У лютому нинішнього року виповнюється 130 років із дня народження Федора Івановича Шаляпіна. Минулого тижня в Посольстві Росії в Україні відбувся концерт, приурочений до цієї дати. Його концепція на тлі культурного життя нашої столиці виглядала дуже свіжою і несподіваною. Організатори акції запросили виступити відразу трьох провідних басів України — Сергія Магеру, Тараса Штонду й Миколу Шопшу, котрі виконали оперні арії та вокальні мініатюри з репертуару легендарного співака. Більш удалого рішення вечора, мабуть, і не придумати. Спів одного вокаліста мимоволі навівав би думки-жалі про гігантів мистецтва, які стали історією. А тут не один, а цілих три — майже панорама української басової вокальної школи.
Виступивши один за одним, співаки виявилися настільки різними, що порівнювати їх було практично неможливо. Виступ Сергія Магери складався з трьох контрастних номерів, які дозволили вокалісту показати себе в основних жанрових амплуа — ліричному (каватина Рудольфа з опери Белліні «Сомнамбула»), драматичному (арія Сусаніна з опери Глінки «Життя за царя») і комічному (арія Базиліо з опери Россіні «Севільський цирульник»). Якби можна було говорити про вокал мовою історичних стилів, то Магеру слід було б охарактеризувати як вокаліста-класициста. Та ж, що й у музикантів епохи класицизму, жанрова «чистота» музичних рішень, та ж пильна увага до технічності виконання.
На відміну від Магери Тарас Штонда став істинним романтиком. І в каватині Алеко з однойменної опери Рахманінова, і в пісні князя Галицького з опери Бородіна «Князь Ігор» співак у своїх інтерпретаціях керувався насамперед почуттями. Мабуть, його основне кредо полягає в тому, щоб йти в музиці за серцем. Головний коник виконавця — дивовижний тембр, глибокий, м’який, об’ємний. Штонда ставиться до цього дару природи з повагою. Як і творці епохи романтизму, він не поспішає до академізму, віддаючи перевагу «бурі й натиску», а не технічним канонам.
Виступ Миколи Шопші підкуповував артистизмом і прагненням до психологічної достовірності. У його виконанні монолог Бориса з другої дії опери «Борис Годунов» пролунав як ілюстрація знаменитих слів автора опери Модеста Мусоргського: «Хочу правди в музиці, хочу, щоб звук виражав слово».
«Під завісу» три баси разом пройшлися «Вдоль по Питерской». Вийшло дотепно.
Поява трьох басів в одному вечорі за структурною ідеєю нагадала знамениті виступи трьох тенорів — Паваротті, Домінго і Каррераса. Хоча співали поки ще не світові зірки, формат акції влучив у ціль — після концерту залишилося відчуття «події». При цьому важливо, що і техніка Магери, і тембр Штонди, і психологізм Шопші в комплексі злилися в єдиний збірний образ майстерності Федора Івановича Шаляпіна — велета вокалу, котрий назавжди залишиться легендою.