Спектакль «Дон Жуан» Моцарта, що йде на сцені Національної опери України вже не перший сезон, цього вечора був схожий на прем’єру. Настрій святкового піднесення панував на сцені й у залі. Усіх зацікавив приїзд молодої співачки з Ізраїлю Карін Каспі, яка виконувала партію Церліни. Це був перший досвід таких творчих контактів. Його вдалою реалізацією ми зобов’язані ініціативі й енергії міністра-радника посольства Ізраїлю в Україні пані Майї Гал, а творчий успіх цілком визначався талантом, чарівністю, високим рівнем професійної підготовки нашої гості, ще зовсім юної, але геть не схожої на недосвідчену дебютантку. І це попри те, що партію моцартівської Церліни вона співала на великій оперній сцені вперше — тим почесніше для нас, що відбулося це в Києві і партнерами її були чудові київські співаки, з котрими відразу зав’язалися творчі контакти. А в опері Моцарта порозуміння з партнером особливо важливе, бо найбільше навантаження припадає в ній на ансамблеві сцени. Особливо це стосується чарівної нареченої ревнивого Мазетто Церліни — наївної та лукавої, безпосередньої та по-жіночому марнославної, яка незмінно бере гору над своїм прямолінійним телепнем-нареченим, котрого вже готова була поміняти на шляхетного сеньйора. Сценічний дует Карін Каспі — Церліни й Богдана Тараса — Мазетто виявився настільки зіграним і переконливим, що здавався результатом тривалої спільної підготовки, тоді як Карін лише двічі пройшла роль із Валентиною Рекою (після смерті режисера-постановника київського «Дон Жуана» Ірини Молостової стежити за спектаклем доручено їй) і навіть не мала оркестрової репетиції.
Партію Церліни в нас зазвичай доручають співачкам із вищими голосами. Карін Каспі володіє повнозвучним, добре відпрацьованим мецо-сопрано, що дозволяє цілком упоратися з теситурою та вирізнятися індивідуальністю вагомішого тембру поруч із двома іншими жіночими партіями опери Моцарта — Донною Анною та Донною Ельвірою. До того ж, це дозволяє підкреслити контраст між простолюдинкою та знатними дамами. Ці відмінності Карін чудово передала й у всій сценічній поведінці своєї героїні, створивши дивовижно точний та об’ємний образ, який відповідає багатогранності неповторного моцартівського характеру. У першій сцені з Дон Жуаном вона має вигляд наївної простачки, що невміло намагається пристосуватися до галантного поводження знатного кавалера, й це ще більше підкреслює її недосвідченість. Іншою — значно природнішою та розкутішою — стає її Церліна в сценах із не на жарт ображеним нареченим. Тут її жіноча натура проявляється на повну силу. Свої діалоги з партнером Карін Каспі веде без найменшої удаваності, щедро пускаючи в хід лише одну зброю — нездоланну чарівність юності.
Увесь київський спектакль можна було, без перебільшення, назвати молодіжним, хоча співаки, котрі брали участь у ньому, мають сценічний досвід. У нашої гості такий досвід невеликий: вона ще навчається в Музичній академії у Філадельфії — тій самій, яку свого часу закінчив знаменитий американський композитор і диригент Леонард Бернстайн. Однак у творчому активі Карін уже ціла низка складних і різноманітних оперних партій, від коронної в мецо-сопрановому репертуарі Кармен і аж до сучасних опер, зокрема «Повороту гвинта» Бенджаміна Бріттена. Своє майбутнє співачка пов’язує з оперними сценами в Америці й Ізраїлі, а також в інших країнах. Сподіватимемося, що й Україна не залишиться осторонь її гастрольних маршрутів. Тим паче що після Києва її чекає Львів, де Карін виступить із концертною програмою.
Повертаючись до київського «Дон Жуана», хочеться назвати його хорошою візитною карткою нашої столичної сцени. Його продумано в усіх деталях, міцно вибудувано режисерськи — зайвий раз усвідомлюєш, ким була для нашої Національної опери Ірина Молостова і що цінував у її режисурі такий видатний музикант і художній керівник Маріїнського театру, як Валерій Гергієв. Чіткою вивіреністю та злагодженістю вирізняється музичний бік (диригент-постановник Олександр Барвінський). Добрих слів заслуговують усі виконавці, хоча жіночий склад цього разу видавався трохи сильнішим від чоловічого (Донна Анна — Ірина Даць, Донна Ельвіра — Олена Клейн). З чоловіків, крім уже згаданого Богдана Тараса, хотілося відзначити Миколу Шуляка-Оттавіо. Партія ця мало виграшна сценічно, тому тут дуже важлива якість співу. Микола Шуляк стрімко росте як співак та актор, особливо після «Ромео і Джульєтти» Гуно.
Що ж, перший досвід творчих контактів оперного мистецтва України й Ізраїлю виявився обопільно вдалим. Чекатимемо подальшого розширення такої співпраці.