Через тиждень у нашій Південній Пальмірі стартує театральний фестиваль «Зустрічі в Одесі», вже четвертий за ліком: із тим самим статусом — міжнародний. У лиху годину важких економічних і передвиборних випробувань цей південний театральний форум тішить прийнятною програмою: Гоголь, Чехов, Хейфець, Лановий—Купченко, повноцінні (а не «двостільцеві») постановки з Нюрнберга, Ростова, Києва, Севастополя і, звісно, з Одеси-мами.
Цей фестиваль від інших вітчизняних відрізняє одна програмна риса — адекватність. Принаймні, скликаючи «під один дах» твори різного художнього ряду, одеські організатори хоча б не призначають ніякого журі. Щоб ті під завісу когось судили або церемонно бундючилися. Цей форум — як післявідпускна театральна прогулянка до моря. Знайомство, якщо не з магістральними тенденціями світового сценічного руху, то бодай з окремими екземплярами зрослих віддалеки декоративних театральних «кактусів». Якими одні милуються, а іншим, можливо, вони ранять пальці. По-всякому буває.
Цього року на прапорі одеського театрального «пароплавства» — Микола Васильович. Чиє 200-річчя ми ніколи не втомимося святкувати. Одна з ключових персон на самому форумі відомий драматург Олександр Мардань, відповідаючи на запитання «ДТ», які спектаклі можна вважати окрасою нинішньої програми, повідомив, що серед таких гоголівське «Одруження», яке поставив у Севастопольському академічному театрі режисер Володимир Магар.
— Мабуть, це найеротичніше «Одруження» з усіх, що я бачив, власне, і назва п’єси це припускає, — каже драматург. — Раджу не змарнувати нагоди подивитися на нашому фестивалі і постановку Володимира Оренова «Артист мімансу» за однойменним оповіданням відомого київського письменника Анатолія Кузнєцова, автора роману «Бабин Яр», опублікованого в 60-ті роки в журналі «Юность». Це єдина у світі інсценівка цього оповідання.
Цікавий спектакль «Жінки. Фрагмент» за моєю п’єсою «Кішки-мишки», поставлений Вологодським державним драматичним театром. Це, до речі, вже п’ята постановка за цією п’єсою за останні три місяці.
— Олександре Євгеновичу, театральний фестивальний рух в країні на ладан дихає. Навіть у столиці немає жодного повноцінного форуму, тільки Троїцький, бідний, і силкується. Чому так? Може, Україні взагалі начхати на досвід і практику інших країн, де такі заходи працюють на імідж?
— Відомо, що в Стародавній Греції місто ставало містом, коли в ньому з’являвся театр. І якщо продовжити логічний ланцюжок, то місто стає культурним центром, коли в ньому з’являється театральний фестиваль.
На жаль, кількість театральних фестивалів в Україні не перевищує двох десятків, тоді як на території дружньої нам Росії щороку проходять сотні театральних оглядів різного призначення.
Нинішня криза цю ситуацію лише погіршує.
Наш фестиваль «Зустрічі в Одесі» народився чотири роки тому не за завданням згори, а з ініціативи знизу.
Його організаторами, так само як і організаторами міжнародної науково-практичної конференції «Російський театр в Україні», започаткованої двома роками раніше, були Олександр Євгенович Копайгора — директор Одеського російського драматичного театру, і ваш покірний слуга...
За кілька років удалося зробити цей фестиваль доволі привабливим.
Торік на відкритті піднімали прапори Болгарії, Росії, України, Естонії, Грузії, Ізраїлю. На двох майданчиках було показано чотирнадцять спектаклів.
— За кілька років існування цього фестивалю чи викристалізувався його концепт? Це — огляд досягнень? Спроба визначити якісь тенденції? Або ж тематична заданість, як цього разу у випадку з Гоголем?
— Концепція фестивалю — у можливості дати подихати жителям нашого міста (а також гостям) свіжим театральним повітрям. І ще подихати культурним повітрям Південної Пальміри.
Наявність у репертуарі IV Міжнародного фестивалю чотирьох спектаклів за Гоголем, безперечно, пов’язана з 200-річчям великого письменника, котрий об’єднує своєю творчістю два великі народи.
Хтось уже пожартував, хоч би від такого «гоголя-моголя» не виник діатез. Гадаю, цього не буде, адже всі спектаклі — а це «Одруження» Севастопольського драмтеатру, «Гравці» Орловського академічного театру, «Ревізор» Ростовського академічного театру драми і Madman за мотивами «Нотаток божевільного» у постановці Російського театру (Нюрнберг, Німеччина) — оригінальні і цікаві роботи.
— Де знаходите гроші на театральну радість? Державна підтримка чи тільки приватні інвестиції?
— Що стосується фінансового боку, то велику допомогу у проведенні фестивалю подає Одеська обласна рада та її голова Микола Скорик, мерія міста в особі мера Едуарда Гурвіца та його першого заступника Анатолія Ворохаєва, обласна держадміністрація та її глава Микола Сердюк, а також начальник обласного управління культури і туризму Надія Бабич.
Допомагають спонсори. Так, акціонерний банк «Південний» другий рік цілком забезпечує рекламно-інформаційну підтримку фестивалю.
Втішно, що навіть у важкий кризовий час кількість компаній і фірм, які допомагають фестивалю, зростає. Це означає, що стає більше людей, котрі дружать не тільки з грошима, але й усвідомлюють: не хлібом єдиним живе людина.
На жаль, Міністерство культури України надає лише моральну підтримку.
— Це не дивно, оскільки міністерство високої моралі.
— Ми всім вдячні за допомогу. Сподіваємося, що згодом зможемо не тільки приймати і годувати гостей, але й оплачувати їм дорогу і навіть сплачувати гонорар, як заведено на багатьох фестивалях за рубежем.
— Чи можна сьогодні з легким серцем визнати, що Одеса все-таки театральне місто? Знаючи складну ситуацію в багатьох театрах.
— Одеса, безперечно, театральне місто з прекрасними традиціями, чудовими театрами і талановитими акторами. Не вистачає їй сьогодні режисури, критики. Але для того й організовано фестиваль, щоб театральне співтовариство могло безплатно, не виїжджаючи за межі міста, ознайомитися з цікавими роботами своїх колег.
— Чому «Зустрічі в Одесі» поки що обережні із запрошенням україномовних колективів, хоча б тих самих київських франківців, у яких є пристойні роботи і малий формат, і великий? Це «мовна проблема»?
— Торік у рамках фестивалю йшли спектаклі російською, українською і болгарською мовами.
Російськомовних постановок, звичайно, більше, бо фестиваль виріс із Міжнародної науково-практичної конференції «Російський театр в Україні» і основний майданчик фестивалю — сцена Одеського російського драмтеатру.
У планах — розширювати мовні межі насамперед за рахунок україномовних колективів, а що стосується фінансових проблем, то звісно вони існують, адже крім того, щоб нам прийняти, гостям треба до нас дістатися.