«Слава Богу, я не музичний критик», — думалося мені після першого київського виступу групи Esthetic Education. Мав би тепер мороку вигадувати терміни на означення музики цієї новоствореної формації, що 4 вересня спантеличила публіку своїм київським дебютом у «Квартирі Бабуїн».
Словосполучення Esthetic Education уже кілька місяців на слуху в музично заангажованої аудиторії. Перша поява групи в українському медіапросторі супроводжувалася міні-скандалом навколо творчої кризи в «Океані Ельзи». Тоді, нагадаю, Юрій Хусточка та Дмитро Шуров оголосили про свій розрив із рештою «океанів» та пообіцяли невдовзі створити власний музичний проект. Здійснити свою обіцянку музиканти не забарилися. Менш ніж за три місяці вони презентували свою дебютну платівку Face Reading, а також відповідну концертну програму. Перше, що спадає на думку після швидкого знайомства з їхньою музикою, — хлопці помітно подорослішали. Імовірно, сталося це під вагомим впливом їхнього нового лідера, загадкового фронтмена Esthetic Education, брюссельця, парижанина, лондонця, москвича, а відтепер і киянина Луї Франка.
Ще недавно доводилося з сумом констатувати, що співпраця найталановитіших наших музикантів з іноземними колегами відбувається в односторонньому (здебільшого — еміграційному) порядку. Традицію нарешті порушено. Esthetic Education — повноцінний інтернаціональний проект: українські музиканти плюс фронтмен-іноземець дорівнює міжнародний успіх. До того ж, українське музичне середовище збагатилося на одну колоритну фізіономію. Луї Франк, здається, в житті перепробував усе, що годиться «культовій особистості»: знімав кіно, грав у театрі, писав музику до театральних постановок, в Нью-Йорку тусувався з Мобі, в Москві одружився з актрисою Діною Корзун, а також «відбив» у Вакарчука Юрія Хусточку та Дмитра Шурова. Колись Луї знімав відеокліпи до пісень «Океана Ельзи», а «океани» у відповідь створювали музику до його фільмів. Персоналія цього громадянина тусовочного світу є достатньо таємничою, щоб вабити до себе не лише поодиноких однодумців, а й тисячі шанувальників. Зірковість Франка — повна протилежність зірковості того ж Вакарчука: жодної сценічної еротики, жодних мускулів, жодних солодкавих текстів. У стильному капелюшку, з обличчям, спотвореним (прикрашеним?) опіками, на сцені Луї поводиться як інтелектуал від музики, але це не заважає йому втинати кабареточно-оперетні витівки. Дається взнаки акторська освіта: не обтяжений жодним музичним інструментом, Луї здатен тримати увагу не лише малесенької клубної сцени, а й великоформатної концертної зали.
Луї Франк — денді в житті та музиці, одне з рідкісних сьогодні підтверджень тези про те, що людина — це стиль. Причому стиль не тільки зовнішній, але й творчий. Хоч як сушив собі голову над тим, який невидимий стрижень тримає вкупі такі різні й несхожі композиції з Face Reading, я не знайшов іншої відповіді, окрім цього досить абстрактного слова. Музику Франка, Хусточки й Шурова не можна замкнути в рамках вузького музичного стилю, а перелік дотичних музичних шкіл втрачає сенс приблизно на десятій позиції. Стиль Esthetic Education — це усвідомлена спадщина всієї світової музики, це музика в епоху, коли, здавалося б, «усі комбінації нот вичерпано». На Face Reading ви почуєте паризький шансон (Paris la nuit), російський романс (Guravli i korabli на слова Д. Хармса), британську психоделіку (Thank you), почуєте Європу, Африку, Америку, Україну, класику, сучасність, андеграунд, попсу... Надзвичайно еклектичний альбом, котрий попри все залишає відчуття цілісності. Причина, як на мене, одна: хлопці врубилися в Стиль, подолавши залежність від різноманітних стилів та стиликів.
Тепер стає зрозумілим, як тісно мало бути Шурову та Хусточці в межах «океанівського» рокапопсу, звідки взялися оті недавні експерименти з акустикою, виступи з симфонічними оркестрами тощо. Їхня музична культура, здається, просто зашкалила й подолала жагу слави, грошей та повних стадіонів. Юрія Хусточку недарма називають музичною енциклопедією, а знамениті клавішні партії Шурова з океанівської «Суперсиметрії» виявилися лише зародками того, що він виробляє в Esthetic Education. Вичавити з п’яти нот українського «Щедрика» весь їхній драйв, усю етнічну мудрість, усі тисячолітні емоції — цього не вдалося жодному з українських фольк-попсовиків так, як це вдалося Шурову в одній із нових пісень, що не ввійшли до диску, але прозвучали на концерті. Узагалі ж не може не тішити оцей рух «від стадіону до клубу», що охопив наших музикантів. Поява Esthetic Education — виразний знак того, що в Україні, нарешті, формується потужний музичний «середній клас», прошарок поміж «грандами» та «підпільщиками», що донині був жалюгідно тонким. Це той випадок, коли потреба в естетичному вихованні перемогла вимоги шоу-бізнесу. В Україні давно сформувався ринок споживачів, для яких, скажімо, Suede та Portishead уже не шокуючі естетичні досвіди, а наші музичні боси все ніяк не наважувалися ризикнути та запропонувати відповідний вітчизняний продукт. Та прорив нарешті стався. Не впустити б тепер — адже стильна англомовна група такого рівня не буде зайвою в клубах Лондона чи Брюсселя.
Перефразуємо одного з найбільших денді в історії: тільки обмежена й неосвічена людина не судить про музичний гурт по обкладинці його платівки. Esthetic Education і тут витримали рівень свого еклектичного дендизму. На обкладинці — щось на зразок картинки з підручника з психології, що ілюструє мистецтво визначати характер людини за параметрами її обличчя. На обличчі гурту Esthetic Education написано ще безліч нерозгаданих таємниць.