У галереї приватних колекцій Alex Art House відкрилася виставка Льва Каплана — українського художника, який живе в Німеччині. Вперше в Україні він презентує персональну виставку «Моє натхнення народжується прямо тут і прямо зараз». В експозиції — графічні роботи, акварелі, ілюстрації до казок.
За кордоном художник Каплан більш ніж затребуваний. Виставки в Штутгарті і Берліні. Днями вийшла п’ята книжка з його ілюстраціями (казки братів Грімм) у видавництві Krone. Його роботи представлені також у приватних колекціях України, Німеччини та Ізраїлю.
Художник народився в Луганську в сім’ї музикантів. Там же закінчив школу. Потім — армія, архітектурний факультет КІБІ. У 1992-му — Німеччина (Штутгарт).
Sic transit gloria mundi |
— В Україні така професія називається «креативник», — розповідає художник «ДТ». — Людина, яка придумує концепти реклами. Це й харчові продукти, і мода, і фармакологія.
Каплан зізнається, що найяскравіші спогади про Україну — його студентські роки з 1987-го по 1992-й.
— Нині, приїхавши до Києва, зайшов у КІБІ, але там усе не те. І це відчувається. Часто в Німеччині мене запитують про СРСР. Кажуть: напевно, твоє дитинство минуло в кошмарі та жахіттях? У мене було щасливе дитинство, дай Боже кожному таке — суцільне відчуття свята. Коли я почав малювати, батьки возили мене на екскурсії до Москви, Пітера, різними музеями. В другому класі пішов в ізостудію до Будинку піонерів. У мене в сім’ї всі музиканти. З дружиною Наталею познайомився, коли вона була ще в першому класі, наші батьки навчалися разом.
Для Льва Каплана важливо, щоб його виставка відбулася в Україні. Замовлення і бізнес це одне, а от як сприймуть його твори на батьківщині — зовсім інше. Каже, мовляв, приємно, коли хвалять, але більше користі виносиш з критичних оцінок творчості.
«Місто мого дитинства» |
Він однаково вільно почувається в різних стилях, не дотримуючись заздалегідь обраних канонів.
На київській виставці 19 живописних робіт, 30 акварелей, багато графіки. Життя в Німеччині позначилося на творчості: це проявилося у «звуженні» колірної палітри, монохромності.
— Уперше до Києва я привіз показати те, що робив усі ці 17 років у Німеччині, усе, чим жив. Це зовсім не концептуальна виставка, оскільки не вмію творити в одному стилі. Я здивуюся, якщо хтось скаже, що все життя провів у «концепті».
Що ж до ілюстрування книжок, то для художника великим авторитетом у цій справі є наш Владислав Єрко. На київській виставці представлено кілька книжкових ілюстрацій Льва Каплана. Серед них «Карлик Ніс», «Пані Метелиця», «Бременські музиканти», «Найкращі казки народів світу». Художник намагається додати в ілюстрацію те, чого немає в книжці. Спочатку це спричиняло часті суперечки із педантичним німецьким видавцем. Наприклад, Каплан легко вдягає зайця в середньовічний одяг, а кішок — у лати. Зрештою видавець зрозумів, що це цікаво. Тепер, навпаки, просить: «Ви там, в ілюстраціях, побожеволійте...»
Лев каже, що в Німеччині його вже давно ніхто не сприймає як українського художника. Мовляв, там він уже німець із легким слов’янським акцентом.
— Для німців не настільки важливе коріння, як для нас. Там, наприклад, не знають, що є таке свято 8 березня. А от емігранти своїх жінок обов’язково вітають. Ще ходжу в російську крамницю по гречку і запашну олію. А в усьому іншому? Мій шеф каже, що я більше німець, ніж він сам. Адже сьогодні характерні для німців риси — точність і обов’язковість — уже, швидше, кліше, ніж реальність.