У березні в Черкасах відбувся «круглий стіл», тема якого «Чи потрібна зміна театральної політики в провінції?» «Круглий стіл» був приурочений до прем’єри спектаклю київського режисера Андрія Жолдака за п’єсою М.Гоголя «Одруження».
Треба відразу сказати, що «Одруження» М.Гоголя до спектаклю А.Жолдака ніякого стосунку не має. В афіші могла бути заявлена будь-яка назва — хоч «Ромео і Джульєтта» В.Шекспіра, хоч «Катерина» Т.Шевченка, хоч «Записки божевільного» того самого М.Гоголя.
На прем’єру, як А.Жолдак і обіцяв, з Києва прибув «десант» журналістів, режисерів, критиків, чиновників... Андрій Жолдак попередив усіх прибулих: «Це не «Одруження» Гоголя, це «Одруження» Жолдака. А то ще хтось почне в спектаклі шукати Подколєсіна...» Але до спектаклю ми ще повернемося.
Провінційний театр
у ролі Агафії Тихонівни
Головне, про що йшлося на «круглому столі», це про створення в Черкасах на базі обласного театру великого експериментального сценічного майданчика, на якому могли б працювати запрошені режисери. Великого експериментального майданчика, за словами А.Жолдака, у Києві немає. А Черкаси цілком для цього підходять: розташовані дуже вдало — лише в трьох годинах їзди від Києва, при цьому місто, у культурному плані, крім історії, нічим не примітне. Але якщо такий майданчик з’явиться, то в Черкаси на прем’єри приїжджатиме вся театральна тусовка, представники посольств і столична преса. «Проте якщо в Черкасах не вдасться створити експериментальний театр, — майже пригрозив А.Жолдак, — ми знайдемо інше місто!»
Режисери, котрі приїхали в складі «десанту», у своїх виступах усі як один палко підтримали ідею перетворення Черкас на театральну Мекку й запевнили: якщо їх запросять, вони готові що-небудь у Черкасах поставити. Черкаський театр став раптом такою собі нареченою, Агафією Тихонівною з посагом: кам’яний будинок «уж такой прибыточный, что истинно удовольствие». Отож у конференц-залі «круглого столу» не з волі учасників розігрувалася ще одна варіація на тему гоголівського «Одруження». За бажання можна було серед присутніх видивитися і Степана, і Кочкарьова, і Феклу, ну а женихи — усі в наявності. Глядачі, заповнивши зал, час від часу підсміювалися. Але це ми відволіклися: Гоголь сприяє...
У деяких виступах учасників «круглого столу» лунало занепокоєння про черкаську публіку: чи потрібен їй експериментальний театр? Чи готова зрозуміти? А.Жолдак підозрює, що не готова, і тому придумав таке:
— Не треба звертати уваги на черкаську аудиторію.
А.Чабан, заступник глави обладміністрації, із розумінням поставився до такого занепокоєння:
— Формувати глядача — наше завдання, — майже з впевненістю в голосі повідомив він. — Експеримент потрібно продовжувати. Жолдак буде для нас тараном.
Таким чином, ніхто на «круглому столі» не сумнівався, що зміна театральної політики в провінції потрібна. Хоча через сам термін «провінція» виникла певна дискусія.
А.Волошин, підприємець і глава обласного фонду культури, вважає, що нині провінції нема, бо люди скрізь дивляться той самий телевізор як у Києві, так і в Черкасах.
Представниця фонду Сороса й за сумісництвом, так її відрекомендували, талановитий режисер з Харкова, С.Олежко, не виймаючи з рота жуйку і при цьому свердлячи носком черевика підлогу, сказала, що й Київ, і Черкаси, і Харків — однакові, усе — провінція.
«У нас провінційна держава», — підтримав її радник міністра культури з міжнародних питань. При цьому радник, трохи собі самому всупереч, вважає, що не всякий режисер погодиться приїжджати до Черкас на 30 днів — відриватися від цивілізованого життя. Очевидно, цивілізацією деякі радники іменують територію, яка безпосередньо прилягає до бухгалтерії Міністерства культури України.
Хай там що, у подібних словах, як і в заявах про те, що на черкаську публіку увагу звертати не треба (мовляв, що з цієї провінції, крім майданчика та грошей, узяти), проглядає, м’яко кажучи, надмірна зарозумілість і тому сміховинна. Але слова й заяви — це лише слова й заяви. А що ж спектакль, який має стати тараном і вивести Черкаси «в європейську вищу театральну лігу»?
Думки,
м’яко кажучи, різні
Граючому міністру культури Богдану Ступці спектакль сподобався, він видався йому схожим «на фільми Фелліні». Від гри акторів він, кажуть, навіть просльозився (пригадався М.Горький, котрий плакав над будь-яким віршованим рядком). Театру від МК було обіцяно підтримку і, що радує, особливі економічні (не кріпосні) умови життя; театр у квітні поїде з «Одруженням» на гастролі в Київ. Попереду поїздки (якщо на дорогу гроші дадуть) до Болгарії й Румунії, не виключена участь «Одруження» у московській театральній олімпіаді...
Тамара Власенко, майстер художнього слова:
— Я йшла на Гоголя. Він для мене — святе. Гоголь казав, що театр — це кафедра, з якої можна принести багато добра. І я завжди вважала та продовжую вважати, що мистецтво має вести до доброти, до Бога. А те, що нам показали, веде, по-моєму, у протилежний бік. Я цього не сприймаю. Якщо мистецтво до цього докотилося й це комусь подобається, значить, справді близький кінець світу...
Наталія Коломієць, актриса, не зайнята в постановці:
— Для театру цей спектакль — ніби свіжий подих. Ви не уявляєте, з яким ентузіазмом, з якою наснагою працювали актори! Були пекельні багатогодинні репетиції. Не знаю, кому дякувати — Осіпову (директор театру. — Авт.) чи долі, але для театру приїзд Жолдака та його робота — це подарунок. Вважаю, спектакль удався. Правда, не знаю, як черкаський глядач сприйме його. Таких експериментаторських постановок має бути більше. Для нашого театру це крок уперед. Адже ми двадцять років тупцюємо на одному місці, як у болоті...
Ємеліан Мелетко, підготовлений глядач:
— Ні, це не мистецтво, не авангард. Це компіляція з кількох фільмів, колаж, набір цитат. Але колаж як жанр повинен мати єдність задуму. А тут — на жаль... Свого часу довелося відвідати чимало театральних експериментальних студій, підвалів і горищ Тбілісі, Москви, Києва, Каунаса. Є спектаклі, коли навіть відразу й не розуміючи, що відбувається на сцені, сидиш у заціпенінні — захоплює гра та феєрверк режисерських знахідок... А тут нічого цього немає, багато порохняви та ще більше занудства. Це прісний набір комплексів, марень і сексуальних переживань Жолдака, усе це відгонить шарлатанством. Спектакль — мертвонароджений. Король — голий! Якщо, не дай Боже, хтось з молоді, покликаної жувати, а не говорити, на нього потрапить, — через 30 хвилин утече, щоб 30 років узагалі не підходити до театру.
Посильні міркування
про високу
театральну політику
Подібні до наведеного, різко негативні, навіть ще уїдливіші відгуки про спектакль, зізнаюся, переважають. Але все-таки думки різні. Для когось «свіжий подих», для когось «порохнява» й «занудство». Оскільки організатори «круглого столу» запропонували пресі підключитися до дискусії про майбутнє провінційного театру, дозволю собі висловити деякі міркування. Те, що жолдаківське «Одруження» — спектакль не касовий, — зрозуміло. Можливо, у якій-небудь Румунії на фестивалі експериментальних театрів «Одруження» й одержить приз. Це чудово. Але як же бути з рідним черкаським глядачем? Керівництву театру й режисерам не звертати на реакцію глядача увагу? Гадаю, такий крок театру вперед — крок з одного болота в інше. Усі розмови про непідготовленість провінційного глядача — бійцівський прийом, що відбиває (ймовірні в майбутньому) звинувачення в провалі. Якщо в Черкасах аншлаги на концертах симфонічної музики й на балетних спектаклях, то публіка саме така, як треба. Було б лише мистецтво, а за провінціалом не заіржавіє, принесе в касу театру свою десятку!.. А інакше — удома розумні книжки читатиме чи біля телевізора позіхатиме. Лакмусовим папірцем успішної зміни театральної політики в провінції буде глядач, молодий глядач. Тому, аби не зав’язнути театру в новому болоті, хотілося б (у порядку дискусії) запропонувати заїжджим здобувачам майданчика та казни серйозно зайнятися розробкою концепції спектаклю, орієнтованого на глядацьку, молодіжну прихильність. Ані жартами, ані порнухою-чорнухою прихильності такої не завоювати. Що може захопити глядача, що здатне по-справжньому налякати (після всіх телевізійних страшилок-смішилок), викликати просвітління почуттів і розуму — здобувач має знати, нести це в собі, через це й «самовиражатися». А інакше — надії театру й залучені гроші перетворяться на порох. Що й підтвердить формулу: «Нью-Васюки безсмертні».