Журнал «Коллегиум» на сцене» — звичне для Києва явище. Тому лік таким вечорам ведуть уже не глядачі, а організатори. Започаткував ці зібрання покійний Сергій Борисович Бураго, а тепер там верховодить його син. Нинішнє дійство називалося «Пленный дух» і було присвячене Андрію Бєлому. Втім, цього разу було все, як звичайно: тільки поети вірші читали не свої, а чужі, і не напам’ять, а прямо з книжки із закладками чи з роздруківок. Щоправда, окрім віршів, читали й прозу: знамените есе Марини Цвєтаєвої про «пленный дух» — Андрія Бєлого, а в ролі читців виступили поети — Бураго і Зморович. Причому Бураго дісталися вірші, а Зморовичу — читцю справді чудовому — цвєтаєвська проза. Колись, «на зорі туманної юності», я охоче відвідувала такі дійства, але потім втратила до них смак — особливо придивившись, як подібні заходи проводять у Петербурзі. Там це — безперервний процес, тут — короткочасна віддушина для так званих нацменшин. Такі вечори проводяться навіть не для естетичного ефекту, а для того, щоб зібратися «громадою», відчути нестійку острівну єдність. І ефект їх не художній, а тусовочний. Тому й вірші — хай навіть чужі — звучать не напам’ять, а з книжок із закладками. І видається все тусовкою, яка чомусь проходить на сцені, а не в кулуарах. Як то кажуть, спасибі, що живий. Краще зібратися так, ніж не збиратися взагалі.
«Юрьев день» — альманах Юрія Каплана. Причому, погортавши, приміром, його другий випуск, приурочений відкриттю фестивалю російськомовної поезії України, просто дивуєшся: редактор альманаху — Каплан, на форзаці — вірші Каплана, а сам альманах містить не лише вірші цього поета, а й присвячені Каплану матеріали, наприклад статтю С.Йовенко «До ювілею Ю.Каплана». І, до всього іншого, альманах називається «Юрьев день» — мабуть, не лише з алюзією на день Георгія (Юрія) Переможця, а й з натяком на ім’я метра і редактора. Капланоманія та й годі... Та «Юрьев день» — це не просто альманах, а пристановище і притулок цілої низки російськомовних поетів України. Тут і Катерина Квітницька, і той-таки Д.Бураго, і Еміль Январьов... На чолі з Капланом, звісно. На вечорі в Музеї літератури поети читали лише нові вірші, але старий острівний флер при цьому залишався незмінним. Як і задоволеність собою. Пам’ятаю, ще на літньому фестивалі російськомовної поезії України «Гілея» гості з Москви дивувалися, що наші і їхні вірші існують не лише в різних просторах, а й у різних часах. Причому російськомовна поезія України здається старечо-дисидентською, а власне російська поезія — загоном поріділого старого війська, що вирвався вперед. Відтоді ситуація не змінилася. Втім, на острові час рухається повільно, як і годиться цій відрізаній від великої землі частині суходолу. Російськомовна поезія України, сама того не відаючи, стала острівною. Залишається тільки перетворити цю оточену українськомовним морем-океаном частина суходолу на поетичний «острів Крим», схожий на аксьоновський. Тільки «братам» із великої землі ми не дозволимо взяти його штурмом. Дозволяються лише дружні візити. |