Збірник «малої жіночої прози». Як і годиться в «літературі для дівчаток», відчутно наявний побут. Без нього, як обов’язкової дійової особи, нічого не вийде. У цьому разі «література для дівчаток» — не означає, що читати треба тільки і саме дівчатам. Читач не обмежений статевою приналежністю. Обмежений лише рівнем інтересу й відваги. Бо чи не кожна розповідь переносить його в дуже незатишне поле, в якому «побут» (назвемо його так) і «дівчинка» намагаються провести лінію між собою — як по шкільній парті в першому класі, коли одне одному постійно підбивають лікоть, і лінія виходить розмита й хвиляста, а потім хтось підходить ззаду й нагороджує потиличниками обох. Обидва герої, по-різному втілені в розповідях, хоч один із них обов’язково байдужий, стіноподібний, як «у петропавловську-камчатському-північ», а інший сочиться сльозами, кров’ю та іншими виділеннями, страждають. Точніше, утворюють якийсь казан страждання, у який щосили намагаються затягнути читача. Після кожної розповіді хочеться попросити тайм-аут. Спочатку тому, що болить. Потім тому, що стомилося боліти. Ще згодом — тому, що вже нічого не відчуваєш. А читати такі розповіді, коли вже не відчуваєш, нецікаво, та й непотрібно.
Важко уявити собі такий текст, упакований у форму роману, хоча самі по собі розповіді здебільшого — романи, тільки викладені телеграфним стилем. Внутрішній досвід становлення жінки — від дитячих літ до старіння — у співвіднесенні з призначеним їй зовнішнім «місцем жінки» — перебуває в полі читацького інтересу вже понад сто років. Тільки в наш час тема дедалі більше зміщується зі сфери виклику чи маніфесту у сферу симптому. Може, річ у зростанні індивідуалізму. Чи в стисканні часу, а отже — вищій концентрації болю на квадратний метр житлової площі і чогось там ще, чим можна виміряти душу.
Слід відзначити вишуканість в оформленні книжки, тематично близькому до оформлення обкладинки «Сьомги» Софії Андрухович. Чи то ідеї витають у повітрі, чи то сформовано певний штамп у дизайнерському вирішенні відвертої жіночої прози.
Читати дозовано. Можна рекомендувати як позакласне читання «для дорослих дівчаток». І хлопчиків також. Треба ж якось розпочинати розмову...