Із 13 по 17 вересня відбудеться 24-й Форум видавців у Львові. Його очільниця, президент - Олександра Коваль - розповіла DT.UA про презентацію Сергія Жадана у Львівській опері, про погрози на адресу деяких учасників Форуму, а також про тенденції видавничого бізнесу.
- Буквально місяць тому Українська асоціація видавців ошелешила громадськість статистикою: мовляв, в Україні лише впродовж 2016 р. офіційно закрилося 136 видавництв. Така тенденція стосується маленьких видавництв, а більші - набирають обертів. До чого такі тенденції можуть призвести? Який діагноз на основі цієї статистики можна поставити видавничому ринку в Україні?
- Може, й некоректно порівнювати видавничий бізнес із будь-яким іншим, та ось погляньте на Хрещатик. Тут постійно щось закривається, а згодом щось на цьому ж самому місці відкривається. Одне слово, йде звичайний процес. Хтось виграє, хтось програє. Це бізнес.
До того ж ніхто з нас достеменно не знає, скільки років працюють на ринку ті видавництва, які тепер офіційно закрилися.
Хтось каже, що в нас офіційно зареєстровано дві з половиною тисячі таких видавництв, а хтось налічує їх понад чотири тисячі. А ось які з них діючі? Які активно видають книжки?
Гадаю, таких набереться близько 500.
У нас на Форумі у Львові представлено близько 200 видавництв. Вважаю, що це видавництва - активні, живі, діючі.
- Чи існує технологія певних "замірів": тобто яка оптимальна кількість видань могла би характеризувати те чи інше видавництво як, за вашими словами, живе і діюче?
- Такої "технології" немає. І шукати будь-які стандарти - марна річ. Адже може бути видавництво, яке видає лише одну популярну книжку і тривалий час продає її мільйонними накладами.
Це так само, як інколи буває в театрі. Наприклад, у Парижі в якомусь театрі роками може йти лише одна п'єса - "Голомоза співачка" Ежена Йонеско. І на життєдіяльності театру це позначається достойно й позитивно. Адже п'єса - затребувана.
Гіпотетично, можуть бути і такі видавництва. Тобто чітких стандартів у цьому бізнесі немає.
Хоча життя свідчить, що виживають або дуже великі українські видавництва, або окремі, нішеві, які точно орієнтуються на свою аудиторію. Це може бути і мистецька аудиторія, і наукова. Різна.
- Серед 30 потенційно успішних видавництв, про які говорить сама Асоціація, можливо, є претенденти на виключну монополію на ринку? У кого з них саме такі амбіції?
- Знаєте, наразі я не спостерігаю на українському видавничому ринку аж занадто запеклої конкуренції між видавцями. Кожен із них воліє зайняти свій певний напрям. І таким чином вони тримаються.
Звісно, інколи заходять і в інші галузеві ніші. Але потенціал українського видавничого ринку ще далеко не вичерпаний. Адже в Україні видається менше однієї книжки на душу населення. І це з урахуванням підручників. Наголошую: на рік!
Звісно, це набагато менше, ніж у деяких європейських країнах, де може видаватись і три, і чотири, і п'ять книжок на душу населення.
Коли почнемо наближатися хоча б до такої кількості, тоді чесно зізнаюся, що український ринок насичений.
Взагалі, що таке справжня конкуренція серед видавців? Це насамперед цінова політика. Коли видавець вимушений знижувати ціни на книжки, щоб їх купили.
А поки що в багатьох видавництв рентабельність і так цілком добра, вони вивчили потреби своїх споживачів, - і все чудово.
А ось справжня конкуренція розпочинається у сфері прав на іноземні книжки. Стороннім людям це непомітно, а самі видавці інколи скаржаться, що той чи інший продавець може робити різні пропозиції, таким чином, ціна може змінюватися (ціна на права).
Тим часом навіщо змагатися за якусь одну популярну книжку, виборюючи на неї права, коли можна взяти й інші не менш популярні твори, не менш популярних авторів?
Отже, гадаю, все воно якось стабілізується. У зменшенні кількості видавництв в Україні не бачу підстав для паніки.
А підставою для паніки, якщо про таку говорити, можна вважати лише те, що українці ще дуже мало читають. З одного боку - є пожвавлення: нові книгарні, нові видавництва, нові цікаві автори. Але…
Втім, статистика має бути об'єктивною. Адже в Україні відкриваються й нові видавництва. На форумі у Львові нових видавництв - близько 30. Можливо, вони й існують лише рік? Але впевнено заходять на ринок. І, отже, на щось розраховують саме на цьому ринку, тобто усвідомлюють свого читача, прораховують його купівельну спроможність.
- Теперішній Форум у Львові, вже 24-й, безумовно, матиме якісь особливі відтінки - тематичні, жанрові? Я не кажу, що це буде 50 відтінків "сірого"… Відтінки ж можуть бути різного кольору?
- Мені здається, що таких відтінків більше, ніж 50. І ми свідомо рухаємося до того, коли зможемо запропонувати не 10 великих подій (як відтінків), а, скажімо, близько 900…
- Розумію, що це кількість заходів на Форумі!
- Якщо точно, то таких заходів-подій буде - 891.
- Для пересічного читача, туриста, бібліофіла це трохи неадекватна кількість літературних заходів, адже їх просто фізично неможливо осягнути.
- А для людини завжди забагато свободи. Набагато легше приймати рішення, коли ти обмежений тільки чотирма стінами. Та ще й з гратами. А ось коли перед тобою весь світ, коли перед тобою в цілому світі різноманітні варіанти вибору, - ось сам і вибирай, а потім відповідай за свій вибір.
- Тоді - ваш суб'єктивний вибір: 5-7 найяскравіших подій, за вашою версією.
- Ми всі різнимося своїми смаками та інтересами. І далеко не факт, що ті події, які виберу особисто я, зацікавлять особисто вас.
Зокрема, я буду на тих заходах, на яких зобов'язана бути. Це, наприклад, відкриття літературного фестивалю 13 вересня. Там очікуються чудові надихаючі промови відомих інтелектуалів, там буде оперний проект Влада Троїцького, а також виступ відомої оперної співачки.
Тобто будуть різні події, які, безумовно, є викликами. А отже, будуть - і захват, і компліменти, в тому числі в соцмережах.
До речі, щодо соцмереж… Я якось раптом зрозуміла, чому людям здається, що читати безпосередньо книжки не так цікаво, як читати Facebook.
- Що ви зрозуміли у цьому плані?
- Очевидно, на ФБ для багатьох існує "справжнє життя", паралельне життя. Інтриги, боротьба добра і зла, герої й антигерої, які за короткий час можуть помінятися місцями. Там усе досить динамічно - змагаються, любляться, б'ються, миряться, цілуються.
Зрозуміло, що в книжках - навіть найцікавіших - усе це не так інтенсивно й не так оперативно. Тому соцмережі й перехоплюють багатьох читачів, тримають їх у своєму полоні.
- Особисто ви - активний користувач?
- Безумовно, я є у Facebook. Але ніколи не заходжу на поле "фейсбучних" битв та суперечок. І я вже давно перестала читати коментарі. Це ні до чого.
До речі, саме через соцмережі дізналася, що деяким учасникам нашого Форуму видавців - відверто погрожують.
- Так, усі про це читали. Про погрози Ларисі Денисенко, Олені Герасим'юк. Ось ви кажете - "погрожують"… Розумію, що це певні радикальні сили. Але водночас не розумію, чого від них хочуть. Що вони роблять "не так", ці чарівні жінки української літератури?
- Декому не подобається, що саме ці автори мають свої позиції, свої погляди. Наприклад, у Денисенко є книжка "Майя та її мами". І кажуть, що автор нібито нав'язує дітям форму "нетрадиційної" сім'ї.
А у зв'язку з Герасим'юк я, як і ви, теж нічого не розумію: чого вони хочуть? Чим і кому вона завинила?
- Особисто вам чи в офіс Форуму надходили погрози, може були якісь дзвінки, шантаж, офіційні заяви?
- Нам не надходили. Але багато інформації було саме в соціальних мережах, про які я вже казала. Після цього ми й зробили заяву в СБУ, щоби забезпечити охорону українським письменникам, котрі ні про що-ні за що, не дай Боже, якось можуть постраждати.
Взагалі, мені важко уявити, як таке можливе саме сьогодні, у третьому тисячолітті…
- Уявити це просто. Адже лібералізація й радикалізація суспільства - ніби стрілки на двох різних годинниках: вони розійшлися в різні боки. І ці годинники, ці два різних часових виміри стали заклятими ворогами.
- Повертаючись до попереднього мотиву розмови, вважаю, що багато в чому винні саме ці соцмережі. Раніше певні думки - стосовно "подобається" чи "не подобається" певний автор та його погляди - обговорювалися на кухні, в книгарні, у дружньому колі. Поговорили - і забули.
Такі думки не мали шансів широко розійтися, знайти своїх занадто активних "прихильників". А тепер, як бачимо, якщо в тебе є хоча би сотня однодумців у ФБ, котрим не подобається стиль певного автора (його гумор або його загострене відображення сучасності), то нумо об'єднуватися - і влаштовувати полювання на митця. І я до кінця не розумію, чого тут більше - відверто літературного маскараду чи чорного піару? Бо з якогось моменту вже наближаєшся до зони абсурду, яка іноді формується в суспільстві, у соцмережах, зокрема.
- Зона абсурду - це коли, не доведи Господи, якісь гарячі голови дійдуть і до звинувачень Івана Нечуя-Левицького. Мовляв, він занадто безцеремонно "розвінчав" бабу Параску та бабу Палажку, які так і не змогли знайти спільної мови в різних творах автора.
- Сподіваюся, що до Нечуя-Левицького вони не доберуться. Хоча якби він був сьогодні в соцмережі, то і його би дістали й затролили.
Так само, як і Шевченкові не дали б життя - через "жидів", "москалів" та "ляхів" у його ж текстах.
Коли іноді бачу пости на такі теми, то усвідомлюю, що сьогодні абсолютно ніхто нікого не чує. Або ж не хоче чути.
- Або моделюється ситуація, коли комусь вигідно, щоб українці не чули один одного.
- Принаймні я не втрачаю надії, що на Форумі у Львові наша аудиторія, а це передусім інтелектуали, здатна чути й розуміти одне одного. До речі, є ідея вже наступного року на ювілейному форумі встановити в центрі міста чималеньку кількість платформ, на яких виступали б автори, говорили в простір - і ніхто нікого не чув би… І ніхто нікого не образив.
- Усе ж таки, Лариса Денисенко і Олена Герасим'юк дали згоду відвідати Форум? Не злякалися?
- Вони будуть. Але я попереджаю і зловмисників: охорона буде, і розплата настане.
Взагалі, все це і моторошно, і навіть страшно.
І знаєте, як у мене серце стискається?
Але, хай там що, пишаюся, що вже 24 роки відбувається цей Форум, і часто відбувається всупереч, а не завдяки.
І за будь-яких обставин нам вдається зберігати його як територію свободи. І, звісно, не даємо мікрофон тим людям, котрі хочуть розпалювати ворожнечу, пропагувати насильство, дискримінацію.
Висловити свої погляди - будь-які - може кожен. Але є червона лінія, за яку переступати зась.
- Стосовно Форуму вже сформувалася певна традиція: багато наших титульних авторів підлаштовують офіційні видання своїх книжок саме на вересень, коли вирує фестиваль у Львові.
- Тут я б не вдавалася до містифікацій. Адже є певна сезонність у продажу книжок. Звісно, тішуся, що гучні книжкові прем'єри асоціюються саме з Форумом. Але ми свідомо ставили дати проведення заходу - саме на вересень.
Досвідчений видавець знає про певну сезонність у реалізації книжок. Скажімо, пожвавлення продажів - у вересні, воно триває до кінця Різдва. Потім настає спад. Згодом пожвавлення у березні. Так триває до травня. А влітку - спад шалений.
Колись був попит хоча б на підручники. А тепер їх взагалі ніхто не купує. Тому що деякі підручники виходять накладом 100-300 примірників. Їх видають вчені, які працюють у сотнях наших університетів. Вони видають методички, тобто "підручники".
І все це жахливо, бо ж не секрет, що деякі викладачі масово радять своїм студентам скачувати з інтернету наукову літературу, таким чином порушуючи авторські права. От яку мораль можна до цього додати?
- На Форумі видавців у Львові, на мій погляд, буде декілька важливих презентабельних книжкових подій. Це, зокрема, нові книжки Жадана, Винничука, Дереша, Сняданко.
- Так, зокрема, презентація "Інтернату" Сергія Жадана відбудеться у Львівській Національній опері. Сергій буде на великій сцені. І я поки що не знаю, як видавці бачать саме цей вечір у опері з великою кількістю глядачів.
Втім, колись і італійський актор Роберто Беніньї читав тексти Данте на стадіоні. Він просто читав. І там не було ніяких спецефектів. Але люди слухали затамувавши подих.
Отож, сподіваюсь, і 15 вересня затамувавши подих слухатимуть Жадана.
Усі згадані вами автори - цікаві. Є велика зацікавленість і їхніми новими книжками. Але це лише вибрані твори. Бо ж "репертуар" Форуму дуже широкий.
- Розумію, що російських видавництв на Форумі немає й не може бути?
- Їх немає вже декілька років.
- А були якісь вияви зацікавлення саме з боку російських ліберальних видавництв, аби принципово презентувати себе саме у Львові?
- Не було. Раніше були тільки ентузіасти, які любили Форум і наше місто. І, таким чином, вибивали державні гроші під певні заходи. Але щоби шалено цікавились - такого не було. Раніше весь ринок і так був їхній.
- Тоді переверну монетку й запитаю про успішні польські видавництва, які, можливо, відчувають, що є нагода саме їм сьогодні заходити й на наш ринок.
- Нічого такого теж немає. Звісно, хтось хоче продати права. Але права на книжки і так купуються-продаються в кількох світових центрах. Врешті, через електронне листування все це можна зробити. Отож необов'язково їздити на національні видавничі форуми в інші країни.
- Львів на час Форуму для багатьох перетворюється на ідеальне інтелектуальне місто. На комфортне коло творчого спілкування. На ваш погляд, сучасний Львів - його реалії - відповідають високим запитам інтелектуалів та інших поціновувачів, котрі прагнуть саме сюди? Натякаю на діяльність місцевої влади, яка мала би дбати про розміщення тисяч відвідувачів Форуму, про інші необхідні компоненти, які роблять літературний фестиваль - взірцевим, європейським.
- Ви самі частково відповіли на своє запитання. Бо ж ідеальне місто, напевно, те, в якому ти й маєш комфортне коло спілкування.
Яким би ідеальним мені не видавався Париж, я не впевнена, що лишилася б там надовго, - саме без свого кола, без комфортного спілкування. Отож Львів на час Форуму стає для мене справді ідеальним. Таке враження, що всі навколо читають, усі говорять тільки про літературу. І на кожному кроці бачиш тільки світлі обличчя.