UA / RU
Підтримати ZN.ua

Необоротність. Бенджаміна Баттона заганяють у «нетрі»

У розпалі голлівудський преміальний сезон. Одна й та ж обойма картин ротується в цілому зводі кінопремій різного рівня престижності...

Автор: Олег Вергеліс

У розпалі голлівудський преміальний сезон. Одна й та ж обойма картин ротується в цілому зводі кінопремій різного рівня престижності. Недавня BAFTA, на жаль, позбавила грядущу «оскарівську» церемонію будь-яких пікантних поворотів. Ясний пень: на передовій боротимуться лише два конкурентні проекти — «Мільйонер із нетрів» (який переміг на BAFTA із тріском і блиском) та «Загадкова історія Бенджаміна Баттона» (яка так само блискуче провалила всі попередні заходи). Решта — гарнір.

«Баттон» (13 номінацій на «Оскар») із юним і старим Бредом Піттом — на українських екранах: варто подивитися, поплачете, згадаєте молодість.

«Мільйонер» (11 номінацій) — поки що лише в самопальних «варіантах», але глядацького каяття навіть кустарний техношок не викликає.

Прогноз «ДТ» — на «Оскарі» переможе все ж таки «Мільйонер». Американському народу — «так треба».

Чимало кінопремій, які передують «Оскару» (а це заохочення гільдій режисерів, акторів, а також «Золотий глобус», BAFTA тощо), уже давно відіграють роль злобної вахтерки у провінційному кінотеатрі. Тієї самої єхидної бабці (в пуховій хустці), якій з дурощів нагрубіянила білявка-глядачка, а бабуся на вході візьми та й бовкни: «А вбивця-то — ось ця... Стерво фарбоване!»

І все — хоч і не дивися далі.

Так і «Оскар» — доки до нього всім Голлівудом добіжать — уже дорогою «дядечко» розхлюпує всю іскрометність своєї інтриги. Після того ж таки «Глобуса» наперед відомі всі чемпіони. Одні й ті ж назви. І ті ж самі обличчя.

І надутий важністю «Оскар» — при передбачених розкладах — ніби виконує роль дурня-дублера. Себто «вбивця» відомий заздалегідь. А гламурна тусовка в залі Шраян-аудиторіум і роззяви біля екранів лише вдають, що його ще треба «впіймати».

Звідси й обвальне падіння рейтингів телетрансляцій — останніми роками.

***

Кадр з фільму «Загадкова історія Бенджаміна Баттона»
«Баттон» і «Мільйонер» — очевидні фаворити поточних преміальних перегонів. І, так уже сталося, «світоформуючі» моделі цих картин — це «химера», що відбиває й нинішні смакові рецептори кіноакадемічного Голлівуду (зразу ж після обрання Обами).

Перша стрічка — «Мільйонер із нетрів» (режисер Денні Бойл) — ніби заздалегідь створювалася з прицілом на «оскарівські» перемоги. І надсмислове визначення цієї міцної роботи британського майстра («Неглибока могила», «Пекло») — фільм зі знаком цинічної якості.

Девід же Фінчер («Сім», «Бійцівський клуб») — у своєму «Баттоні» пропонує інший «знак» — знак правильної (голлівудської) якості.

…Обидва проекти — для тих, хто їх бачив, — стильні й адресні. Математично і технічно виважені — до «коми».

Але є ще одна спільна риса в індійської соціальної мелодрами (Бойл) і мегаголлівудської слізливої «сторі» (Фінчер). І полягає вона ось у чому: обидва фільми живуть лише по сусідству з рідним для нас, але апріорним професійним словосполученням — «мистецтво кіно».

І перший, і другий браві витвори умільців — не «мистецтво» (кіно), а «майстерність» (його). Штучність, якщо хочете. Так, авторська, ритмічна, образно-переконлива, щадно-мелодраматична — але все ж таки штучність.

Це жодним чином не позначається на тій-таки «якості» обох фільмів.

Це позначається лише на можливому порядковому номері цих стрічок в ієрархії кінематографічних цінностей. Їх позиції (навіть з урахуванням «Оскара»), гадаю, виявляться трохи нижчими від тих пунктів, які вже застовпили в загальному зводі, скажемо, «Форрест Гамп», «Хрещений батько», «Апокаліпсис...». І навіть «Старим тут не місце» — торішній фаворит.

Але не напасешся ж на вас щороку шедеврів. Де ж їх узяти серед загального мейнстріму? Тож втішайтеся тим, що є. Тим, що хочеться «їсти», — якщо кіноапетит під кінець зими розгулявся. І ось — у меню...

***

Чому така вибухова преміальна хвиля навколо «Мільйонера...»? Доброї роботи — не більше.

Для цього, просльозившись, треба просто відчути, на які педалі натискає маніпулятор Бойл, викликаючи в душах і головах цілком праведні почуття.

«И милость к падшим призывал…»

«Не Бог, не цар і не герой...»

«Із грязі — у князі...»

Це — про його героя.

Про 18-річного сироту з мумбайських нетрів — про Джамала Маліка (Дев Патель). Про юнака, який на очах отетерілої Індії опинився за два кроки від 20 млн. рупій! Ці гроші він, звісно, може покласти собі до кишені, якщо правильно відповість на останнє запитання в телешоу «Хто хоче стати мільйонером?» (без Максима Галкіна, звісно).

Тільки гроші тут — лише оманливий поштовх для тієї пружини, яка має розтиснутися — й шандарахнути. Герой потрапить у поліцію. Ніхто йому не вірить (звідки такий «розумний» узявся?) А щастя — було таким можливим.

А індійські «джунглі» — той-таки світ телевізійних «нетрів». А телегра (у Бойла) «нелінійно» перебивається тією ж таки «грою» вже самого життя. І нам добре відомо, яке з них — «двох життів» — підступніше й підліше (деякі епізоди фільму — нещадні).

Модифікований Діккенс. Обголлівуджений Боллівуд. Радянський «світлий шлях». Трохи обстьобане «Місто Бога». Всі ці дивні полиски-зображення ні-ні та й ковзнуть дивним відсвітом на фізіономії розгубленого індійського юнака, що вже переступив поріг статевого дозрівання. Але залишився в дитинстві.

Британець Бойл, як і колись американець Тарантіно, гадаю, вчасно згадав про цінні поклади «світового» кінематографа і незліченні маскультні породи, що свого часу проросли і в наших дитячих душах.

Він без жодної іронії жонглює шаблонами «боллівудського трешу». І ніби дистанційовано-ненавмисне «передражнює» розв’язного Квентіна, який так само колись грався у «треш», але по-голлівудському («Убити Білла» тощо).

І в Бойла є серйозна підмога для таких сентиментальних операцій. Це наша вічна пам’ять. Наразі — пам’ять дитяча. Коли любимий Раджа був «Братом-2» ще в третьому класі, а Зіта і Гіта — майже зведенючками у класі четвертому. Боллівуд — із усіма його запасами кінематографічних «скарбів», що переливаються й голосять-танцюють, — не «обстьобаний» Бойлом. А тільки використаний ним... За повною (голлівудською) програмою.

Звідси — і якість цинізму.

Стрімкий ритм фільму, його шалений (той-таки нелінійний) монтаж, етнічний гумор, пряні мальовничі картинки, багате музичне обрамлення — зовсім не глузування з боллівудської «фабрики мрій» чванливого представника справжньої «фабрики»... Це лише правильно окреслений маркетологічний прийом. Точно відчутий. І вчасно поданий.

Коли ж, як не сьогодні, глядач має повірити в те, що «моральні цінності» так чи інакше переможуть будь-яку світову економічну кризу. І коли, як не тепер, «народ» (зокрема його простий представник) зобов’язаний піднятися над соціальною проказою — продажною телевікториною, такою ж поліцією, недремними ворогами, вічними заздрісниками. І хоча б спробувати вийти сухим із цієї каламутної води. Порятунок потопаючих — це про всіх — справа рук нас самих… Як актуально.

Прописні істини, приправлені соусом індійської народної мудрості й голлівудської псевдоморалі, наче протиставляються в картині певною мірою уніфікованому «лихому» світові, де все заздалегідь прораховано, заздалегідь розподілено.

Але бачиш — інколи чимось перемагає саме простота душевна, правда сірячинна, нечепурість нетряна.

І ці вчасно відіслані рожеві кіно-смс-повідомлення мають неодмінно отримати академіки. Вони ж пам’ятають: і Барак Обама не з «індійського храму» зійшов на престол — із «нетрів».

Тож це «своєчасна» казка. І головне — не без моралі. «Усе наперед визначено...» — мудрує у постскриптумі режисер. І це те, що нам потрібно, — у період довіри виключно... фатуму.

***

«Усе наперед визначе­но ...»
— це, до речі, ще про одного «мільйонера», уже з американських нетрів... І трохи жаль, що саме він — «Бенджамін Баттон» — спасував під пресом соціо-художніх аргументів (із боку Бойла). Хоча очевидно, що й картина про «загадкове» була задумана Девідом Фінчером як кришталева модель суто «оскарівського» проекту.

Усе до міліметра — заради Нього. Трагіко-романтична особиста драма — як відлуння історії нації. Перші актори з «фабрики мрій». Найвіртуозніші — навіть із якимось холодним перебором розважливості — зйомки і в дорогих інтер’єрах, і на небідній натурі. А ще притчевість із містичним нальотом: старовинний годинник іде у зворотному напрямку. І подвійне (або навіть потрійне) сюжетне «закільцьовування» — як здавна люблять у Голлівуді. Чудово грає Кейт Бланшетт. І Бред Пітт, що дивно, теж грає... Просторовий плин фільму Фінчера схожий на рух двох поїздів із різних станцій. Назустріч один одному. Спільний, наш поїзд тягнеться з усіма «нормальними» героями за годинниковою стрілкою — зліва направо. Поїзд Бенджаміна — навпаки: справа наліво. Ось-ось — як зіштовхнемося!

…Блогери фільмом цікавляться дуже. Ради інтересу впірнув у цю «прірву» — і виявив масу одкровень. Одна дівиця, наприклад, упевнена: ніколи не здобуде «Баттон» «Оскара», оскільки в академії засідають жінки «постбальзаківського» віку, а вже ці стерви не вибачать Фінчеру драми старіючої жінки, яка цілеспрямовано втрачає молодого коханця, що набуває від кадру до кадру дедалі бадьорішої чоловічої принадності...

Звісно, не цей «аргумент» зіграє вирішальну роль. Гадаю, тут усе вирішить таки соціоуспіх «Мільйонера...». Але не забудуть і ефекту «вторинності», безумовно, якісного «Баттона». Сам хід — час назад — це, звісно, може вдарити навідліг. Але тільки раз... Чи хоча б із часом...

Оскільки ж у пам’ятку багатьох кіноакадеміків сильний фільм «Необоротність» Гаспара Ное (з Монікою Белуччі), де також плівка часу жорстоко прокручувалася «навпаки», то й «ефекту несподіванки» і навіть «ефекту метелика», напевно, на «Оскарі» не станеться.

До того ж «Баттон», як відомо, спочатку виходить від Марка Твена — «Життя було б значно кращим, якби ми народжувалися у віці 80 років і поступово наближалися до свого вісімнадцятиріччя».

Потім приходить до Френсіса Скотта Фітцджеральда: у того була коротенька новела на таку тему.

І «не доходить», попри потужні авторські зусилля, до шуканого лаконізму очевидної думки. По суті, ясна, хоч і трагічна думка тут викладена з певним навантаженням. Із додатковим сюжетним і візуальним «бонусом». Годинник, який пішов не туди, інколи заклинює. І «стрілки» цієї картини то смикаються, то гальмують, то йдуть, куди самі хочуть.

У решті — бездоганність. Образна, філософська, емоційна. При цьому, припускаю, кожен глядач сам для себе вибирає — «про що ж» насправді ця історія 80-річного дідуся-немовляти... Такого дивака-потвори, що з’явився у день закінчення Першої світової й «протусив» усе своє життя «навпаки». Втрачаючи дорогою старіючу кохану, дедалі дорослішу дочку... Відлік втрат — «навпаки».

Для одних — це історія про необоротність часу, який хоч би як плинув (хоч уздовж, хоч упоперек), а все одно — крізь пальці.

Для інших — казка про «диво», яке може тривати рівно стільки ж, скільки й поцілунок, бо змінити заздалегідь Кимось «зрежисований» перебіг подій неможливо: «Усе наперед визначено...»

Комусь Фінчерове естетське любування видасться такою собі нудьгою зеленою за мрією рожевою, за минаючою молодістю. Ввижатиметься стогоном по дідьковій старості, яка ціпком колись та постукає — і по голові, обов’язково.

Вже кому — як...

Адже в цьому розумному і гарному фільмі — годинник без стрілок.

І, щоб зізнатися особисто вам, «про що» насправді це кіно (з моєї дзвіниці дивлячись), — розіллюся цитатою з Каннінгема (роман «Годинник»).

«…Як утіха нам дається година там, година тут… І кожен, окрім хіба що маленьких дітей (а може, й вони не виняток), знає, що за цими годинами неодмінно будуть інші, значно гіркіші й суворіші… І все ж любимо це місто, цей ранок; ми — постійно — сподіваємося на краще…»

…Любимо, сподіваємося — і відчуваємо його Відлік. Відлік решти «годин» — на мій погляд, найголовніший і найболісніший нерв цього хорошого фільму, фінал якого заздалегідь визначений і нами ж зарання вгаданий… Але сидимо в залі — й
«рахуємо» — дві з половиною години…

…А хтось, може, й довше?

Фаворити преміальних перегонів

81-ша церемонія вручення «Оскара», котре відбудеться 22 лютого, буде «дуже різнитися» від попередніх шоу.

Таку заяву зробив президент Американської кіноакадемії Сід Гейніс.

«Ми підемо на певний ризик, зробивши церемонію такою, якою ми плануємо. Премії вручатимуть зовсім не так, як багато людей звикли. Тож не лякайтеся!» Він також пообіцяв «великий сюрприз» операторам, композиторам і спеціалістам із монтажу.

Нагадаємо, що ведучим шоу буде австралійський актор Х’ю Джекман. Продюсери шоу — Лоуренс Марк і Білл Кондон. Сред картин, які ротуються на «Оскарі» і котрі «ДТ» рекомендує обов’язково подивитися, — уже згадані «Мільйонер із нетрів», «Загадкова історія Бенджаміна Баттона». А також стрічки «Фрост проти Ніксона», «Темний лицар», «Мілк», «Читець», «Дорога перемін», «Сумнів», «Підміна».