Олександр Судаков. Портрет пам’яті

Я сказав, що в розпорядженні художника — лише одна мить, але мить ця може бути подовжена, якщо вона несе в собі слід миттєвості попередньої і передбачає миттєвість наступну.

Дені Дідро

Осінні обрії. 2005

Про живопис писати важко. Як словами передати фактуру мазка, нюанси поєднання кольорів, гармонію композиції? Трохи спрощується завдання, якщо предметом аналізу є жанрове полотно, — там наявний сюжет, фігури, дія. Проте і в такому разі огляд твору має шанс стати схожим на радіотрансляцію футбольного матчу: результат знаєш, але картинка гри — лише суміш власної уяви та довіри до коментатора, який не завжди є рупором істини. Хоч як це дивно, найпростіше описувати й препарувати роботи, в які автор намагається втиснути якусь вельми закручену ідею. Часто за авангардним покроєм приховується звичайнісінька відсутність майстерності, яка активно компенсується неприхованим прагненням швидко заробити гроші, бажано — великі, аби закинути подалі і надовго осоружні пензлі. Хоч як це прикро, інколи вдається. Для таких потреб, як писав ще у XVIII столітті автор «Громадянина світу» англієць Олівер Голдсміт, існують «знавці, котрі зазвичай бувають вишуканими улесниками й охоче зображають захоплення, зовсім його не відчуваючи». Такі «фахівці» вигадують страшенно премудрі фрази, сенсу яких, мабуть, і самі не розуміють. Наприклад, в одному сучасному академічному коментарі, присвяченому італійській культурі XIII століття, сказано, що деякі твори тих часів «розривали езотеричний куртуазний універсум». Осягнути глибину цієї думки я не зміг, тому, щоб прочистити універсум свого мозку, взяв до рук книжку Дені Дідро, присвячену мистецтву. І отримав справжнє задоволення: статті, присвячені французьким художнім салонам, що охоплюють майже чверть століття другої половини далекого XVIIIст., пречудово лягають на ритм і проблеми сучасного мистецького життя. Енциклопедична фаховість у розумінні технічної сторони створення мармурової скульптури, олійного живопису чи гравюри на міді поєднується з емоційністю та навіть поетичністю описів робіт Буше, Фаргонара, Греза, Шардена, Фальконе. І не завжди це лише позитивні оцінки, інколи — жорстка, але цілком аргументована критика.

Серпень. 1970

Хоч як це дивно, саме у Дені Дідро я знайшов багато роздумів та точних характеристик, що допомагають відчувати живопис Олександра Судакова, відомого харківського художника, який недавно відкрив свою чергову і, мабуть, найнасиченішу виставку в залах Національної спілки художників України. Цей митець універсальний, — йому до снаги творити і експресивно-експериментальні роботи,
і майже академічний реалізм. Проте в основі його доробку, — здавалося б, вузька ніша пошуку: пейзаж на базі використання не надто поширеної техніки левкасу.
А більшість краєвидів обмежені околицями його батьківщини — східноукраїнського містечка Старобільська. Хоча означення «обмежені»
я використав недоречно — навпаки, рука художника перетворює рідний край у невичерпний всесвіт, сповнений краси і якогось невловимого світлого смутку. Олександр Судаков супроводжує свої виставки книжками. Справді, збірку якісних репродукцій із авторським текстом самого художника назвати альбомом чи каталогом було б нетактовно. У словах художника глибини не менше, ніж у живопису. Поліграфічний витвір, що супроводжував попередню виставку художника, називається «Портрет землі». У Дідро я знайшов фразу, яка перегукується із суттю творчості Олександра Судакова: «Прекрасний пейзаж допомагає нам пізнавати природу, подібно до того, як майстерний портретист допомагає нам пізнати обличчя нашого друга».

Мені пощастило одного разу побувати в харківській майстерні митця. Це місце, на відміну від вернісажних залів, досить інтимне, адже саме в ньому із хаосу кольорів твориться гармонія. Олександр Судаков працює одночасно над багатьма роботами — і масштабними, і невеликими. Деякі пейзажі доопрацьовуються роками. Дозвольте знову процитувати Дені Дідро. «Перенесіться, друже мій, у майстерню художника; подивіться на нього за роботою, і, якщо він симетрично розмістить свої фарби та їх відтінки на палітрі, або через чверть години роботи цей порядок не буде порушений, — можете сміливо сказати, що цей художник холодний і ніколи не створить нічого значного...
Очі того, хто володіє живим відчуттям кольору, прикуті до полотна: рот напіввідкритий, дихання переривчасте; його палітра — сам хаос. І в хаос він вмочує свого пензля; він видобуває із хаосу своє творіння».

Липнева київська виставка Олександра Судакова має назву «Я зарастаю памятью...» Як і нова книжка, що її супроводжує. Художник продовжує розповідь про сутність мистецтва, поринає у спогади дитинства. Правда, трішки несподівано завершує свою розповідь прозою життя. «Кожен художник України мріє прокинутися одного разу в своїй країні, у галереях та салонах якої вільно й за доступними цінами продаватимуться художні матеріали вітчизняного виробництва в асортименті, що вражає уяву. Тоді й нам, художникам не закидатимуть, що працюємо на економіку іншої країни...»

До речі, перші зразки української казеїново-олійної темпери, яку використовує й Олександр Судаков, створені в Харкові за підтримки Бориса Гриньова, керівника «Інституту монокристалів», знаного мецената, що давно і плідно допомагає викристалізовуватись також і талантові наших митців.

Знайдіть можливість поспілкуватись із творчістю Олександра Судакова, його живопис — достойне надбання нашої культури!