Якби на карті України позначити стилізованими, у вигляді акторської маски, прапорцями місця проведення театральних фестивалів, територія нашої країни просто замайоріла б зображеннями образу Мельпомени. Нещодавно з’явився ще один «прапорець» — Міжнародний фестиваль театрів ляльок «Обереги», створений в Івано-Франківську, що нинішнього року вдруге зібрав лялькове братство.
Організатори фестивалю — Міністерство культури та мистецтв України, Управління культури облдержадміністрації, Театр ляльок ім. Марійки Підгірянки (директор театру та фестивалю — Зіновій Борецький) — поставили перед собою серйозне завдання, визначивши його тематичну спрямованість, — національна класика на сцені театрів ляльок. Відзначивши шляхетність намірів організаторів, не можна не сказати про складність поставленого завдання. Адже проблема втілення та сучасного трактування національної класики в театрі для дітей, де виховується майбутній потенційний театральний глядач, особливо важлива.
У величезному масиві класичної літератури для дітей драматургію подано не надто широко. Найблагодатніший матеріал — це, звичайно, казка, вічні сюжети про добро та зло. І здебільшого дитячі театри, не мудруючи лукаво, йдуть спрощеним шляхом — інсценують казки. Так з’являються десятки колобків, золотих рибок, котів у чоботах, варіанти івасиків-телесиків, сестричок оленочок, маш із ведмедями, залишивши на другому плані інсценізації класиків, пошуки сучасних авторів, які інтерпретують відомі літературні твори. Жодною мірою не виступаю проти казки, в якій зібрана «сіль землі» та «мудрість народу», але, розширяючи діапазон творів для дітей, можна істотно й благотворно впливати на всі виховні аспекти. Таким чином, заявлена спрямованість фестивалю «Обереги» виявила й головну проблему ляльковиків — репертуар. Найзатребуванішим класиком фестивальної програми виявився Іван Франко. Господарі — Івано-Франківський театр ляльок ім.М.Підгірянки — показав і спектакль «Коли звірі ще розмовляли» К.Губенка за мотивами казок Каменяра, а Чернівецький театр ляльок привіз мюзикл «Веселі гонки» А.Кузьміна теж за мотивами казки І.Франка. У першому спектаклі, що складається з окремих новел, взаємодіють ляльки і живий план. Пластичні дивертисменти у виконанні акторів випереджають лялькову розповідь. Немов у заведеній музичній шкатулці картинки змінюють одна одну. Другий же, «Веселі гонки», вирішений у традиційній манері лялькового театру — ширма, тростинові ляльки, яскрава, виразна сценографія.
З’явилася ще одна насущна проблема лялькових театрів — адресність спектаклю. Вважають, що лялька в театрі може все, але найчастіше їй відводять надто примітивну, спрощену роль, припускаючи, що діти легше сприймають прості форми видовища. Питання спірне. Серйозністю художнього звернення до дитячої аудиторії виділявся спектакль «Тарас» Б.Стельмаха Львівського театру ляльок. Його творці, режисер С.Брижань і художник М.Ніколаєв, проповідують поетичний театр. В емоційному полі спектаклю — майже шаманське чаклунство. Доступна, але повністю позбавлена побутовизму розповідь про дитинство Тараса Шевченка. Вгадуються моменти біографії, тієї доби, і все ж автори творять не реальне життя, а притчу про народження Поета, Генія. Борються за його душу доля та темні сили. Всі персонажі спектаклю — вишукані у своїй стилізації та простоті силуети ляльок, лише маленький Тарас — лялька, зроблена з ганчірки, як у давнину. Актори — повноправні партнери ляльок, використовується відвертий прийом живої взаємодії, за якого лялька підхоплює інтонацію актора, а актор продовжує думку ним же одухотвореного персонажа. Безсумнівно, до сприйняття такого багаторівневого та асоціативного дійства дитина має бути готовою, над цим необхідно працювати, честь і хвала художникам, які йдуть непростим шляхом залучення маленьких глядачів до високого мистецтва.
Прикрасою фестивальної програми став спектакль «Казки зі скрині» за мотивами білоруських казок Мінського обласного театру ляльок «Батлейка». Що потрібно, щоб театр відбувся? Глядачі та актори, а ще стародавня скриня, в якій зберігаються казки. Виходять два актори, піднімають кришку чарівної скрині й усередині виникає і будиночок із віконцями, і старий млин, і дорога до нього. Іскрометний народний гумор, кмітливість бідної падчерки Марисі, яка перехитрила самого чорта, дурість і жадібність мачухи — наявні всі атрибути класичної казки. При цьому — органічність взаємодії акторів із ляльками, багатюща голосова палітра виконавців, які грають відразу по кілька ролей, віртуозність перевтілення, феєрверк веселих вигадок.
Цілісність всіх складових спектаклю продемонструвала робота Закарпатського театру «А де ж п’ятий?» болгарського драматурга Б.Апрілова. В історії про п’яте курча, яке, на відміну від братів, ніяк не хотіло вилуплюватися з яйця, яскраво показане хазяйське подвір’я. Використовуються великі ляльки, виразні маріонетки. На допомогу батькам — Курці та Півню — приходять сусіди, що не дають курчаті «відсидітися у своїй шкаралупі». Колоритні маски «грають» Осла, Індика, Цапа, та не може впоратися ця звірина з завданням, легкокрилий кольоровий метелик «допомагає» вилупитися курчаті — не грубим биттям, а ніжним словом. Традиційним чином яйце розбивається в спектаклі «Жили-були» Івано-Франківського театру. Пам’ятаєте, мишка бігла, хвостиком махнула... Отож, у цьому спектаклі відомий сюжет про Курочку Рябу зіграли на новий лад, у характері культур різних народів — українського, білоруського, російського та навіть американського. Уявляєте собі такого Діда Білла? Варіанти несподіваних перетворень веселили дітей, підстьобували їхню фантазію, звучали навіть пропозиції власних версій улюбленої Ряби.
Старі нові казки... Хоч і неважко перелічити їх, але які можливості інтерпретацій вони приховують у собі, які варіанти прочитань! Концентровано на фестивалі можна побачити, що називається, зріз проблем. Івано-Франківський фестиваль «Обереги» за принципом лабораторії підняв проблему національної класики в ляльковому театрі, загострив увагу на адресному зверненні спектаклю, розвинув проблему співіснування традиційних форм лялькового спектаклю та сучасних віянь, пов’язаних в основному із застосуванням живого плану. І ще, хоч як дивно, виникла одна проблема, щоправда, не зі сфери мистецтва. Перші холоди Івано-Франківськ зустрів без опалення. Суворі реалії дійсності не дозволили маленьким глядачам продемонструвати в «храмі мистецтва» свої святкові ошатні сукні та костюмчики. Сидіти в глядачевій залі довелося в пальтах та шапках. Хочеться думати, що зустріч із прекрасним це не зіпсувало. Тим паче що різні спектаклі, показані на фестивалі, були об’єднані спільним бажанням їхніх творців домогтися того, щоб мистецтво, побачене очима, діти сприйняли серцем.