«Святкування осені» — так називається дев’ята персональна виставка молодої київської художниці Галини Інгули. Експозиція розмістилася на території Києво-Печерської лаври, в Музеї українського декоративного мистецтва. Барвисті роботи Галини сусідять із яскравими квітами Катерини Білокур.
Твори Галини вже були широко представлені на восьми її персональних виставках і на одній колективній. У музеї КПІ, в міськраді до 1300-річчя Коростеня, у галереї Києво-Могилянської академії, архітектурній бібліотеці в Гостиному дворі, у парламентській бібліотеці. І навіть у Франції — у 19-му районі Парижа, неподалік Монмартра, в арт-кафе «Каскад», де гуляла знаменита Амелі зі знаменитого фільму.
Художниці 26 років, живописом вона займається вже чотири роки. Галина Інгула від народження не чує... Але це зовсім не заважає їй творити особливий, наповнений барвами і звуками, мальовничий світ. Такі люди світ сприймають очима. І погляд їхній у багато разів проникливіший, аніж у звичайних людей. Вони помічають дрібниці, котрі іноді вислизають з нашого погляду.
І чують світ очима.
Галина закінчила київську спеціальну школу для дітей зі слабким слухом № 18. Потім навчалася на кондитера, різьбяра по кістці, веб-дизайнера... Займалася розписом іграшок. Все це творчі профілі. Але усе ж перевагу було віддано живопису.
Кілька років дівчина навчалася у творчій майстерні відомого київського художника Костянтина Косаревського.
— Мій учитель — чує, а я — ні, — каже про роки навчання Галина. — Він усе терпляче мені пояснював... Як подати світло чи тіні... Загалом — усе. Знаєте, він спокійно міг би викладати для глухих людей. Він дуже гарний художник і справді доступно все роз’яснює. В дитинстві я пробувала малювати, проте була дуже невпевненою в собі. Та ще й лінувалася. Коли вийшла заміж за Віталія, показала йому свої малюнки. Він сказав: «Тобі треба малювати! У тебе талант». І наполіг, щоб я обрала шлях художника. Недавно познайомилася з іншими художниками в Культурному центрі товариства глухих. Ще у вересні мала поїхати до Італії на міжнародний конкурс глухих художників, але у мене не вийшло. Такі художники є в усьому світі, є навіть Товариство глухих художників.
Сьогодні у київських приватних колекціях — більш як сотня картин Галини Інгули. Така популярність пояснюється надзвичайною барвистістю її полотен. А що стосується нинішньої її виставки — «Святкування осені»... Осінь у Галини дивовижно життєрадісна, всі осінні пейзажі та натюрморти надзвичайно яскраві. Художниця сміливо експериментує зі стилями і фарбами, намагається показати, що осінь хоч і «унылая пора», та все ж «очей очарованье». І потрібно лише навчитися на неї дивитися радісними очима закоханого митця, який боготворить цей світ.
— Осінь — моя улюблена пора року... Коли на дерева з різнобарвним листям потрапляє сонце, дух захоплює від такої краси! Коли у мене гарний настрій, я малюю свою «планету Інгулу». Я «створила» її після того, як вийшла заміж і почалася моя професіональна творчість. Моя перша картина в стилі фентезі — «Комета на планеті Інгула». Коли я це малювала, сама не зрозуміла, звідки виник сюжет. Навіть мій педагог не відразу повірив, що я сама таке придумала. Потім він мене попросив щось ще зобразити в цій серії...
Галина Інгула. «Три модниці» |
І на «Теплій луці планети Інгули» ростуть небачені квіти. Як і зібрані в «Букеті «Геометрія»...
Іноді здається, що Галина не- дарма придумала і подарувала людям цю небачену планету, перепусткою на яку стали її полотна. Адже на цій планеті завжди багато світла, яскравих барв і немає земної метушні.
Лише одна картина в експозиції намальована в чорно-білих тонах і називається «Метелики. Похорон надій»... «Коли я малюю темними фарбами, мені дуже важко на душі», — каже Галина.
Окрім фентезі, Галина пише картини й у стилі класичного реалізму. Вважає, що фантазія та реальність мають сміливо співіснувати. Наприклад, на торішній виставці, що називалася «Два крила надії», у неї поруч були схожі за сюжетами, але геть різні за виконанням картини...
У «Святкуванні осені» представлено цілу серію «квіткових» картин. Ці роботи перегукуються з творчістю українських народних художників — Білокур, Приймаченко. Причому захоплення «квітковою» темою у Галини почалося зі... спеціального замовлення — попросили написати чотири картини для однієї з аптек.
— Я багато дивилася на «квіткові» картини Катерини Білокур, — зізнається «ДТ» Галина Інгула. — Насамперед у цих роботах мене цікавила техніка виконання. Знаєте, я не купую квіти в магазині, я сама їх вирощую на дачі, а потім уже їх малюю.
У реалістичному стилі виконаний «Куточок столичного парку», «Дідусь відпочиває в парку», а також — «Зірки та вогні», «Рожевий ранок на сільському озері», «Церква в Лук’янівці»...
На кожній виставці Галини Інгули поруч її батько письменник Валерій Нечипоренко. Як правило, він бере на себе роль екскурсовода.