Мабуть, небагато громадян назвали б наше нинішнє існування нормальним, але мене жахає ностальгія за СРСР. У брежнєвські часи пропаганда навіть для професійних ідеологів ВПШ була непідйомною та ганебною ношею. Народові плели якісь несусвітні дурниці, нещирі, мов читання некрологів на поминках нелюбого маразматичного родича, який довгі роки тероризував своїх близьких. Робота з виховання молодих будівників комунізму зводилась лише до заборон. Але позаяк усе, що можна було придушити на своїй території, було придушене ще в 1917 році, то основні зусилля спрямовувались на боротьбу з розтлінним впливом Заходу. В юні голови вбивалась абсурдна думка, що там уся культура — антикультура й імперіалісти вкладають в неї награбовані у народів гроші з однією метою — пропхнути цю ідеологічну отруту в барвистих упаковках крізь шпарини в Берлінському мурі.
На більшості напрямів робота велась цілком успішно. Правильні кінофільми із євнухівською запопадливістю обрізались до ще правильнішого розміру: півтори години — і ні на секунду довше. Література фільтрувалась та редагувалася ще старанніше. Інколи навіть дуже потішно. Наприклад, у романі Курта Воннегута «Котяча колисочка» (Cat’s gradle) назва розділу «Communists, Nazis Royalists, Parachutists and Draft Dodgers» була скорочена до «Нацисти, монархісти, парашутисти та дезертири». Таки перехитрили метра.
З музикою — чи, точніше, з «буржуазною антимузикою» — боротися виявилось набагато важче. Радянська промисловість недалекоглядно і непередбачливо таки освоїла випуск магнітофонів, які моментально вийшли з-під контролю і почали вбирати у свою магнітну пам’ять майже виключно неправильну інформацію. Музика з контрабандних платівок переписувалась у тисячах копій. Я пригадую нашого ліберального вчителя фізики, який дозволяв під час перерв «крутити» на шкільному агрегаті «Дніпро» котушки рок-музики. Не варто применшувати вплив цієї музики на формування світосприймання і навіть на крах Радянського Союзу. Я дивуюсь, як ми, зовсім ще підлітки, абсолютно безпомилково вибирали лише найкращі зразки в тоді ще молодій течії хард-року. Але головним у цій музиці було те, що вона давала нам відчуття свободи від офіційної ідеології. Вивертаючи душу, очищаючи серце, жорсткі ритми та мелодії, мов таран, гупали в глиняні коліна радянського колоса, що замість рота мав радіоприймач-«брехунець», який марно намагався заглушити енергійні децибели бадьорим «Товарищ генеральный секретарь». Зовсім не по-братському поводилися зі старшим братом сусіди по соцтабірних нарах — радіостанції Польщі, Чехословаччини, Угорщини, Румунії принципово ігнорували радянську естраду, хоч саме радянські багнети та клізми підтримували на плаву режими цих країн.
9 березня вперше у Києві дав концерт шотландський рок-гурт «Nazareth». З 1969 року група, сформована в місті Данферлін, не дає мозку слухачів запливати лоєм. Посивілі класики року зустрілись із посивілими поціновувачами їхньої творчості. І з’ясувалося, що не існує ні найменшого бар’єра між музикантами та залом, ніби й не було цих довгих років чекання. Ден Маккаферті із командою відпрацював з такою енергією, яка й не снилась обвішаним брязкальцями неометалістам, що трясуть своїми хімічними шевелюрами, тупотять ніжками та ґвалтують гітари, не зачіпаючи жодної струни в душах меломанів. При спілкуванні з музикантами такого калібру, як «Nazareth», розумієш жорстоку справедливість дарвінівського відбору в музичних джунглях. На вершині залишаються лише видатні особистості. Фальш може утриматися певний час на поверхні з допомогою істерії та реклами, але справедливість однак закине її в щільний мул забуття.
Навіть у душі трішки защеміло, коли музика так вплинула на цілком серйозних дорослих людей, котрі прийшли на концерт зі своїми дітьми, а можливо, й внуками, що вони перетворилися знову на підлітків-бешкетників, щасливих уже лиш тому, що молоді і нічого їм у житті не треба, бо в них є кохання й рок-н-рол.
І якими чужими були на цьому святі «уніформісти», які, забувши, мабуть, що на концерті присутні не вихованці інституту шляхетних дівиць, намагалися заборонити глядачам танцювати і співати разом із гарячою музикою « Nazareth».