UA / RU
Підтримати ZN.ua

…НАШ УЛЮБЛЕНИЙ КУЩ ХРИЗАНТЕМ РОЗЦВІВ (ДО 90-РІЧЧЯ РОМАНСУ МИКОЛИ ХАРІТО «ОТЦВЕЛИ ХРИЗАНТЕМЫ»)

Нечасто гостюють на нашому радіо і телебаченні сьогодні українські й російські романси. А ще рідше лунають романси на естраді, у концертах...

Автори: Володимир Полонський, Леонід Шемета

Нечасто гостюють на нашому радіо і телебаченні сьогодні українські й російські романси. А ще рідше лунають романси на естраді, у концертах. І вже зовсім неоціненним раритетом стали нині старі платівки з записами цих романсів. На жаль, безліч так званих пісень-одноденок, які не переростають у явище народне, заполонили естраду й ефір...

…Романсові насамперед властиві довірчість його найчастіше пронизливо емоційної мелодії і, звісно, образний поетичний стиль. Небагато теперішніх пісень можуть похвалитися таким поєднанням. І зовсім не дивує, що насиченість романсу щирістю почуттів ніби обумовлює і гідний рівень виконавців. А кращі з них завжди звертали увагу на старовинні українські та російські романси. Романси П.Германа, А.Дюбюка, Н.Лістова, О.Вертинського завжди прикрашали репертуари відомих співаків.

На жаль, деякі автори відомих романсів ставали незаслужено забутими. І таке траплялося...

…Перші десять років ХХ століття дуже популярними були романси «нашого славетного киянина» Миколи Харіто, чиє ім’я повернуто українській пісенній культурі завдяки завзятості й наполегливості скромного шкільного вчителя киянина Віталія Петровича Донцова.

…Упродовж довгих років романс «Отцвели хризантемы» вважався в нас міщанським, низькопробним творінням невибагливого дрібнобуржуазного смаку. Нот романсу ніколи не було в продажу, у репертуарах майстрів естради цей романс не значився (хіба тільки він?). І лише в поодиноких знавців-колекціонерів можна було знайти стародавні платівки з іще дореволюційними записами романсів Миколи Харіто. Правда, у далекому емігрантському зарубіжжі українські й російські меломани пам’ятали «Хризантемы», співали їх, страждаючи від ностальгії, і, звісно, рознесли по білому світу не лише «Хризантемы», а й безбожно перекручені «Очи черные», не знаючи найчастіше або просто забувши далеко від Батьківщини, що ці «Очи» написані українським поетом, другом Тараса Шевченка Євгеном Гребінкою...

…На початку 80-х років до Віталія Петровича Донцова звернулися редактори-упорядники нового музичного енциклопедичного словника з проханням написати біографію романсу «Отцвели хризантемы». На жаль, Віталію Петровичу нічого не було відомо, проте фахова пам’ять учителя підказала йому: відомий київський колекціонер музичних записів С.Оголевець на одному зі своїх концертів обмовився, що Микола Харіто похований у Києві на Лук’янівському цвинтарі.

Пошуки цього поховання і започаткували розвідку В.Донцова. Сама історія цього пошуку майже детективна — не відразу він знайшов занедбану могилу М.Харіто, не всі, хто міг би посприяти в пошуках родичів М.Харіто чи просто допомогти в такій шляхетній, але й досить делікатній справі, робили це. А дехто з наших надміру пильних громадян доніс про ці пошуки заокеанського, — на їхню думку, — Джеймса Бонда, — «куди слід» і «кому слід». Відтак В.Донцову довелося зустрічатися і з правоохоронними службами. Проте хепі-енд настав... І Віталій Петрович повідомив редакторам-упорядникам музичного енциклопедичного словника, що...

…Микола Іванович Харіто народився 19 грудня 1886 року в Ялті, у родині гірничого інженера Івана Павловича й Надії Георгіївни Харіто, грекині з походження. Після розлучення батьків всі їхні діти взяли прізвище матері.

… Музичні здібності проявилися в Миколи рано. У п’ятирічному віці він уже добре грав на фортепіано. Його успіхи в навчанні й активна участь у гімназичних вечорах та балах що-річно відзначалися похвальними грамотами.

Після закінчення ялтинської гімназії Микола Харіто вступив на юридичний факультет Київського університету. У студентському середовищі до нього прислухалися й поважали, воно й не дивно: глибока начитаність, музикальність, душевність і що зовсім уже незайве — чарівний та мужній образ — усе це приваблювало. Популярність і авторитет студента Харіто порівнювали з популярністю в університеті професора Ейхельмана:

Хороше ще не все
забуто,

Не скрізь панує лиш

обман.

Серед студентів

є Харіто,

А в професурі —

Ейхельман.

Микола Харіто поділяв багато передових поглядів ліберально налаштованого студентства. Одного разу навіть існувала ймовірність відрахування з університету за гучне та демонстративне виконання Марсельєзи при спеціально відчинених вікнах. Відстояв його професор Ейхельман. Згодом професорові ще раз довелося заступитися перед управлінням університету, щоб удруге запобігти відрахуванню Миколи Харіто за участь у «безчинствах», які спалахнули в зв’язку зі смертю Льва Толстого...

…В університеті Микола Харіто постійно перебував у центрі студентського життя. Всі студентські музично-поетичні вечори завжди проходили з його участю. Він грав на роялі, співав, читав свої та вірші інших поетів, яких любив. Йому неодноразово і наполегливо радили створювати романси, що заполонили тоді все музичне життя країни. І ось восени 1910 року він написав перший і, як виявилося згодом, свій найпопулярніший романс — «Хризантемы». Пізніше романс став називатися «Відцвіли вже давно». Нині, правда, у збірниках «Русский романс на рубеже веков» (автори В.Мордерер і М.Петровський, вид. «Оранта-Пресс», Київ, 1997 р.) і «Русский романс» (вид. «Правда», М., 1987 р.) цей романс має назву «Отцвели хризантемы».

Першими почули романс студентські друзі автора й, піддавшись легкій та ненав’язливій сентиментальній чарівності тексту, музики та ліричного авторського виконання, зобов’язали Миколу негайно видати романс у самого «Леона Ідзиковського». Це було чи не найпопулярніше та найавторитетніше київське видавництво. Містилося воно на Хрещатику. Видавництво тоді належало синові Леона — Владиславу Леонтійовичу Ідзиковському. Видавець був простий і привітний у спілкуванні з усіма відвідувачами, незалежно від їхнього рангу, соціального та службового статусу. І цього молодого, схвильованого невідомого автора він зустрів привітно. Коли той, позбувшись невпевненості, заграв і заспівав свій романс, Владислав Ідзиковський щиро похвалив молодого автора й узяв романс до друку. Правда, він обумовив необхідність незначного редагування тексту.

Це редагування на прохання Вл.Ідзиковського виконав його приятель, відомий і вельми популярний тоді в Києві виконавець російських та циганських романсів Василь Шумський. Він же став і першим виконавцем романсу в приміщенні Театру Бергоньє, нині — Театр імені Лесі Українки.

Незабаром Вл.Ідзиковський видав романс, але М.Ха-ріто був вказаний лише як автор музики, автором же тексту, милістю Вл.Ідзиковського, було вказано «редактора» В.Шумського. М.Харіто одержав і свій перший гонорар — 15 рублів, що на той час становило чималеньку суму.

Видавництво Ідзиковського постійно відвідували відомі й маловідомі співаки, шукаючи новинок і сподіваючись поповнити свої репертуари. Природно, що «Хризантемы» привернули їхню увагу, і невдовзі романс зазвучав по всій країні.

Перший успіх підштовхнув Миколу Харіто до створення нових романсів, які Вл.Ідзиковський брав до друку беззастережно. Майже всі твори Миколи Харіто (а їх у нього було 48) були записані на платівки ще в дореволюційні роки. Звісно, не можна стверджувати, що всі вони однаково високі за рівнем поетичних текстів і музики. Утім, це цілком природно для молодої людини, котра щойно розпочала свій творчий шлях. Після «Хризантем» стали дуже відомими й широко зазвучали такі романси Миколи Харіто, як «Тени минувшего» (сл.
А.Френкеля, «Уйди и навеки забудь...»), «Астры осенние» (сл. С.Грея, «Астры осенние, грусти цветы...»), «Минуты счастья» (сл. О.Апухтіна, «Не там отрадно счастье веет...»), «Сльози» (сл. Ф.Тютчева, «Слезы людские, о слезы людские…»), та низка інших.

У композиторській діяльності М.Харіто не обмежився створенням романсів. Він працював і в популярному в ті роки жанрі мелодекламації, пишучи для читців супровідну музику. Він був автором і талановитих фортепіанних п’єс, і навіть таперської музики до «великого німого» — фільмів з участю легендарного коміка Макса Ліндера.

Микола Харіто пішов з життя, на жаль, зовсім молодим, у розквіті творчих сил. Його трагічна смерть завдала удару російській культурі, якого ніхто тоді не міг усвідомити — адже це були бурхливі роки громадянської війни. Восени 1918 року Микола Харіто, досить сміливий і схильний до ризику молодий чоловік, виїхав на запрошення друзів до Тихорецька на весілля. Серед безлічі гостей він вирізнявся привабливістю, мужністю, яку підігрівали ще й захоплені розповіді про нього присутніх друзів. І так уже склалося, що підвищена увага до Миколи Харіто жіночої половини гостей викликала неприборканий спалах ревнощів в одного з захмелілих гостей, якогось Бонгартена, і він відразу одним пострілом із пістолета впритул застрелив київського гостя. Це сталося 9 листопада 1918 року. Його поховали на місцевому цвинтарі, і лише через рік Надія Георгіївна Харіто, Миколина мати, перевезла останки сина в Київ і поховала їх на Лук’янівському цвинтарі, поруч із своєю дочкою, сестрою Миколи — Оленою.

1948 року Надія Георгіївна Харіто й сама знайшла вічний спокій поруч із дітьми на тій самій ділянці...

…У ряду №11 покоїться прах Миколи Івановича Харіто. Його коротке життя вмістило й безхмарне забезпечене дитинство, й роки понурого бідування, коли розпалася родина; і гімназійні та університетські роки навчання, освітлені теплими сонячними променями великих надій та сподівань в оточенні близьких і відданих друзів; це й політичне заслання під принизливий нагляд поліції до незвично холодного архангельського краю за активну участь в антиурядових демонстраціях; це й несподіване бурхливе кохання, яке потім сумно згоріло й залишило по собі байдужі засохлі хризантеми...

… На могилу №44 минулої осені було покладено багато хризантем...

…Отцвели уж давно

хризантемы в саду…

Але кохання живе…