«Як завжди», — мужньо відповідають видавці на запитання про продаж. І оптимістично додають: «Можливо, у суботу жвавіше буде».
X Київський міжнародний книжковий ярмарок «Книжковий світ-2007», у народі «Медвін», відбувся у столиці в листопаді, у приміщенні Експоцентру «Спортивний», у народі Інфіз. Організатори — Українська асоціація видавців і книгорозповсюджувачів, Господарська асоціація книгорозповсюджувачів України й Українська виставкова компанія «Медвін». Ювілейний ярмарок присвятили сторіччю з дня народження поета Олега Ольжича (на відкритті був присутній гість із канадської діаспори — Олег Кандиба, син Олега Ольжича й онук Олександра Олеся) і, як завжди, приурочили до Дня української писемності і культури.
Понад триста заявлених учасників, двісті із лишком стендів, понад півсотні літераторів. Щільна, на дві сторінки дрібного шрифту, програма запланованих заходів. І два спортзали книжок.
— Я їх усіх звідкись знаю, — каже співробітниця видавництва, дивлячись на відвідувачів, котрі проходять і зупиняються біля стенда. Справді, за час існування книжкового «Медвіна» у Києві сформувалося певне «коло втаємничених», які заздалегідь орієнтуються на цей захід і намагаються його не пропустити. Інші, по-моєму, просто не в курсі. Нинішнього року програма виставки з’явилася в Інтернеті мало чи не напередодні відкриття (раніше надали списки своїх презентацій і автограф-сесій тільки окремі видавництва) — пізненько навіть для інформування того самого вузького кола. Звідки можуть дізнатися про ярмарок звичайні кияни, котрі не моніторять Мережу і не живуть у районі Інфізу, залишається загадкою.
Проте видавці до участі в осінньому «Медвіні» здебільшого ставляться досить серйозно. До відкриття столичної виставки виходять новинки, які з тих чи інших причин не встигли до Львівського форуму, довидаються наклади книжок, заявлених у Львові тільки «сигналками», а у великих видавництвах щось планується і конкретно до листопада. Презентації проводяться переважно з ініціативи самих авторів: без їхніх власних зусиль не вдасться зібрати навіть мінімальний зал. Винятки, звісно, є, про них трохи пізніше. І, звичайно, тут, на головній київській виставці, видавці сподіваються бодай на якійсь продаж. Хоча б у суботу.
Втім, українська книжка нині залишається на 65% дотаційною, як заявив Олександр Афонін, незмінний голова Української асоціації видавців і книгорозповсюджувачів, на організованому ним самим круглому столі «Рік української книжки: досягнення і втрати». Досягненнями Олександр Васильович вважає появу указу президента «Про проведення в Україні в 2007 р. Року української книжки». І указ, і розроблений Нацрадою з питань культури і духовності план заходів — документи продумані і правильні, що саме по собі плюс. Решта, правда, у мінусі.
Жодне з положень процитованих документів, — а там йдеться і про популяризаторські книжкові заходи, і про інформаційні програми, і про створення державної мережі книгорозповсюдження, і про пільгову оренду для видавництв і книгарень, і про збільшення бюджетних вливань у галузь, — на сьогодні не виконується. Зокрема у бюджеті-2008 на досить суперечливу і напівпрозору програму «Українська книжка» виділено 20 млн. гривень — рівно стільки ж, скільки й у нинішньому, причому ці гроші дотепер (листопад надворі) так і не надійшли в повному обсязі. На програму з розвитку української мови (у рамках якої закуповуються книжки для бібліотек навчальних закладів) у 2008 році виділено дев’ять мільйонів, а в 2007-му — було сорок два. Що ж стосується розширення мережі книгарень і пільгової оренди — тут єдиною реакцією людей, котрі «у темі», може бути тільки саркастичне підсміювання. Хоча б у світлі ледь розруленої напередодні виставки ситуації із закриттям центральної книгарні столиці «Знання».
Але влада «не в темі». Єдина держструктура, яка займається книжковою галуззю в Україні, — відповідний департамент Держкомітету у справах телебачення і радіомовлення. Основне заняття цього органу, за словами О.Афоніна, — перерозподіл бюджетних коштів, які надходять за тією самою програмою «Українська книжка» або на проведення виставок за кордоном (на яких ми традиційно ганьбимося). Круглі столи видавців влада ігнорує, подані асоціацією документи з пропозиціями щодо розвитку галузі кладе під сукно, у реальні проблеми не заглиблюється. Вітчизняні видавці дотепер із ностальгією оглядаються на російську владу розливу 90-х, тепло згадують президента Єльцина і його опозиційного нині, а тоді віце-прем’єра Мішу Два відсотки, які дали зелену вулицю російському книговидавництву. Усе так і було — але ж скільки можна згадувати?!
Ті українські видавці, які розглядають свою діяльність як бізнес, суть якого не в чому-небудь, а у виданні і продажу книжок, від влади не чекають і не хочуть нічого. Інша річ, що їхній бізнес у нашій країні поки не можна назвати високоприбутковим — але ці люди докладають максимум зусиль для його розвитку. «В українському книговидавництві усе роблять ентузіасти», — говорить Елеонора Симонова, директор видавництва «Нора Друк», яке активно випускає сучасну художню літературу вітчизняних авторів.
Ця теза на круглому столі звучала не раз. Ентузіасти — і Богдан Будний (тернопільське видавництво «Навчальна книга Богдан»), за підручниками якого, не допущеними до конкурсу Міносвіти, вчителі відправляють школярів на ринок, і книгопродавець Михайло Ватуляк (оптова компанія «Книжкові джерела», Львів), що регулярно влаштовує промоакції українських письменників у західному регіоні. Що ефективніше: працювати біля державної годівниці чи на самому ентузіазмі? — запитання риторичне. Але третього поки не дано.
Ще один приклад успішних ентузіастів видавничої справи в Україні — львівське «Видавництво Старого Лева», сімейний бізнес Мар’яни Савки і Юрія Чопика, які спеціалізуються на дитячих книжках. На «Медвіні» саме їм на презентації книжки Олександра Гавроша «Неймовірні пригоди Івана Сили — найдужчої людини світу» вдалося зібрати повний зал під запрошену зірку — важкоатлета, володаря титулу найсильнішої людини світу Василя Вірастюка. Цікаво, що нарешті спрацювали «неіміджеві» стіни «Медвіна»: на зустріч із титулованим спортсменом прийшло чимало студентів Інфізу. Вже випробувана українськими видавцями «зіркова» технологія (раніше у книжкових проектах засвітилися Руслана й Ані Лорак) дала результати і цього разу: всім охочим книжок не вистачило. Проте під кожну видану книжку розкручених медійних зірок не напасешся. Треба придумувати щось іще.
Окрема ситуація у київських фантастів. І сам День фантастики на «Медвіні» проводиться окремо — на п’ятому поверсі, без вбудовування у щільну сітку заходів і жорсткого регламенту. Навколофантастична публіка любовно називає цей захід «МедвінКон» — за аналогією з конвентами, регулярними тусовками фендому в різних містах світу. Цільова аудиторія збирається без проблем (правда, у дощ трохи гірше, ніж у гарну погоду), плавно варіюючись протягом дня, а найстійкіші тримаються з ранку до вечора.
У невимушеній обстановці відзвітував про ювілейний, п’ятдесятий, номер журнал «Реальность фантастики». Саме зусиллями редколегії журналу українські фантасти увірвалися в Європу, протягом останніх років збираючи нагороди «ЄвроКонів». Останнє досягнення цього року в Копенгагені: найкращий промоутер Європи — Микола Макаровський, організатор харківського конвенту «Зоряний міст», найкращий художник — Володимир Бондар, теж харків’янин, найкращий дебют — киянин Михайло Назаренко.
Зустрічі письменників з любителями фантастики — саме задоволення. Цей зал можна тримати дві години поспіль, дискусія відбувається без напруги, всі розуміють, про що йдеться, усі свої.
«Усі свої» — визначення, яке можна вжити і до «Медвіну» загалом. Одні «свої» обговорюють книжку Сергія Руденка із серії «Украинские политики» («Саммит-книга»), присвячену Юлії Тимошенко, і зовсім інші «свої» — переклад дослідження американського літературознавця Гарольда Блума «Західний канон: книжки на тлі епох» («Факт»). Треті «свої» збираються слухати молоду авангардну поезію, і так далі.
«Свої» походжають між стендами, обмінюються візитками і прайсами, спілкуються неформально, принагідно зав’язуючи і ділові контакти. За неминучою аналогією зі львівським форумом: у Львові подібна картина спостерігається у четвер, коли нікого, крім «своїх» (учасників, гостей і преси), на ярмарок не пускають. Власне, керівник компанії «Медвін» (в активі котрої виставки різного профілю) Едвін Задорожний колись саме так і представив своє бачення справжньої виставки: ніякої тисняви, до будь-якого стенду можна підійти, усе гарненько роздивитися. Але видавцям усе-таки хочеться юрби й ажіотажу, і щоб книжки продавалися, наче сендвічі в Макдональдсі, без перепочинку на вигук «вільна каса». Як у Львові в суботу — коли, звичайно, не приїжджає президент, на честь котрого в нас заведено перекривати всі входи і виходи, не зважаючи на чужий ентузіазм і бізнес.
На «Медвіні» у суботу, слава Богу, обійшлося без найвищих візитів. І продаж, звичайно, був — як завжди. На стенді «Нори Друк» письменниця Ірен Роздобудько святкувала день народження в тісному колі, звісно, теж «своїх». Раз у раз відволікаючись, щоб підписати книжку черговому своєму читачеві.
Адже вони, читачі, за визначенням не бувають «не своїми».