Учора відбулося відкриття XXVIII Московського міжнародного кінофестивалю. Після урочистої церемонії було показано нову роботу знаменитого китайського майстра живописної епіки Чена Кайге під назвою «Клятва».
Цікаво все ж таки іноді монтуються між собою явно випадкові події. За тиждень до відкриття ММКФ став жертвою «клятвопорушення» з боку кумира кіноманів — режисера Міхаеля Ханеке. Австрійська знаменитість, як відомо, спочатку сама напросилася в голови головного журі, обумовила його склад на власний смак, поклопоталася про ретропоказ своїх картин поза конкурсом, узгодила приїзд і проживання дружини в Москві тощо. А незадовго до старту форуму пан Ханеке взяв та й відмовився від усіх прийнятих на себе джентльменських зобов’язань. Надіслав лаконічний і-мейл: мовляв, так і так, сьогодні (!) мені зателефонували зі США і повідомили, що з осені там можна буде розпочати роботу над новою картиною. А програму ж, либонь, під Ханеке давно вже зверстано, проплачено, каталоги з його ім’ям надруковано... Такі вже часи настали: скандали передують урочистостям. Причому ніхто з упевненістю й сказати не може, погано це чи добре, чи, може, черговий піар-хід.
Хай там як, але дирекція ММКФ, що цілком природно, кревно образилася на зрадника й розцінила підсунуту ним свиню як знак неповаги і до фестивалю, і навіть до всієї Росії. У світову пресу команда Михалкова направила відкритий лист, де цей прикрий трапунок кваліфіковано як «безпрецедентний і безчесний учинок, якому немає виправдань».
Почалися гарячкові пошуки заміни на пост генарбітра конкурсу. Ясна річ, у зірок першої величини все розписано далеко наперед, і навіть добрий друг ММКФ Пітер Грінуей змушений був відповісти відмовою. Зрештою в найостанніший момент із решти корпусу журі в крісло голови було делеговано теж авторитетну постать — польського режисера Анджея Жулавського. Розповідаю про це настільки докладно лише тому, щоб трохи пізніше втягти читача у своєрідне журналістське розслідування причин справді дивної ескапади пана Ханеке...
Знаменитий режисер відомий як соціально і громадянськи активна особистість, схильна до різкої маніфестації своїх політичних переконань. Якийсь час тому він демонстративно залишив Австрію на знак протесту проти посилення фашистських тенденцій на батьківщині. А зовсім недавно режисер долучився до іншої протестної акції — французьких діячів театру проти участі австрійських інтелектуалів у похороні Мілошевича. Як бачимо, для різких публічних жестів Ханеке потрібно зовсім небагато, але обов’язково політичних, причин. Відтоді, як він у березні минулого року давав згоду на співпрацю з ММКФ, політика Росії в цій галузі зробила кілька кроків, цілком здатних обурити такого легко збудливого поборника демократії в РФ (у зв’язку з Іраном зокрема). Торішній пречудовий фільм Ханеке «Приховане» саме про це — про приховану загрозу, яку несуть європейцю мусульманські іммігранти, котрі інтегруються в благополучне життя Старого Світу. Скривдивши Москву, режисер мотивував це невідкладними справами в Нью-Йорку. Запрошую замкнути всі ці посилки певним висновком, який і так напрошується...
Загалом зріє в мені передчуття загостреної геополітичної домінанти в житті та програмі майбутнього ММКФ. Втім, поживемо — побачимо.
Але що ж нового у форматі і програмі відкритого ММКФ? Відбірна комісія з 120 переглянутих фільмів, які відповідають вимозі фестивалів класу «А» (цілковита прокатна цнотливість), для участі в основному конкурсі запросила 17 стрічок, створених зусиллями більш ніж двох десятків країн (копродукція нині в моді). Серед авторів є й по-справжньому вагомі імена. Ось, скажімо, чесний і людяний угорець Іштван Сабо з новітніми «Родичами». Ось якийсь «Клімт» від мексиканського експериментатора Рауля Руїса. Нев’янучий оригінал Бертран Бліє інтригує вже риторичним запитанням назви своєї свіжої роботи («Скільки ти коштуєш?») із Монікою Беллуччі в головній ролі. «Запитай в пилюки» — немовби відповідає французам титулом своєї стрічки нікому поки не відомий американський постановник Роберт Тоун, який зробив ставку на зоряних Салму Хаєк і Коліна Фаррела. Інші позиції з Польщі, Ізраїлю, Хорватії, Німеччини, Великобританії, Швеції, Італії, Філіппін та інших країн апріорі навряд чи комусь щось говорять. Тим часом підозрюю, що саме темні конячки й виявляться на ММКФ найцікавішими.
Росія ж, яка хвалиться поза конкурсом спецпрограмою зі ста своїх зовсім нових картин, на головні оглядини відрядила одну-єдину — «Черв» Олексія Мурадова. І знову маємо інтригу. По-перше, відомо, як амбітно останнім часом позиціонує себе у світових контекстах РФ (і, зокрема, це стосується ММКФ), де на Гран-прі ніби з самісінького початку націлене краще з кращого. Олексій Мурадов, уже іменитий (його «Змій» чотири роки тому на «Кінотаврі» був визнаний найкращим дебютом) 43-річний режисер, відомий своїм жорстким реалістичним стилем і бажанням уставляти персти у виразки російської історії. Відповідно до анотації, герой гостропроблемного «Черва» — високий чин ФСБ. Погодьтеся, певні тривожні асоціації так і напрошуються...
В іншій конкурсній програмі фестивалю — «Перспективи» (пошукові роботи молодих авторів) РФ представлена фільмами дебютантів — Franz + Polina Михайла Сегала і «Маяк» Марії Саакян. Про них теж «говорять». Як завжди, ММКФ покаже велику програму позаконкурсних фільмів (118 тільки закордонних позицій), розбитих на тематичні групи. Вперше на ММКФ з’явиться програма «Вільна думка» — спецпоказ кращих десяти документальних картин світу останніх двох років. Також уперше відбудеться й ретроспектива сучасного кіно Ізраїлю. Із «зірок» точно буде відомий «кримський виноградар» Жерар Депардьє: він приїде отримати почесний приз імені Станіславського «за внесок і майстерність». Імовірно можуть з’явитися й ті, хто так чи інакше представлений у фільмах офіційної програми, — Моніка Беллуччі, Салма Хаєк, Колін Фаррел.