Яна ДУБИНЯНСЬКА.
«Листи до полковника», видавництво «Нора-друк»
Гарна то все ж таки забавка — гра в пазли. Не обтяжена зайвими інтелектуальними ходами, як, наприклад, шахи, але так само захоплива й неквапна. Вигадана, напевно, для тих, хто має вдосталь часу, аби складати маленькі частинки в єдине ціле, і для тих, хто не пожалкує за цим втраченим часом, якщо отримана картинка виявиться не такою, як хотілося б.
Роман Яни Дубинянської «Листи до полковника», що продовжує серію «Яна Дубинянська’s puzzles», варто також порівняти, наскільки це можливо, з американським блокбастером — насиченим, непередбачуваним, таким, що попри цілковитий брак вищого сенсу, ідеї чи бодай здорового глузду, вабить до екранів мільйони глядачів. Можливо, саме тому, що не буває нудним. Так само й літературний доробок Дубинянської може подобатися чи ні, але збреше той, хто насмілиться назвати його нудним.
Попри мало не півтисячі сторінок розлогого тексту, подрібненого на старанно перемішані автором шматки-частинки так, що здається, вже ніколи не стануть у цілісну картинку, змістове навантаження у цих частинок — скажу я вам! Тут і таємниче вбивство з політичним підтекстом, і особиста трагедія, і історія кохання, і терористичний акт, і паралельні світи, і навіть справжні дракони...
Мікс детективу, фентезі, дамського роману з елементами епістолярного жанру справді не дає заснути, проте після прочитання створює враження чогось кострубатого, недовершеного, незакінченого. Частинки головоломки, хоч як намагайся, не вкладаються одна в одну, як належить у пазлах. Тож чи на такий фінал чекає читач? Усе залежить від того, чи полюбляє він складати пазли...
Александр Алан МІЛН, «Вінні-Пух і всі-всі-всі», видавництво «Клуб сімейного дозвілля»
Кажуть, справжні цінності незмінні, і, цілком може бути, що це стосується історії Александра Алана Мілна про ведмедика Вінні-Пуха, знайомого нам з російського переказу Бориса Заходера, а також з українського перекладу Леоніда Солонька, які не «оновлювались» від часу далеких шістдесятих. Вже й у Лондоні 61-літній Крістофер Робін відкрив пам’ятник Вінні, й у Варшаві одну з вулиць назвали на честь Пуха, і в черговому перекладі латинською мовою кудлатого героя одягли у тогу легіонера, а малоросійський віз і нині там. Себто — в адаптованому варіанті радянського зразка.
Натомість оригінал 1920-х років чудовий без жодних адаптацій. Адже час, коли канадський вояк залишив у лондонському зоопарку ведмежа, назване на честь свого рідного міста Вінніпег, сам по собі романтичний. Мовні звороти, розмовні обертони і правила казкових ігор, чемпіонати з яких дотепер проводять в Англії, особливо цінні за теперішнього часу, вихолощеного геть до сленгу. У новому варіанті перекладу всі ці маленькі відмінності, як казав незабутній Вінсент Вега, дбайливо збережені і подані читачеві з належною повагою і незвичним для такої серйозної справи «культурним» драйвом. Ні, Вінні-Пух у даному разі аж ніяк не порозумнішав. Хіба його глибокодумні запитання, а також відповіді можна назвати розумними? Ці мовні ігри, які можна порівняти лише з тими, що їх практикувала Аліса у Задзеркаллі, змушують замислитись, а не чекати на легке роз’яснення чергової «ведмежої» проблеми. «— Тож скажи мені, будь ласка, де б мені того хвоста знайти. — Процедура у таких казусах зазвичай наступна, — почала було Сова. — Про це дура казала, як зазвала на чай та товкла воду в ступі? — здивувався Пух. — Ти могла б розтлумачити, що саме казала ця дурепа, бо я ж, бач, Ведмідь неосвічений — натяків не розумію».
Втім, зауважмо: «казкова» мова героїв цієї історії у перекладі «Клубу сімейного дозвілля» саме сповнена натяків, двозначностей і кумедних загадок, які аж ніяк не роблять Вінні Пуха дурнуватим персонажем, знаним нами з радянського мультфільму. Тут він виступає таким собі хатнім філософом з мандрівною вдачею, якому любов до друзів не дозволяє пуститися казкового берега. Словом, дурному не сумно й самому, але тільки не Вінні Пуху, котрий не вважає себе розумним, маючи тирсу в голові. Це, знаєте, ті, хто має мізки, як зауважував Пух, ті — розумні. Ну, наче Кролик. Через це вони, мабуть, нічого не розуміють. Але наразі — що ж тут розуміти? Захоплююча казка, автентичні ілюстрації, старі добрі друзі ходять у гості одне до одного, і от забрели, нарешті, в Україну. Щоб знову сподобатися всім-всім-всім.