Цей тиждень країна прожила без «Кадетів». (На «1+1» у прайм-тайм замість бравих хлопців — чергові страждання дочок-матерів.) До серіалу про суворовців можна ставитися по-різному, але не можна не помітити певного соціального і рейтингового феноменів у зв’язку із цим фільмом. «Кадети» майже весь телесезон залишалися серед лідерів українських телерейтингів. Наприклад, на 21 березня 2007 року частка аудиторії фільму становила 35,17%, а це означає, що серіал про юних вояків дивився практично кожний третій глядач, котрий у цю мить увімкнув телевізор. У лютому «Кадети» були чемпіонами вітчизняного ефіру (на другому місці — «Танці на льоду»). У березні цього року суворовці знову рвонули на перше місце. А в квітні, «Кадетів» змогли обставити лише фінальні «Танці-2». Довіримося «спектру думок» — людей зацікавлених і багато в чому втаємничених. Можливо, їхні враження спонукають і наших виробників створити телекіно, яке, розповівши без пафосу і риторики про все-таки вічні цінності, об’єднає батьків і дітей.
Три — про одне
Київське військове училище імені Івана Богуна, звичайно, один із найбільш зацікавлених «колективних глядачів» цього фільму. І хоч нині українським кадетам не до кіно — вони складають іспити, але все одно повертаються до обговорення попередніх серій і часом гадають, які ще сюжетні каверзи готують творці вже найближчої осені. Початок третього сезону, тим часом, уже знято. Відповідно до планів авторів, на глядачів чекають 70 нових серій: навчання триває, методи викладання стають більш жорсткими, попереду випускні екзамени, кожний із героїв замислюється про подальше життя плюс, зрозуміло, ліричні переживання.
Що цікаво: деякі з українських ліцеїстів сприйняли без захвату своїх екранних альтер его. І «рецензії» цих найголовніших глядачів часом несподівані, а деколи й нещадні…
— Для мене цей фільм — суцільна вигадка! — каже Василь Коваль (ліцеїст IV курсу). — Це стосується і поведінки кіношних кадетів, і їхньої форми (у якій ми ходимо тільки у звільнення, а вони гуляють у ній щодня). І ліжка в них у казармі як у найкращих готелях нашої столиці! Мені особисто не подобається, як грають деякі молоді актори — відразу видно, що в кадрі не реальні ліцеїсти. Звідси й побажання на третій сезон: нарешті залучити у фільм реальних кадетів і ліцеїстів, а не «зірок липових»! Фільм дуже підняв рейтинг нашого військового ліцею. І тепер багато хто хоче сюди вступати. І швидше за все конкурс буде 8—9 осіб на місце. А це — майже як у найпрестижніших вузах нашої країни.
Проте не всі київські кадети єдині в цій думці. Ось що говорить «ДТ» ліцеїст (із того самого курсу) Юрій Гичка:
— А мені фільм дуже сподобався. І з нетерпінням чекаю продовження. Претензій немає. Звичайно, є в кадрі награна краса, але ж це кіно! А без прикрашання дійсності все це дивитися було б нецікаво. Згоден, що «Кадети» для нашого училища — як безплатна піар-кампанія і засіб підвищення авторитету навчального закладу. А що цей російський фільм означає для України? Ну, можливо, поштовх до чогось нового — до якогось ідеалу, який потрібно знайти й у своїй країні.
Продовжуючи формат «народного рецензування», ще один український ліцеїст — В’ячеслав Трофимов з усією суворістю застерігає:
— Надто вже вони на екрані розслаблюються! Немає в них настільки суворої дисципліни, як у нас. Адже в нас не можна постійно кривлятися, теревенити по телефону, валятися на ліжку! Взагалі, хай як дивно, цей російський серіал особисто мені додає гордості за… наше українське училище.
Забуті «погони»
Такий-от, можливо для когось і несподіваний, реаліті-пасьянс думок — від тих, про кого знімають.
Тепер коротко про тих, кого знімали.
Автори й не приховували, що орієнтувалися лише на «ігрових артистів». Тобто тих хлопців, яких не злякає камера. «Читаючи матеріал, вивчаючи драматургічну лінію, я відразу уявляв певних виконавців, — каже режисер проекту Сергій Арланов. — Зрозуміло, що це ролі на подолання. Тобто мало грати просто товстого-худого чи злого-доброго. Це не повний метр, герої не мають набриднути глядачеві після третьої серії».
Напевно, сьогодні мало хто пригадає, що в «Кадетів» чверть століття тому був інший вдалий екранний попередник. Фільм трисерійний, кольоровий. З гарними акторськими роботами — Леоніда Бакштаєва, Євгена Леонова-Гладишева, Афанасія Кочеткова, Олексія Серебрякова, Ігоря Шептицького, Володимира Станкевича і багатьох інших. Це картина «Червоні погони», знята на кіностудії імені Довженка режисером Олегом Гойдою за мотивами однойменного роману Бориса Ізюмського. Там теж була розповідь про будні і свята суворовців, і автори досить ненав’язливо апелювали до теми чоловічої дружби, наступності поколінь, зрештою любові до своєї Батьківщини. Останнім часом цих тем чомусь почали соромитися. І шкода, що цей фільм забутий телепрокатниками — жодного разу його не ставили в повтори навіть у денний час.
Справді дивно, що цю тематику багато продюсерів іще донедавна взагалі ігнорували й абсолютно не сприймали як «золоту жилу». Мовляв, підліток-навчання-виховання — та хто це дивитиметься? А феномен «Кадетів», до речі, не лише у вдалому сюжеті, відмінному кастингу і безпафосному нагадуванні начебто про прості, але важливі речі (кожен сам розуміє, про які), але ще й у тому, що автори пішли шляхом — «від протилежного»... У піку стаціонарній жанровій серіальній моді з її вічним мимовільним поділом на кримінальні, костюмні, сімейні, сльозогінні, ефесбешні багатосерійні теленетлінки. «Виховний серіал», виявляється, — аж ніяк не нікчемний формат. Зрештою, чому телевидовище має обов’язково або принижувати, або вбивати, або вічно плакати? І, звісно ж, вітчизняним серіальникам, які стахановськими темпами женуть неподобство на схід, треба б і про власні сюжети в цій «ніші» подумати.
Адже зовсім не роздуваючи художньої «вартості» найбільш рейтингового серіалу вітчизняного ТБ-сезону 2006—2007, не можна не помітити того, що в ньому справді є досить рідкісні для цього жанру складники — зворушливість і щирість. Те, чого навіть за дуже великі гроші (а не хочете за вісім тисяч доларів запросити на один знімальний день панів Меньшикова чи Янковського?) інколи не зроблять навіть маститі й знамениті.
Він повернувся у свій корпус, знайомий до сліз
В’ячеслав МУРУГОВ, директор департаменту серіалів СТС, «батько-засновник» серіалу «Кадети».
— Багато хто знає справжню історію мого життя — про те, що я випускник Тверського суворовського училища. Тому сюжет заснований передусім на моїх особистих спогадах. Сьогодні здається нісенітницею, що в комерційну привабливість проекту не вірив ніхто. Крім Олександра Роднянського, котрий побачив у цій темі «героїв нашого часу» — п’ятнадцятирічних підлітків, котрі вирішили пов’язати своє життя з армією. Інші побоювалися дидактики, псевдопафосу. Та все ж таки ми ризикнули. За розробку сюжету взявся Леонід Купрідо, він і очолив сценарну групу. Одна з головних ідей — люди йдуть в армію не за призовом, а за покликанням. Ще перед запуском я приїхав у своє Тверське суворовське і запропонував саме в них знімати фільм. Там погодилися. Згодом отримали дозвіл і міністра оборони Росії. За ідеєю, як продюсер я мав би наполягати на тому, щоб будували павільйон — це в багатьох випадках ефективніше для зйомок. Але вирішили відмовитися від декорацій з кількох причин. По-перше, енергетика училища. По-друге, реалії побуту. По-третє, ми взагалі не уявляли, на скільки серій розраховувати. І навіть після того як «Кадети» викликали такий живий відгук, усе одно відмовилися від бутафорії — і залишилися в училищі. І поки що не збираємося з нього йти!
Українські кадети чекають на вакації російських товаришів по службі?
Олександр БОНДАРЕНКО, підполковник, заступник начальника ліцею з навчальної роботи.
— Порівняно з минулими роками, після «Кадетів» уже на цей час отримали вдвічі більше заяв абітурієнтів. І якщо їх запитати: «Навіщо вступаєте?», то майже всі вони скажуть: «Подивилися фільм. І якщо у вас так само, як на екрані, то дуже хочемо тут навчатися!». Я від вступників почув: «Київський військовий ліцей — це вибір-2007!». Навіть дівчата телефонують і запитують, чи є у нас спеціальні групи для них. Але поки що це неможливо, тому що для цього потрібні спеціальні умови.
Але все-таки, якщо порівнювати фільм із реальністю, то, безумовно, будуть відмінності. Хоча я розумію, «Кадети» — не документальне кіно, а художнє... Ну от, наприклад, у фільмі чомусь усі нестрижені. Серед наших учнів такого не побачиш! Я розумію, що кожен актор не хоче змінювати свій імідж. Але те, що територію — як у серіалі, так і в реальних умовах — підмітають і вранці, і після обіду — це, звичайно, правда! А от мобільні телефони в нас дозволені лише у вільний від навчання час. Усі знають: якщо мобілка задзвонить на уроці чи в строю — її потім зможуть забрати в начальника тільки батьки. Деякі епізоди, упевнений, розхолоджують наших ліцеїстів. Адже на екрані постійно показують, що можна курити, можна порушувати дисципліну. Тобто те, із чим педколектив постійно веде боротьбу. У нас за паління і вживання спиртних напоїв відразу ж відраховують. А вже потім уся рота починає просити: мовляв, візьмемо такого-то на поруки. Та й вільного часу в українських кадетів, уявіть, набагато менше, ніж у серіальних. Це тридцять хвилин після уроків і ще сорок хвилин увечері.
Однак не певен, що подібні зйомки могли б відбуватися в наших стінах. Це, звичайно, цікаво, але я не уявляю, як це здійснити, не порушуючи навчального процесу. Адже треба, щоб і аудиторія була окрема, і казарма. Адже пацанам цікавий процес зйомок, вони постійно проникатимуть на знімальний майданчик, та й фанати за парканом спокою не дадуть. Московський продюсер казав, що суворовці тверського училища лише через два місяці звикли до зйомок… Хоча є одна ідея: у майбутніх серіях російські кадети можуть приїхати в гості до українських.