UA / RU
Підтримати ZN.ua

Один Майор і безліч гномів

У Центрі сучасного мистецтва проходить виставка Майора Вальдемара Фідріха. Цей польський пан — лідер і натхненник політкультурного руху «Помаранчева Альтернатива», історія якого сягає 80-х...

Автор: Катерина Константинова

У Центрі сучасного мистецтва проходить виставка Майора Вальдемара Фідріха. Цей польський пан — лідер і натхненник політкультурного руху «Помаранчева Альтернатива», історія якого сягає 80-х. Саме тоді потішні гномики-краснолюдки («краснолюдок» у перекладі з польської — «гном») почали з’являтися на стінах і парканах на тлі плям чорної фарби, якою в Польщі під час військового режиму Ярузельського замальовували антирежимні гасла.

Ці безневинні настінні графіті тоді привертали увагу перехожих, і люди переймалися запитанням: а що насправді під темною плямою? Утім, навіть формально звинуватити гномика в антикомуністичних намірах було неможливо. Рух також став популярним завдяки хепенінгам. Згодом «Помаранчева Альтернатива» декларувала свободу як у естетичному, так і в індивідуальному прояві. Люди, спонтанно приєднавшись до активістів подібного «вуличного спектаклю», долали свій страх і відразу ставали активними учасниками дійства. Попри всю оригінальність «Помаранчевої Альтернативи», пан Вальдемар не приховує зв’язок цього руху з сюрреалізмом і дадаїзмом. Подібно цим двом плинам модерного мистецтва він усі свої ініціативи ставить у залежність від спонтанності дійства...

І ось Майор Фідріх у Києві. Чому Майор? Корені псевдоніма сягають ще тих часів, коли за призовом він з’явився у військову комісію в мундирі майора, що було розцінено як розумову неадекватність. Вальдемар зовсім не мав бажання проходити військову службу. Природно, його «попросили» виявляти належну увагу до чинів. А у відповідь він почав звертатися до співрозмовника як до полковника, називаючи себе при цьому майором...

З’явившись на столичній виставці, Майор надів веселу помаранчеву шапку гномика, яка відразу додала його обличчю доброти, веселості, навіть комічності...

— Приїхавши в Україну, я боявся, що тут усі будуть у депресії від якихось невдач у політиці, — зізнавався пан Майор. — Та я побачив людей, які жартують. Київ узагалі може стати культурним центром. Адже навіть Париж уже перетворився на статичне місто, і усе там відбувається «за правилами»... Може, просто в мене склалося таке відчуття? Адже я все бачу тут як нове, світле й чисте, а вам здається, що таке неможливо. Думаю, що щодня ваша країна в культурному розвитку робить крок уперед. Однак, попри українську харизму, ще мають бути докладені й реальні зусилля. У мене є ідея, щоб 100 тис. молодих людей щороку могли приїжджати в різні країни Європи для того, щоб створити ситуацію громадянської активності. У Польщі, наприклад, найнижчий рівень такої соціальної активності. І мені не хотілося б, щоб Україна в цьому плані була схожа на Польщу. До Києва ми були в Донецьку і Дніпропетровську. І я бачив 50-літніх людей, що виглядають дуже хворобливо через погану екологію, тому що земля там отруєна викидами й дощами. Взагалі намагаюся бути на відстані від політики, але деякі речі для мене просто не можуть бути нецікавими. Адже ваші люди на Майдані стояли для того, щоб обрати кращих людей на посади міністрів...

На запитання, яка реальна мета хепенінгів, пан Майор Фідріх сказав: «У кожного, хто бере в них участь, може бути своя мета — креативна чи культурна. Важливо, щоб у всьому цьому була духовність, і люди відкрилися... Тому що саме культура в тоталітарній системі впливає на політику. Наприклад, 1988 року 10 тис. чоловік у помаранчевих шапках гномів проводили маніфестацію на вулиці проти влади Ярузельського. Вони скандували: «Немає свободи без гномів!» (тоді, за часів «Солідарності», найпопулярніше гасло в Польщі було «Немає свободи без «Солідарності!»). До речі, назву руху дали саме журналісти. Оскільки 1981 року під час страйків студентів ми видавали газету «Помаранчева Альтернатива», вона висміювала не лише владу чи генерала Ярузельського, а й страйковий комітет, тому що той почав діяти на руку комуністичній владі. Наше видання швидко поширювалося. І коли пізніше під час військового становища генерала Ярузельського я почав робити хепенінги, журналісти й назвали цей рух «Помаранчевою Альтернативою». Цей колір був кольором голландського руху протесту, от ми і вибрали його. У загальному «ПА» була альтернативою реальності стереотипів і страхів. І ми намагалися передусім подолати свій страх, висловити себе».

Пан Майор особисто провів нас фотовиставкою, розказавши коротенько історію кожного свого хепенінгу. Наприклад, акція «Кінець «(у)палам» у 1987 році (польськ. «upaly» — спека, а «paly» — кийок). Тоді були зроблені спеціальні футболки, букви на яких змінювалися за бажанням учасників. Таким чином, коли букву «U» прибирали, то клич «Кінець спеці» змінювався на «Кінець кийкам». Фідріх згадав, що сонце тоді то з’являлося, то ховалося за хмарами, підігруючи тим самим дійству. А за часів серіального буму на «Рабиню Ізауру» на стінах красувалися написи «Свободу Ізаурі та політичним ув’язненим!» Потім на чорних плямах (ними замалювали гасло) з’явилися гномики. А незабаром гномики «зійшли» зі стін і вийшли на вулиці. Потім їх стало 10 тисяч, і вони могли реально впливати на політичну ситуацію Польщі.

Ще один хепенінг — акція в ході передвиборної кампанії 1989 року, коли Фідріх балотувався на посаду мера Вроцлава під гаслом «Помаранчевий Майор — або Червоний Генерал»… На польських вулицях тоді з’явилися голови генерала Ярузельського, зроблені з папьє-маше. Та все-таки мером міста став пан Качиньський. До речі, перший фільм під однойменною назвою руху «Помаранчева Альтернатива» — це зняті прихованою камерою документальні кадри й хроніка подій на вулицях Польщі, коли людей хапали й везли в поліцейські дільниці... «Нема вольності без краснолюдков!» (Немає свободи без гномів!) — гасло тодішніх настроїв у країні.

Як відомо, рік тому активісти «Помаранчевої Альтернативи» приєдналися до українського Майдану. У Польщі було закуплено помаранчеву тканину (близько 200 метрів), на якій жителі Варшави та Любліна написали свої побажання народу України (невеличка частина історичного полотна демонструється на київській виставці). Ще з ініціативи «гномів» зв’язали дуже довгий помаранчевий шарф — символ дружби і єднання українського та польського народів.

За словами Вальдемара Фідріха, засобів на акції витрачалося зовсім небагато, оскільки часто «апельсинову» тканина пропонували самі люди, а друкувати й поширювати листівки допомагала організація «Солідарність».

Багато відвідувачів арт-параду переймалися запитанням: а чи можна подібними «дійствами» реально щось змінити? На це пан Майор відповів: «У цілому світ практично не змінюється. Та все одно краще щось робити, ніж сидіти склавши руки. Сама можливість контакту з великою кількістю людей має цінність. І ще... непогано б обрати картиною свого життя лише красу».

Майор Вальдемар Фідріх народився 8 квітня 1953 року. Він випускник факультету історії і мистецтвознавства Вроцлавського університету. Відомий у всьому світі як організатор масових акцій і автор численних публікацій. Після виникнення «Солідарності» у серпні 1980 року Майор створив у Вроцлаві «рух за нову культуру». Незабаром після цього розпочинається активний рух «Помаранчева Альтернатива»...