UA / RU
Підтримати ZN.ua

«Оскар-2010»: перевірено — мін немає

Чемпіон «Оскара-2010» —фільм Кетрін Бігелоу «Повелитель бурі» (про американських саперів вІраку) .002e.

Автор: Олег Вергеліс

Чемпіон «Оскара-2010» — фільм Кетрін Бігелоу «Повелитель бурі» (про американських саперів в Іраку) — виявився казусом прокату. У кінотеатри СНД компанія-дистриб’ютор «Каскад» послала «у плавання» тільки три копії цієї, вже позолоченої, стрічки. І одна з них опинилася в Україні, у мережі «Блокбастер».

— Після «Оскара» інтерес до твору колишньої дружини Джеймса Кемерона помітно зріс, у найближчий уїк-енд очікуємо навали глядачів на одну (українську) копію, — розповідає «ДТ» керівник прокатної мережі «Блокбастер» Антон Пугач. — Піар «Оскара», як правило, працює… Зізнатися чесно, «Каскад» навіть звертався в Україну з проханням… повернути Росії цю третю копію! Оскільки і там інтерес зростає. Але ми вирішили, що вітчизняний глядач має побачити фільм-переможець у всеозброєнні ефектів, якісного звуку, бо «картинка» в домашніх умовах — непорівнянна: «Повелитель бурі» — фільм для перегляду на широкому екрані. Втім, як і «Аватар»…

***

Протистояння між «Повелителем бурі» та «Аватаром» стала для ЗМІ притчею во язицех. Але, очевидно, саме ця сутичка двох світів і екс-подружжя й зіграла не останню роль у зростанні рейтингів недавньої телетрансляції оскарівської церемонії.

Як відомо, рейтинги підскочили аж на 14% (!) — порівняно з роком минулим. Коли трансляціям «Оскара» уже намагалися проспівати «заупокійну месу»: ніхто цього не дивиться, мало кому це цікаво.

«Оскар», рік у рік вилискуючи не золотом, а «бронзою», звісно, трохи розгубив те, що в будь-якій кіногрі завжди дуже багато важить, — непередбачуваність інтриги.

Попередниці оскарівських перегонів, різні поважні розваги (на кшталт «Золотого Глобуса», «Бафти» тощо) ніби послаблюють напругу напередодні головної Сутички. Оскільки, про що нагадувати безглуздо, в різних чемпіонатах варіюється одна й та сама колода карт, зіркових імен. І переможці, як правило, кочують із однієї сцени на іншу (хоча і в різному вбранні).

…У 2010-му виник ефект хоча б «особистісної» — «заклятої» — конкуренції. Це не просто «X» і «Y» рухаються з різних станцій до одного оскарівського вокзалу. А колишня подружня пара — з давно холодного ліжка — ніби доводить одне одному апріорність своїх окремих успіхів… але вже одне без одного. І світський соус (із гірчинкою) перед очима багатомільйонної аудиторії розлито тут щедро, смачно.

До того ж на авансцені — два художньо нерівнозначні конкуренти.

У першого… Феноменальні касові збори. Масовий успіх у світі. Навіть технологічний приціл на прийдешню глобальну кінореволюцію.

А в другого конкурента (колишньої дружини)… Тиха участь у міжнародному фестивалі. Хороша преса в Америці. Болюча для самої Америки іракська тема (причому подана у фільмі без «ура-ура!» або «вперед, побігли!»). І досить скромна домашня каса (з бюджетом 11 млн. дол. — збори понад 12 млн.).

І все ж…

Кіноакадемія — все ж таки — замислилася над власною репутацією. Що й так давно небездоганна (її навіть немає сенсу компрометувати…).

Адже дві ці картини — як дві моделі одного кіносвіту. Як два кандидати — в одному бюлетені. Як два бігуни — на одній дистанції. Проникливий російський критик Дмитро Биков напередодні оскарівських розкладів прогнозував авторському режисерському кіно (у зв’язку з переможним наступом «Аватара») долю ледь чи не шагреневої шкіри. Мовляв: дедалі тоншатиме в майбутньому «шар» справжніх мислителів, а «аватарщина» (у форматі 3D) може поховати під собою всі більш-менш творчі порухи режисерської думки, ганебно здавшись під тягарем гримучих спецефектів і візуальних атракціонів.

Тривога ця — як обгрунтована, так (місцями) — і наївна. Чимось нагадує фобії радянських героїв із фільму В.Меньшова «Москва сльозам не вірить», коли вірили в перемогу телевізора, який «знищить» усе «живе» на своєму мілітаристському шляху. З’ясувалося, не так уже й просто знищити, у «підпіллі» теж ведеться активна робота.

Насправді кіносвіт пружний, об’ємний. Можна не сумніватися, місця вистачить — і для новітніх технологій (а «Аватар»-3,4,5 — не за горами), і для розумного, осмисленого людського погляду на те чи інше явище, причому без жодних завитків, брязкалець, можна навіть ручною камерою… (І цей технічний метод, між іншим, успішно використаний Бігелоу в «Повелителі».)

Її картина — не з простих. Хоча на перший погляд — простіше бути не може. «Чоловічий» фільм про Ірак, але з якимось «жіночим секретом». Війна — не мати рідна, а завіса, імла, звичайнісінька виробнича буденність. Багдад; Ірак; руїни; батальйони просять вогню; особиста історія сержанта Джеймса (актор Джеремі Реннер), який ловить ледь не наркоманський кайф від своєї саперської діяльності… У фільмі це саме жіночий погляд на світ чоловічий. На війну — у чужому домі.

Бігелоу, дякувати Богу, відходить від «порятункурядовогораяна» (переможного американського маршу аля Спілберг), вона чеше по «мінному полю», розповідаючи, взагалі-то, про буденну військову роботу. Оскільки війна — це теж «трудодні». Це — теж виробнича лінія. Це теж — професіональний адреналін.

Чоловік — у карді Бігелоу — виражає себе через подолання чогось надмірного, надзвичайного. І водночас — буденного.

Ці хлопці, так уже сталося (вони «на роботі»), роблять свою «справу». І відкривають глядачеві особисті, трохи приховані історії.

Глядач і режисер — тут — не так співучасник, не так пішохід по мінному полі, як — підглядач.

І саме «жіночий погляд» на чоловічу метушню в Іраку й породжує в імлі вибухів-пожеж-руїн клубок якогось внутрішнього страху… І спектр хворобливих емоцій, які не вихлюпуються на екран без зайвої сюжетної потреби.

Оригінальна назва The Hurt Locker — «Той, хто замикає біль». (Начебто термін такий у саперів.) «Замкнути біль» — ясний, хоча й сумний епіграф до воєнно-жіночого кіно.

У цій оскарівській стрічці — майже видатний монтаж. Міцна чоловіча компанія — Джеремі Реннер, Ентоні Макі, Брайан Гераті, Гай Пірс, Рейф Файнс.

У «Повелителі» — надзвичайно насичене внутрішнє життя кожного «воєнного» кадру. Неначе це «світ» в окремому «світі». Ніби середовище — у ще одному середовищі.

За гамбурзьким рахунком, фільм Бігелоу навряд чи ввійде з часом у рейтингові десятки «найкращих». Але саме такий оскарівський результат — бодай з ознаками кінематографічного таланту, очевидної режисерської майстерності та ще й небайдужості до теми.

Кіноакадемія, очевидно, і виходила з таких міркувань, заохочуючи «Бурю» в іракській «пустелі»… Оскільки віддавати головний кінотрофей планети роботі, хай і ювелірній, але наскрізь технарській («Аватар») — означало б вибити головні «палі», на яких роками-десятиліттями будувався постамент для «Оскара». Як премії — усе-таки за художні заслуги.

А так — справедливо. Колишній дружині — відразу шість «золотих прикрас». Колишньому чоловіку — вигідна «франшиза», яку й надалі можна вигідно експлуатувати не в одному — успішному — «шлюбі».

НАЙКРАЩІ НА «ОСКАРІ-2010»

Найкращий фільм — «Повелитель бурі»

Найкраща режисура — Кетрін Бігелоу («Повелитель бурі»)

Найкраща чоловіча роль — Джеф Бріджес («Безумне серце»)

Найкраща чоловіча роль другого плану — Крістофер Вальц («Безславні виродки») Найкраща жіноча роль — Сандра Баллок («Невидимий бік»)

Найкраща жіноча роль другого плану — Мо Нік («Дорогоцінна»)

Найкраща пісня до фільму — The Weary Kind («Безумне серце»)

Найкращий сценарій — Марк Боал («Повелитель бурі»)

Найкращий фільм іноземною мовою — «Таємниця їхніх очей»