У Будинку кіно відбувся черговий показ спільного українсько-російського проекту «Російське кіно: прем’єри в Києві». На суд глядача було представлено режисерський дебют Григорія Нікуліна «Не робіть бісквітів у кепському настрої».
«Не робіть бісквітів у кепському настрої» — фільм-обманка. Мармеладна й солодкава — у повній відповідності до своєї кондитерської назви. Перший хибний орієнтир прозвучав у словах режисера. Перед початком показу Г.Нікулін заявив, що він — такий собі конкістадор, який проторував у сучасному російському кіно новий шлях: мовляв, його дебют — перший фільм, присвячений внутрішньому світові сучасника. Тому самому світові, який, на думку Григорія Нікуліна, досі не хвилював жодного російського кінорежисера. Залишімо пана Нікуліна у цій щасливій хибній думці — наводити приклади картин, які розповідають про цей світ, причому переконливіше, ніж це вдалося «Бісквітам», сьогодні не входить у наші плани.
Головна героїня, поетеса Регіна Морська (Ера Зіганшина), задумана сценаристом Тетяною Москвіною як світлий і рефлексуючий рудимент шістдесятництва, що не зумів уписатися в нинішній бездуховний контекст, — образ, від якого теж віє прикрим фальшем. Перебиваючись випадковою роботою, страждаючи від безгрошів’я, нашпигована цитатами добірної літературної класики, з тонкими відчуттями, безпорадна й інтелігентна Регіна проводить свій день у пошуках людини, котра погодиться позичити їй грошей. Бо в Регіни відключили телефон за несплату. Люди, з якими зіштовхується Морська у своїй сумовитій подорожі по облупленому Петербургу, поділяються на дві класово антагоністичні категорії. Це або такі ж самі побиті міллю інтелігенти з печаттю незломленої гідності на виснажених голодом обличчях, або колишні романтичні соратники Регіни по кухонних посиденьках 60-х, які примудрилися облаштувати собі благополучне сьогодення. Першим поетеса всіляко співчуває, у других просить грошей. Благополучні соратники, звісно ж, відмовляють — «вдалий» авторський прийом, що розкриває духовну деградацію ницих екс-романтиків. Скрупульозно, мов шкільний учитель, який втовкмачує недосвідченим восьмикласникам думки про соціальні муки зайвого героя, проводить Нікулін одну геніальну ідею: немає в нашому наскрізь прагматичному житті місця рефлексуючим інтелігентам — фанатикам Бродського, совісті нації. І «зайва» Регіна, якій нічим заплатити за телефонні переговори з Нью-Йорком, уже лаштується накласти на себе руки, як раптом на голову їй упав добрий життєлюб-кондитер (Сергій Донцов). Він спік їй гарний торт, сплатив її рахунки і навіть вимив її квартиру, вкриту кількома шарами бруду.
Ідеали шістдесятництва, ейфорія нічим не підкріпленої свободи тут, звісно ж, ні при чому. Регіна Морська, яка насправді була Женею Капустіною, — це діагноз, що не залежить від часу. Його носій — кожен, хто проводить молодість у потуранні необгрунтованим амбіціям, а потім, схаменувшись, розуміє: таланти, що примарилися в глибинах власної особистості, насправді — ілюзія, обманка, якою ситий не будеш. І хліб насущний, що в період амбітної молодості сприймався як символ міщанства, виявляється, треба вміти заробити. Але це просте розуміння — не для високодуховної сутності морських регін, а тому вироджуються вони в звичайних споживачів, які вважають, що всі і вся їм винні. «У молодості чого я тільки не робила: писала вірші, співала, танцювала. Шукала в собі таланти. А потім виявилося, що молодість і була головним талантом. Оговталася тільки після сорока — ні сім’ї, ні професії», — сповідається Регіна доброму кондитерові. Загалом, це банальна історія глібовського коника-стрибунця, який прогуляв красне літо і не отримав матеріального співчуття у трудівниці мурахи. Григорій Нікулін переписав повчальний фінал байки у гнітюче оптимістичній тональності: співайте, танцюйте, рефлексуйте і залазьте в борги. Вам, як совісті нації, це дозволяється. А хліб насущний вам завжди піднесе літературно неграмотний трудяга.