На початку 2019-го на екрани вийде документальний кінопроект "INTO_нація великої Одеси".
Це спроба знайти відомих одеситів у різних куточках світу. Продюсер і режисер фільму розповіли про пошуки та своє відчуття української Південної Пальміри.
На екрані - равлик повзе, тягнучи за собою свій будиночок. Повзе по одеському парапету. Повзе в Греції, Парижі. Скрізь, куди доля закинула героїв фільму.
Проект про Одесу й одеситів режисера Олександра Бруньковського вже має фестивальну долю, в жовтні його чекають на Тижні кіно в Маямі.
А цим літом дев'ятий Одеський міжнародний кінофестиваль запросив глядачів на стрічку в рамках позаконкурсної програми "Спеціальні покази".
Тоді півтисячний зал фестивального центру "Родіна" дві години сміявся й плакав, а на виході говорили: "Як добре, що серед усіх життєвих помилок не зробив головної: не залишив Одесу!"
Побутує думка серед одеситів, що виїхати й реалізуватися в будь-якій точці світу кожен може, а ти спробуй залишитися…
Ось виїдеш - і доведеться, як легендарна перша одеська телеведуча Неллі Харченко, шукати в Берліні вулицю, що нагадує підступи до Аркадії (але тільки до певної межі, важливо вчасно зупинятися й повертатися назад).
Або, як письменник і лікар Анатолій Контуш, купувати в Парижі квартиру з точно такими ж, як в одеській, балконними дверми та віконним плетінням (ну це ще можна допустити).
Віденська квартира видатної скрипальки Дори Шварцберг обставлена грунтовно, "як у найкращих одеських домах", багато предметів меблів привезені з Одеси, такі дзеркала в добротній оправі темного дерева й інкрустовані комодики не в усіх одеситів збереглися!
В Італії і Греції вулиць-"нагадувалок" на кожному кроці десятки й сотні. Співачка Анна Шафажинська, розучуючи у себе вдома, в ліжку, оперну арію, нерозлучна з Одесою, адже й там італійські опери давно виконують в оригіналі.
Молода художниця Ірина Озаринська, хоча ще й не остаточно переїхала до Венеції (ностальгувати зарано, однак), привезла туди з собою кофту своєї бабусі, куплену в шістдесятих - там само.
У новому фільмі предмет одягу буде використаний для такого собі перфомансу з елементами ленд-арту, а учасниками будуть сама Ірина та її коханий, неаполітанець Мімо, - жаль віддавати іноземцеві цю розумницю-красуню, але перед камерою ця пара демонструє таку злагодженість рухів і емоцій!
Ленд-арт передбачає певну частку містицизму, гру зі стихіями, символічне зіткнення бабусиної кофти з італійською землею нагадує старовинний хліборобський ритуал, ну й чому б цій парі двох сердець не вкоренитися в цьому ґрунті, врешті-решт?
Світ давно вже схлопнувся, будь-який від'їзд - не назавжди, і хай у нове життя одеситка, як той равлик, візьме з собою трикотажний будиночок-оболонку.
Образ міста, яке стало пристанищем для людей різних національностей і віросповідань, міста, в якого є мова болезаспокійливого гумору, розкрито у новому фільмі через монологи тих "хто виїхав". Але не тільки.
Справді, інколи ми, ті що залишилися, дивуємося: "куди" вони всі їдуть?
Чому люди все одно їдуть із Одеси, і чому Одеса нікуди не виїздить із них?
Продюсер фільму, колись одеська журналістка Сусанна Альперіна, зізнається: свою Одесу вона знаходить у ресторанах одеської кухні, а вдома на видному місці тримає картини, книжки й диски земляків.
Ще один відомий журналіст, герой фільму Віктор Лошак, резюмує: "Ти маєш знати, що є місце, куди можна повернутися. Ти ніколи туди не повернешся, але мусиш знати, що таке місце є".
Ну що тут вдієш, Одеса-мама дуже плодовита, але не може прогодувати всіх своїх талановитих дітей, ось і розлітаються вони по світу, щоб реалізувати свої таланти.
Сусанна Альперіна: "Упродовж п'яти років ми знімали 36 одеситів, які роз'їхалися по всьому світу, у восьми країнах: у Німеччині, Ізраїлі, Україні, Росії, Австрії, Франції, Італії та Греції. Одеса - місто унікальне. Місто, яке було створене як пристанище людей різних національностей, що дає абсолютно незвичайний заміс характеру. Сюди з'їжджалися в пошуках свободи, і їдуть звідси, хоч як парадоксально, теж за свободою".
- Має рацію Олег Сташкевич, один із героїв фільму: людина завжди поривається на свободу, - говорить віце-президент Всесвітнього клубу одеситів Євген Голубовський (що чимало допомагав творцям стрічки). - Як вона розуміє цю свободу - інша річ. Для одних це політична свобода, для інших - економічна, для когось навіть ковбасна, та свобода. Але кіно й не про це. Я б сказав, що за півтори години нам показали парад зустрічей. Остання зйомка Іри Ратушинської. Читає свої вірші. Ми не бачимо, не відчуваємо, що - долаючи хворобу. Але це знає оператор. І відчуття, що камера завмерла перед Ірою.
Ніякої метушні. А загалом, фільм калейдоскопічний. Чи була у вас у дитинстві така іграшка - калейдоскоп? Повільно повертаєте тубус, а в дзеркалах - химерні картини. І тут у кіно - Греція, справжня Аркадія, Париж, Відень, Берлін. І, звісно, Одеса, співзвуччя якої ми щойно бачили в містах Європи. Але головне - люди.
У фільмі знімалися автори й актори театру "Квартет И" - Леонід Барац і Ростислав Хаїт, актриса Оксана Фандера, актриса й співачка Олена Тернова, режисер Театру "Ермітаж" Михайло Левітін, режисер театру "Школа сучасної п'єси" Йосип Райхельгауз, кінорежисери Марлен Хуцієв і Валерій Тодоровський. Роман Карцев блискучий у розмовному жанрі, а Михайло Жванецький, всупереч очікуванням, нічого не каже, але ж "як" думає в кадрі.
Історія створення фільму "INTO_нація великої Одеси" розпочалася у 2013 році, коли Сусанна Альперіна познайомилася з режисером фільму Олександром Бруньковським, учнем Марлена Хуцієва, за першою освітою - художника, випускника одеської "грековки".
Олександр носився з ідеєю фільму про Одесу, Сусанна ж планувала написати книжку про унікальний Театральний клас, де навчалася, про одеський філфак, про газети "Вечерняя Одесса" і "Одесский вестник", у яких працювала, про Всесвітній клуб одеситів. Інтереси збіглися.
Олександр відзняв інтерв'ю з Таїсією Радіоновою, представницею рідкісної професії "інтонолог", - так визначилася назва фільму, адже одесити здавна розмовляють різними мовами, але з упізнаваною інтонацією.
У команду влилася оператор Віолета Агапова-Леонавічуте. З'явилися перші гроші на зйомки. У 2014 році довелося призупинити роботу: група не погоджувалася отримувати кошти на умовах надання певних політичних "послуг". Спотворювати інтонацію на догоду політикам - це було б не по-одеському.
Вихід на великий краудфандинговий портал вдихнув у проект нове життя. Для залучення грошей на фільм знадобилися лоти, і від знаменитих одеситів стали надходити авторські роботи, книжки, диски, квитки на вистави, автографи, не кажучи вже про те, що в кожній країні на групу чекали привітний прийом та усіляка допомога з боку земляків.
Допоміг Одеський міжнародний кінофестиваль, де майбутній фільм був представлений у секції Work and Progress у 2016 році (тоді ж відбувалася одеська частина зйомок).
На той час над фільмом уже працювали кілька операторів: класик операторського мистецтва Ірина Уральська, Віктор Ячменев, одесити Руслан Пейков (аерофотозйомка) і Олександр Осетинський.
А коли з'ясувалося, що знято 48 годин матеріалу, підключився режисер монтажу Сергій Гарькавий, чия спеціалізація - документальне і біографічне кіно.
- Ми довго вибирали все, від героїв і локацій, юристів і перекладачів до звукорежисера й музики, яка мала звучати в картині, - каже Сусанна Альперіна. - З цим нам також пощастило: подарував свою музику класик - композитор Володимир Мартинов. А ще в картині є композиції молодого, і при цьому вже знаменитого автора Дмитра Носкова. Музика ансамблю "Клезмастерс" під керуванням Льва Сандюка також прикрасила фільм.
* * *
Нагадаю, шлях створення фільму - п'ять років. Реальність змінювалася на очах. І нам треба було зробити так, щоб "INTO_нація великої Одеси" залишалася актуальною. Коли зрозуміли, що матеріалу багато й зупинитися важко, Олександр Бруньковський і запропонував зробити фільм під умовною назвою "близьке коло". Заокеанські зйомки - друга частина під назвою "далеке коло". Плануємо знімати одеситів у США, Австралії, Азії і так далі, хочемо зробити героями фільму поета Юрія Михайлика, піаніста Ернеста Штейнберга, КВНівця Юхима Аглицького. Будемо продовжувати досліджувати природу людей, які змушені залишати свої місця й пускати своє коріння на чужій землі.
* * *
Гасло фільму - слова філософа Платона "Узнай своє коріння", адже люди мусять знати, від чого вони відриваються і де "проростають". Процес далеко не безболісний, і в другій частині буде більше болю, ніж у першій.
Зараз у фільму "INTO_нація великої Одеси" фестивальний період, створюється його доля. Він уже, у певному сенсі, сам керує нами і йде своїм шляхом.