В усі епохи люди користувалися носильними речами б/в, хай то каптан із царського плеча чи костюмчик із радянської комісійки. Та в наше сьогодення — коли відкриті кордони із багатим Заходом — явище це набуло неповторного оригінального забарвлення, має ім’я, стало явищем масовим, соціальним. «Секонд» зі швидкістю плодовитої грибниці розростається на нашій території. Ось «стиснувся» державний «Гастроном» до двох відділів — у третьому розцвів «секонд хенд», вогкий підвал певний час стояв порожнім — «недорогий одяг хорошої якості» уже скиданий тут у тюках чи розкладений на дитячих манежиках... О «секонд»! О неоковирні вивіски, ніби виведені пензлем Остапа Бендера! О запах!.. «Секонд», ти вже вростаєш в анекдоти й пісні, у вірші та прозу. Ти привніс нове забарвлення в психологічну картину нашого буття, тобі присвячуються ці нотатки...
Скромна чарівність «Second hand»
«Секонд хенд» — це колоритна латка у бюджеті всіх зубожілих та тих, хто обносився, розрада для пенсіонерів і юних матерів, кому заказаний шлях до каси універмагу, а тим паче до каси «бутика» з дикими цінами (і не менш диким наголосом на останньому складі). Принадність «секонду» сконцентрована в рекламній вивісці над магазином: «Дешевий одяг із Європи й Америки». Так і є: перша перевага — доступна ціна, друга — гарантована якість речі, зліпленої не в Туреччині і не «на Малій Арнаутській», а майже у кращих домах Лондона й Сан-Франциско. У «секонді» знову почуваєшся людиною, яка спокійно може купити собі штани, піджак або вовняний жакет. Тут можна все роздивитися, помацати й поміряти (якщо не гидуватимеш). Продавці в «секонд хенді», на відміну від гордовитих фемін із модних «бутиків», здебільшого комунікабельні прості жінки, вони активно заохочують приміряння і купівлю: «Беріть, беріть! Де ви ще за три гривні купите дитині штанці?!» А якщо несміливо заперечиш, що, мовляв, порвані штанці, то й на це готова логічна життєва відповідь: «А що ж ви хотіли, всього за три гривні?»
Нагадування
про «заячий кожушок»
У секондокористуванні криється відоме психологічне протиріччя. З одного боку — вабить. Здається, так легко поповнити гардероб — ось вони, джинси, за 50, а не за 250. Та з другого боку — остерігаєшся: хтось про тебе проспіває подумки: «Здрастуй, дівчинко-секонд хенд!» Та сам собі й проспіваєш! Одягнешся в «секонді» — і вигляд матимеш такий самий: зашарпаний, запраний. Та й відчуєш раптом себе так само. І це відчуття приниженості, а то й ущербності, до певного моменту може навіть посилюватися, якщо його якимсь чином не нейтралізувати... Колись у селах, маючи на родину одну пару взуття, діти по черзі виходили взимку погуляти або в школу, молодші доношували речі старших. Така бідність накладала свій прихований відбиток на все життя. А бувало, що і явний. Це виявлялося, коли в суспільстві переставали спрацьовувати традиційні моральні принципи, наставали часи бурхливі, і цей комплекс матеріальної неповноцінності проривався полум’ям пожеж із вікон особняків. Когось, щоправда, виручав «заячий кожушок», вчасно подарований із панського плеча (у пориві щедрості або через непотрібність). У певному сенсі «Second hand» — це «заячий кожушок» на наші плечі.
Містичний реалізм «Других рук»
В одному офісі довелося почути, як молода бухгалтерка, «дівчинка з хорошого товариства», обурювалася: «Фе! Як у цих «секондах» можна щось купувати, воно все таке смердюче!». Схоже, вона поки що серйозно вважає, що в «секонд» зазирають люди з поганим нюхом, а не з низькою зарплатою. До речі, запах сильного миючого засобу, в якому дезінфікуються ношені речі, вивітрюється, як запевняють продавці, після другого-третього прання. Набагато складніше з проблемами іншого плану. Багато хто вважає, що в секондівських речах зберігається «дух», «флюїди» їхніх колишніх власників. Коротше кажучи, сидить чорт і чекає на чергову жертву. А ті, хто існування чортів піддають сумніву, запевняють, що, одягаючи речі з чужого плеча, можна підчепити «негативну біоенергетику». Справді, якщо з бактеріями і паразитами начебто ясно (одяг проходить санобробку), то вже ж ніхто не застрахований, що в цій конкретній, припустимо, піжамі не помер на своєму європейському одрі її колишній власник, що ці ковбойка та джинси не зняті в морзі...
Отже, одягаючи річ, якою користувався невідомо хто, на щось доводиться заплющувати очі й щось, безумовно, у собі ламати. Перехід у користувачі «секонд хенду» стає переходом до іншої соціальної групи, на новий щабель. Нижчий, звісно. Він ще набагато вищий від того, де обновки витягають зі сміттєвого контейнера, та напрямок до контейнера вже вгадується і з цього щабля...
Кілька щаблів,
що ведуть до порога «секонду»
Шлях до магазину «Другі руки», напевно, у кожного свій. Та є, вочевидь, і спільна схема. Спочатку, ще не дуже вірячи, що це носитиметься, купуються «цілком пристойні спортивні штанці для городу». Потім з’являється блузка «для дому». Невдовзі вже бадьоренько ви купуєте светр «на роботу, щоб не холодно взимку» чи «симпатичний плащик». Ну, а там уже й до інтимніших покупок рукою подати — купальника, білизни...
Найпростіше «розколюються» на «секонд» молоді родини. Зіштовхнувшись зі злиднями, вони миттєво розв’язують для себе проблему, як із порожнім гаманцем одягтися, а на зекономлене — харчуватися. Найважче людям старшого покоління, інтелігенції. До решти обносившись і не маючи змоги купити собі нову кофту або штани, вони все ще зволікають, не здаються. До «секонду» ставляться з легкою огидою, але зацікавлено. До існування «секонду» звикають на відстані, і ось якось враз погоджуються на подарунок від дружини — «тепленьку сорочку для дому». Падіння відбулося. Приблизно це відчуває більшість вимушених користувачів б/в. Тут виручає гумор чи думка, що такі магазини дуже популярні на Заході. Хоча, загалом, і ця втіха слабка: і там, і тут, як і раніше, приємно вдягатися у кравців або в хороших магазинах, а доношувати чиєсь — ні. Відомо, на Заході ідея «секонд хенду» має обгрунтування гарне і навіть цілком благородне. Мовляв, у багатстві варварством було б, купуючи нове, викидати придатні речі. Адже вони можуть послужити! Комусь... Біда в іншому: там, «у них», у «секонд» вдягається певний клас. А ось у нас маргіналами в цьому сенсі раптом стали — лікар і вчитель, які ще гидують займатися вимаганням, бібліотекар і художник, співачка і науковець...
Бліц-опитування
«Як ви ставитеся до «секонд хенду?» — таке запитання ми поставили своїм напіввипадковим респондентам.
Ніна Михайлівна, 50 років, викладач:
— Я одного разу собі піджак купувала. Вибираю скривившись, продавщиця зауважила: «Жінко, та ви не знаєте, хто в нас купує. Вибачте, не рівня вам — приходять такі багаті! На «мерсах» приїжджають, вони без комплексів, учіться в них». А дочка моя, та вкрай негативно ставиться: «Мамо, лише не тут! Жах, обноски невідомо з кого...»
Барбара Леже, бізнес-консультант (США, Каліфорнія):
— Це хороша ідея. Ми втомлюємося від речей. Енергетично шкідливо берегти речі, які тобі не потрібні. Коли в мене було менше грошей — я користувалася «секонд хендом». Нині у «секонді» беру лише меблі. Гадаю, для України це був би хороший бізнес, якби хтось почав їх возити сюди зі США.
Ірина, 24 роки, економіст:
— Колись на роботі співробітниці перемивали кісточки спільній нашій знайомій: як вона може — собі та своїй єдиній дитині в «секонді» купує навіть трусики, шкарпетки... Я сиджу й не признаюся, що в мене теж є речі з «секонду». А потім між іншим і кажу: а може, і я коли-небудь там купуватиму?.. Вони подивилися на мене, а потім дружно і впевнено: «Та ні, ти ніколи в секонді вдягатися не будеш!»
Наталя, 42 року, кандидат філологічних наук:
— Позитивно. Сама я часто заходжу сюди, купую і дітям, і собі. Оскільки зарплата у нас низька, а вибрати там можна фірмові речі. Я вважаю, що для нас — це навіть дуже й дуже вихід. Я, приміром, до китайських речей ставлюся зневажливо. Вони однотипні, хоча й дешеві, та не варті й того, розлазяться швидко...
Кирило, 19 років, московський студент:
— Усім, хто хоче вдягатися стильно, раджу плюнути на снобізм багатеньких «дружків» і зовсім вільно користуватися «секондом».
Олена, 22 року, танцівниця:
— Я б ніколи не взяла в «секонді» річ для своєї дитини чи для себе. Та в мене подружка там часто одяг купує, її дитина носить, а потім, після неї, я беру із задоволенням. І мені подобаються ці речі — класні, якісні, натуральні. Та — після подруги. А так — ніколи!
Омелян, 46 років, інженер:
— «Другі руки» — це, вибачите, сита відрижка Заходу. Принюхуватися до неї — принизливо. Я абсолютно не вірю в гуманізм Заходу стосовно нас, бачу їхнє презирство. І ображений! Їм вигідніше звалювати все це барахло сюди, ніж утилізувати в себе. Колись вважалося поганим тоном навіть заходити в комісійку... Ми котимося дедалі нижче й нижче...
Тетяна, 33 роки, менеджер:
— Єдине, що дратує, — ціни. Якщо я знаю, що у США (нещодавно там була) 12 фунтів цих ганчірок коштує 1 долар, а тут протерті джинси — 60 гривень, якщо там шкіряні чоловічі черевики коштують три долари, то в нас... Вважаю, що ціни в нас завищують до непристойності, це навіть якось безбожно. Адже люди здають на Заході речі з гуманних міркувань. А в нас це вже не другі, а десяті руки.