Цю книжку не можна прочитати за один вечір, і зовсім не тому, що велика. Навпаки — маленька, ледь більша за кишеньковий формат, і сторінок у ній не вельми багато. Та не вийде за вечір, хоча дуже хочеться, адже вона про Булгакова, про його київський Будинок і ще... Отут зупинка. Бо цих «ще» неймовірно багато і саме вони, ці «ще», і гальмують читання. На превелике задоволення читача, зауважмо.
Дивну й химерну книжку написала провідна співробітниця Літературно-меморіального музею Михайла Булгакова Тетяна Рогозовська. Вийшла вона в серії «Бібліотека Музею історії міста Києва», називається «Музей М.О.Булгакова в Києві. Не путівник», видавництво «Лібра», тираж, на жаль, лише 2000 примірників.
Праця унікальна, хоча про Булгакова написано стільки книжок, що їхня кількість давно вже в багато разів перевищує кількість творів самого Майстра. Це справді «Не путівник», хоча разом з автором ми пройдемо всіма кімнатами Будинку, зазирнемо в усі його куточки, подивимося в усі вікна й у подвір’ячко визирнути не забудемо.
Це оповідання, часом суворе, а часом і легковажне, розпадається на безліч різних текстів, які різняться один від одного стилістикою та жанром, насичене численними відступами, подіями, датами, особами, все-таки складається в єдине ціле, створюючи виразну, міцно спаяну, струнку композицію, у якій широта культурного й історичного охоплення, легкість оперування матеріалами різних епох вдало доповнюється вмінням знаходити аналогії, приховані схожості, глибокі зв’язки.
При цьому в книжці немає надривного пієтету до історії та історій, поруч із серйозними дослідницькими знахідками мирно співіснують епатажні репліки, автор постійно провокує читача на діалог, який часто уривається, не почавшись, і, будучи дуже іронічним до самого себе, не втомлюється час від часу дорікати собі за нібито надмірну балакучість.
У книжці, зовсім по-булгаковськи, час означає аж ніяк не хронологію, тісний простір будинку (не Будинку!) так само, як на балу у Воланда, розмикається, і в ньому вільготно й вільно живуть кожен своїм життям: сам Михайло Опанасович, його герої, рідні та близькі, його друзі, друзі друзів і навіть недоброзичливці, а також герої зовсім інших авторів і, ясна річ, творці Музею, його хранителі, співробітники, гості, дарувальники.
Віктор Некрасов, який перший написав про Будинок, і його нинішній директор Анатолій Кончаковський, чия булгаківська колекція поклала початок колекції музейній, Кіра Пітоєва-Лідер, яка створила наукову концепцію Музею, і творець художньої концепції художник Альберт Крижопольський, автори проекту реставрації Будинку Ірина Малакова та Дмитро Малаков. Книжковий простір «Не путівника» багатоярусний і рухомий, тут напружений час пульсує, животворить, тож Селінджер чудово поєднується з Анджеєм Дравичем, цитати з Булгакова — з цитатами із творів Євгена Шварца і Бориса Васильєва, пушкінські вірші з ахматовськими, а розповідь про довгожданий день відкриття Музею — з драматичними й курйозними історіями повернення в Будинок булгаківських речей.
І ще. На сторінках книжки найважливіша подія — у Будинку вона відбулася з відкриттям Музею: повернення родини до Києва. Родини Булгакових, тієї, якій після 1919 року ніколи не вдалося зібратися разом під одним дахом. Розкидані по світу (Москва, Новосибірськ, Париж) сестри Віра, Надія, Варвара, Едена (викладачі, філологи, музикантки) і брати Іван — (поет, балалаєчник, паризький таксист), Микола (відомий бактеріолог, доктор медицини, професор Пастерівського інституту, учасник французького Опору, за що нагороджений орденом Почесного легіону), і найстарший Михайло — письменник Михайло Опанасович Булгаков. Це дуже страшно, коли людина відірвана від свого коріння, коли нікуди повертатися. Тепер — є куди.
І коли вже зайшла мова про коріння, не можна не сказати про родове дерево Булгакових, докладно описане автором «Не путівника».
Творчість Михайла Булгакова, його особистість приваблює людей дуже різних. Найчастіше їх поєднує тільки Булгаков. З цих людей і складається неоголошене, але цілком реальне братерство, і для них «Не путівник» Тетяни Рогозовської, книжка, де рідна тема, подана в калейдоскопічній веремії, розкрита через імена, факти й навіть речі, повертається довірою до читача, якого, як і автора, переповнює любов до Майстра.