UA / RU
Підтримати ZN.ua

НОВА МУЗИКА НА «ШВЕДСЬКОМУ СТОЛІ»

Нещодавно в столиці Швеції відбувся V міжнародний фестиваль «Стокгольм. Нова музика». Гостьове запрошення на цей форум стало можливим завдяки тривалим контактам між музикантами України та Швеції...

Автор: Леся Олійник
Джазове тріо: Рінгмор Густафсон, Ліна Ніберг, Джанет Ліндстром

Нещодавно в столиці Швеції відбувся V міжнародний фестиваль «Стокгольм. Нова музика». Гостьове запрошення на цей форум стало можливим завдяки тривалим контактам між музикантами України та Швеції. Крім музичних вражень, Стокгольмський фестиваль дав певне уявлення про шведську модель існування професійної музики. Зважаючи на те, що нинішній рік проголошений в Україні Роком культури, корисно буде порівняти досвід у галузі мистецтва цієї скандинавської країни.

Спокійна, миролюбна Швеція є сьогодні визнаним ідеологом концепції зручного, практичного способу життя. Увесь світ користується її технологічними новаціями — від щоденно вживаних продуктових пакетів «Тетра-пак» до найсучасніших предметів житла та побуту шведського меблевого концерну «ІКЕА». Чи не найпопулярнішим серед молоді є також модний стиль одягу від шведської фірми «Н&М», магазини якої пропонують свої товари у всьому світі.

Слово «нове» для шведів, як правило, означає «добре», «гарне». Поняття «нова музика» теж сприймається ними як ознака розвитку, удосконалення мистецтва. Емблема Стокгольмського фестивалю якнайкраще передає його ідею. Вухо, яке вслухається у навколишнє середовище, вухо як головний провідник людини в оточуючий світ. І слухати треба напружено й дуже уважно. Динаміка більшості фестивальних концертів коливалася в межах «P-PPPР», себто «тихо-надзвичайно тихо». Уявіть собі твір, тривалістю 20—30 хвилин, неголосного звучання, із мікроколиваннями руху. На відповідне сприйняття налаштовує атмосфера в залі — напівтемрява (освітленими залишаються тільки виконавці) та неймовірно чемне поводження слухачів, які сприймають музику зосереджено (дехто — із заплющеними очима), наче залишаючись на самоті з собою. У такий спосіб Стокгольмський фестиваль, можливо, намагається стати альтернативою до вкрай засміченого децибелами навколишнього середовища: щось на зразок продуктів у магазинах із позначкою «екологічно чисті».

Така музика передбачає математично вивірене виконання авторського тексту: з цим бездоганно впорались ансамбль Решерш з Німеччини, шведські ансамблі «Ма», «Тріо Тора», «Gageego!», «Low Dynamic», Королівський Стокгольмський філармонічний оркестр, хор Шведського радіо. Водночас на концертах фестивалю панувала й імпровізаційна стихія, демонструючи необмежені права музики. Зіркою імпровізації став Маркус Штокгаузен — син знаменитого композитора. «Звук сонця» (авторська назва), що його спробував передати музикант майстерною грою на трубі, зачарував «нескінченною» щемливою медитацією.

Нова музика у Стокгольмі вкотре продемонструвала безмежне розширення засобів, починаючи з мелодії (або її відсутності) до різноманітних сонорних ефектів: від звучання аутентичних інструментів і навмисно розстроєних струн до тертя поролоновими щітками та шкрябання по грифу смичком або ж заміни звука театрально застиглими позами музикантів. І все це для того, аби підкреслити — все навколо звучить, треба тільки вміти слухати. «Звучить», наприклад, світлофор (у Швеції червоне світло супроводжується сповільненим поцокуванням, зелене — пришвидшеним), ліфт, який прибув на потрібний поверх, теж подає «голос». Навколо — «озвучені» предмети, і, знаючи їх тембри, ти спілкуєшся з ними. Декілька фестивальних концертів демонстрували, як вчать у Швеції дітей від 2 до 5 років слухати навколишнє середовище. У кімнаті, наповненій різними речами — довжелезними олівцями, мотузками, пляшечками, телефонними апаратами і т.ін., до яких прикріплені електроакустичні прилади, — малеча створювала собі на радість звуковий гамір. Тому будь-які алеаторичні чи сонорні засоби для них не новина.

Чимало фестивальних творів були добротними переказами уже «пройденої» нової музики, демонструючи нещодавно авангардові засоби як традиційні. І це не дивно: очевидці розповідають, що в 60-ті роки на стокгольмських форумах модерної музики розпилювали навпіл рояль, отже, щось нове вигадати досить важко. Між тим, укотре слухацька практика підтвердила: будь-які засоби можливі, якщо вони викликають відчуття художнього результату. Саме так сприймалися твори італійця Луки Франческоні (виконані під його ж орудою), які вразили поєднанням драматичного масштабу з філігранними структурами мікрообразів, опуси шведів Андерса Гілборга і Матса Перссона: у мерехтливому, інтонаційно нефіксованому звучанні вчувалися тонкі фольклорні алюзії. Незвично промайнув образ Чорнобиля: «Чорнобильський Концерт» для магнітофонної плівки, тромбона та віолончелі шведський композитор Кріхан Ларсон створив під враженням книги Світлани Алексієвич «Молитва про Чорнобиль». Глибоке враження справила хорова творчість, яка своєю ліричною замисленістю нагадувала українську хорову музику.

Хоч половина авторів, представлених на стокгольмському фестивалі, були іноземці, складалося враження, що ти присутній на форумі шведської музики. У Швеції пріоритет національного мистецтва очевидний. До музики, у тому числі нової, державні інституції ставляться дуже відповідально. Як повідомив директор шведського «Ріксконцерту» («Держконцерту») Бьорн Сталне, тільки на діяльність цієї організації з державних податків щорічно відраховуються 6,8 мільйона євро. Майже півмільйона з них ідуть на організацію концертів та фестивалів нової музики. До цього долучаються кошти могутньої у Швеції організації по захисту авторських прав, а також радіо, телебачення, всіляких клубів і, звичайно ж, спонсорів та меценатів. Через «Ріксконцерт» та подібні йому структури, наприклад, Інститут шведської музики, Спілку композиторів здійснюється програма промоушену шведської музики вже на 2004—2005 роки. Радіючи за шведів, щиро позаздрила їм, згадавши наші блискучі фестивалі тієї ж, нової, музики в Одесі, Львові, які тримаються з останніх сил на фанатичній відданості своїх організаторів.

На майже дев’ятимільйонну країну працюють 170 професіоналів, об’єднаних у Спілку композиторів. Митці тут є не стільки привілейованою чи елітною (хоч це слово, зважаючи на соціальну концепцію країни, сприймається шведами з певним негативом), скільки порівняно захищеною державою частиною суспільства. Опіка композиторів полягає в тому, що їхні творчі інтереси дотримуються по-державному (на зразок «підтримуй вітчизняного виробника»): у всіх мистецьких закладах — оперних театрах, концертних залах, філармоніях, кіностудіях, радіо, телебаченні — існує встановлена квота звучання музики шведських композиторів. Якщо вам доведеться бути в цій країні і побувати у церквах, яких там безліч, ви будете вражені, по-перше, тим, що в кожній з них відбуваються концерти, і по-друге, афішами, на яких сусідами духовних творів Генделя, Баха, Бетховена, Моцарта, Верді обов’язково є опуси сучасних шведських авторів. Найперше завдання Спілки композиторів — мати свої голоси у всіх структурах, пов’язаних з мистецтвом та культурною політикою для захисту інтересів членів спілки. Те ж саме стосується представництв (а тут їх чимало), які надають соціальну підтримку — стипендії, премії, гранти. Скажімо, двом десяткам композиторів держава впродовж 10 років щомісячно виплачує стипендії, які дають їм можливість нормально працювати. Композитори Швеції не без гордості інформують про те, що на гонорар за трансляцію чи запис авторського концерту на радіо й телебаченні вони можуть утримувати себе і родину майже рік.

Не було з ким поділитися своїм захопленням і подивом, коли я вперше побачила відеокліп (зроблений супер!), де молодий, гарний піаніст блискуче грав не попсу, а... «Кампанеллу» Ліста, за що дівчина (за сюжетом) до нестями закохалася в нього. А в недільному телеогляді, який має назву «Культурне перехрестя», ведучі розповідали про музичні події тижня, наступні філармонічні концерти, про новенькі записи, які тут практично має кожний композитор, та нотні новинки і навіть про книжки з історії та теорії музики (!). А далі йшлося про літературу, живопис тощо.

У самому центрі Стокгольму стоїть величезний, зі скла і бетону, Будинок культури, який теж демонструє культуру по-шведськи (подібну «шведському столу»): на першому поверсі БК пенсіонери грають у шахи, мами прогулюються з немовлятами у колясках, люди, сидячи на лавках, жваво щось обговорюють або читають газети, вище поверхом розміщений читальний зал, бібліотека і драмтеатр, на третьому — їдальня та модерний зал, де можна послухати класичну й нову музику (саме тут відбувалася частина фестивальних концертів). І мимоволі пригадався ленінський лозунг «Мистецтво належить народу».

...Ще в ХVІІ столітті, в той час, коли людство вело нескінченні війни, винищувало корінні нації, Швеція виявляла дивовижну толерантність та гуманізм у ставленні до інших народів. Коли в 1655 р. голландці захопили шведську колонію на річці Делавер, вони запропонували повернути частину колонії за умови, якщо шведи теж нападуть на індіанців. Але шведський губернатор рішуче відхилив цю пропозицію, зазначивши, що не бажає вступати у війну і розпалювати ненависть. Можливо, і цей досвід шведів варто перейняти?