В Одесі завершився восьмий за ліком фестиваль театрів "Молоко". Гран-прі дістався сучасному провокаційному спектаклю Івано-Франківського театру ім. І.Франка - "Кастинг". У цього ж театру - приз глядацьких симпатій за знамениту "Солодку Дарусю" за мотивами роману М.Матіос.
Попри всі труднощі повсякдення, Одеса, хоч як дивно, переживає подобу культурного збудження. Тільки цього літа - низка різноформатних фестивалів, гучних оглядів, шумних виставок. Якщо додати до цих подій політичні картинки з виставки, то життя справді кипить кипнем.
"Молоко" на театральній карті Одеси і України - досить незвичний фестивальний проект. Він не позиціонує себе як підкреслено пафосний, грізно впливовий. Швидше, це огляд досягнень і спроба театрального діалогу. В афіші "Молока" традиційно перетинаються як серйозні професійні спектаклі, так і студійна сценічна творчість.
За задумом ініціатора і організатора "Молока", невгамовного театрального подвижника Михайла Журавля, "глядач на фестивалі дістає змогу "випити свіжого молока" творчості…".
Призи фесту вирішені у вигляді симпатичних дерев'яних корівок. Ці милі іграшки для дорослих дихають чимсь справжнім, екологічно чистим. І от що хочу зазначити: незважаючи на різний рівень представлених робіт, практично всі вони - екологічно чисті, тобто максимально щирі, наближені до первозданної природи почуттів.
Як говорить Михайло Журавель, сценічна платформа фестивалю (а це Одеський культурний центр на вулиці Василя Стуса) обладнана надсучасними театральними приладами ЕТS (США) і Delta (Італія), аналогами яких може похвалитися в нашому місті хіба що оперний театр. Інших залів, обладнаних звуком системи "лінійний масив" і великим стаціонарним RGB-екраном, у місті взагалі немає.
Відкрили фестиваль уже знаковим для українського театру спектаклем - "Солодка Даруся" за повістю Марії Матіос (Івано-Франківський театр ім. І.Франка). Ця постановка, звісно, поза всяким конкурсом. Їй уже близько семи років. І за цей час спектакль побачили театрали не тільки України, але й Європи, США, Канади. Постановка режисера Ростислава Держипільського образно й емоційно відкриває глядачеві трагічні сторінки нашої історії. З цим спектаклем для багатьох пов'язане надзвичайно важливе театральне почуття - катарсис. Слід зауважити, що одеський зал на "Дарусі" був забитий під зав'язку, приймали спектакль несказанно тепло. Мабуть, на фестивалі ця постановка і виграла б у номінації "найкраща реакція залу". Не дивно, що "Солодка Даруся" здобула від одеситів і гостей фесту приз глядацьких симпатій.
А перше місце на "Молоці", на думку журі, у вуличного дійства ROOD (театр "Парадигмаріум", Київ). Похмурим антуражем і захисними костюмами учасників це дійство нагадує про непривабливість і неприродність війни, ворожнечі.
Друге місце журі визначило спектаклю Strip-Tease - це сценічна версія п'єси класика польського театру абсурду Славомира Мрожека, яку презентував театр "Сонях" (Рівне). Мрожек, як виявилося, не застаріває і дає змогу відкривати у своїх п'єсах нові сучасні підтексти.
Марність влади грошей, нездатної купити найдорожче - сімейні взаємини, любов, вдячність дітей - показав "Месьє Амількар" на основі знаменитої французької п'єси Іва Жаміака (студія "Театральний проект" з Дніпропетровська).
З дніпропетровцями третю сходинку на п'єдесталі пошани поділив поетичний "Ікар" (театр "Студія 5.1", Київ). Режисер Валерія Демченко поставила спектакль, який треба на одному диханні - протанцювати, промахати крилами. Античність тут позначена скупо й точно. Багато чого визначають деталі, наприклад, скромна сулія, обплетена лозою. Але головне, звісно, талант і старанність молодих людей-акторів. Вони постали в різних образах: сповненого прагнення злету юного Ікара, його вже навченого життєвим досвідом і тому цілком безкрилого Дедала, сліпого поета Гомера, завдяки якому герої зберігають віру в мрію або гинуть. Розпачлива спроба мрійника створити крила для тих, кому хочеться тільки плазувати, здавалося б, приречена на провал. Але варто бодай одному поетові повірити в прогрес - і колесо історії крутиться дедалі швидше, а крила міцнішають.
А, власне, головна нагорода "Молока" - Гран-прі - дісталася Івано-Франківську. За спектакль "Кастинг, або Хто хотів люстрації?" (режисер Андрій Кирильчук) на основі текстів Ю.Муравицького,
В.Пелевіна, Г.Грекова і навіть М.Жванецького. Постановку особливо тепло зустріла молода аудиторія. Оскільки спектакль (з часткою провокативності) - і двомовний, і такий, що актуально резонує. Вкраплення ненормативної лексики сприймалися трояндочкою на торті. Адже й десерти іноді бувають екологічно чистими. Контраст легкої розважальної сюжетної інтриги з неминучим усвідомленням особистої відповідальності кожного і за все - більш своєчасного і манливого для сьогоднішньої публіки поєднання інгредієнтів, мабуть, і не знайти. У цій постановці хочеться виділити точні й живі образи, скажімо так, наших сучасників, добре зіграних івано-франківськими акторами: Іваном Бліндаром, Ігорем Захарчуком, Євгеном Холодняком. Особливо вразила поціновувачів прекрасного органічна й приваблива Надія Левченко - у ролі офісної секс-бомби Памели. Загалом, "Кастинг" для глядачів, журі й акторів виявився успішним.
Під завісу фестивальної програми в Одесі показали рок-оперу DIVKA (муніципальний театр ім. Лесі Українки, Львів). Розкута й вільна інтерпретація хрестоматійної "Наталки Полтавки" (ніби добродушна гра в кітч) - така ця DIVKA, тобто шоу від режисера Олексія Коломійцева. У просторі спектаклю герої носяться з дошками, які слугують їм і знаряддями праці, і грошовими одиницями, і навіть меню в шинку. Деревина свіжа - земна стихія. А в мріях героїв панують синтетичні хмари з піни білосніжної поліетиленової стружки. Небесне проникає в земне, наприклад, під час епізодів у хаті головної героїні, коли купка білої піни перетворюється на борошно, що дбайливо просівається крізь сито. Вокалістка Олеся Котляревська в ролі Аннички (так у цій версії йменують звичну Наталку) - зворушлива, волелюбна, артистична. Фрагменти DIVKA показали колись на Дерибасівській (у рамках книжкового форуму "Зелена хвиля"), здобувши теплий прийом одеситів. На "Молоці" теж був привітний прийом. Хоча в кулуарах і говорили про складну ситуацію, яка утворилася нині у Львівському театрі. Кажуть, що хвиля скандалів наростає. Бунт акторів проти режисера підвів театр до межі конкурсу на посади худкерівника і директора. Конкурс було зірвано - через фактично дві комісії і неузгоджені дії. Проте режисер і його однодумці виявили чудеса ентузіазму, обновивши склад спектаклю DIVKA спеціально для одеського фестивалю - практично повністю! Звичайно ж, хочеться побажати цьому театру тільки творчих потрясінь, оскільки закулісні скандали лише вимотують.
Ну а одесити були представлені на фестивалі дитячими постановками і спектаклем Театру Перуцького "Аз есмь тварь" за п'єсою миколаївського драматурга Віктора Понизова. Хоча він не здобув фестивальних нагород, проте гідний особливого згадування. Це режисерський дебют Христини Масалової. Персонаж Олександра Перуцького (власник модного дому і театру - теж дебютант в акторському амплуа, який у теорії добре засвоїв систему Станіславського, ну такі у нас в Одесі люди, не дивуйтеся) - Хтось Хороший, чи то ангел, чи то диявол, що у франтівському костюмі веде протокол допиту Когось Поганого в потойбічному світі (Ігор Пензенський). Скреготливе музичне тло, зловісна атмосфера замкненого простору, свічки, які Хтось Хороший на початку вистави гасить, а наприкінці запалює… Жанр вистави - втілення ваших гріхів.
"Навіщо ж ви вчиняєте мерзоту? - запитує Хтось Хороший Когось Поганого, а, по суті, усіх присутніх. - Адже що таке добре і що таке погано, вам, тварюкам, пояснюють ще в дитячому садку! Я вас, тварюк, бачу наскрізь!". Професійна актриса Олена Шаврук присутня у спектаклі без слів, це грішний актор, Хтось Жертва, якому доводиться перевтілюватися засобами пантоміми у тих, хто постраждав колись внаслідок дій Когось Поганого: дівчинку-однокласницю, яка близько до серця сприйняла його бездумно завдану в дитинстві образу і врешті наклала на себе руки; юну повію, з якою він нещодавно провів ніч і вважав ситуацію вичерпаною оскільки розплатився, і "вона була не проти…". Але і Хтось Хороший далеко не безгрішний, йому є в чому покаятися… Хвилювання, накладки - усе це було з цією постановкою на фестивалі. Але головне завдання вона виконала, звернувши глядачеві очі "зіницями в душу", змусивши замислитися про те, де першоджерело наших гріхів, після якого поганого вчинку вперше все пішло не так, як могло б. Хочеться сподіватися, і дев'яте "Молоко", яке подадуть "наступного року, у той самий час", подарує театралам не один свіжий ковток.