У пам’яті свіжі виступи преси про те, що творчі спілки потрібно знищити, розігнати, забрати помешкання. Михайло Борисович Степаненко по-справжньому воював за виживання творчих об’єднань, він виступав на всіх рівнях на захист української культури і, головне, захищав людей-творців. Його діалоги з державною владою завжди були результативними — це президентські стипендії ветеранам, стипендії й гранти молодим.
У вельми складний час становлення незалежної України Михайло Степаненко очолив Спілку композиторів України, що нині нараховує 350 членів. За його участі було створено Координаційну раду національних творчих спілок, куди ввійшли Чепелик, Авдієвський, Танюк, Бєліков, Прядка й інші. Саме ця організація розробила Закон про творчі спілки, ухвалений Верховною Радою. Такий документ необхідний для подальшого розвитку української культури, для соціального і правового захисту діячів мистецтва. Ухвалення Закону про творчі спілки — велика перемога всіх його ініціаторів.
Михайло Степаненко в інтерв’ю ніколи не акцентує на тому, як важко він пробиває в чиновницьких кабінетах проекти фестивалів, домагається реального фінансування діяльності творчих спілок, необхідних видань. Він скромно вважає, що це повсякденна, буденна робота голови спілки.
Його робочий день дуже напружений, графік розписаний по хвилинах, але він завжди знайде час для творчого спілкування або вирішення особистих питань колег-музикантів.
У ньому з’єдналося, здавалося б, непоєднуване: ліричність поета, композитора, піаніста і чіткість, точність, глибина знань історика, скрупульозність архівіста, пунктуальність юриста, рідкісне чуття адміністратора. Напевно, якби не багатогранність таланту цієї людини, в українській музичній культурі останніх років не відбулося б багато акцій. Це фестивалі — 100-ліття Бориса Лятошинського, 100-ліття Віктора Косенка, 250-ліття Максима Березовського, 100-ліття Михайла Вериковського, 250-ліття Дмитра Бортнянського, 160-ліття Миколи Лисенка тощо.
Подвижницькою можна назвати величезну роботу Михайла Степаненка, по поверненню з небуття раритетів української музики ХVІ—ХІХ сторіч. Починаючи з дослідження «Фортепіанне мистецтво України» у «долисенківський період», видання хрестоматії «Українська фортепіанна спадщина», збірок «Музичний архів», Михайло Борисович провадить величезну роботу як музикознавець-«археолог». Його «розкопки» збагатили сучасну українську музичну культуру безцінними творами — Сонатою для скрипки і чембало Максима Березовського, Концертом Ре мажор для чембало з оркестром Дмитра Бортнянського. Скрупульозна робота з розшифровування і редагування творів М.Березовського, Д.Бортнянского, А.Лизогуба, Е.Білоградської, Л.Іллєнка, Т.Шпаковського, А.Гусаковського, яку можна порівняти з тонкою роботою реставраторів художніх полотен. Повернення до сучасного життя цих прекрасних творів минулого — значне збагачення наших знань про «долисенківський період» української музики, великий внесок у національну музичну культуру України.
На моїх очах відбувалося становлення Михайла Степаненка як дослідника-музикознавця. Він часто зі своїми архівними знахідками приходив у відділ музикознавства Інституту мистецтвознавства фольклористики і етнології імені М.Рильського НАН України до відомого українського вченого Миколи Максимовича Гордійчука. Він дуже підтримував молодого музикознавця, багато розмовляв з ним про музику. Саме тоді Михайло приніс невідомі твори М.Березовського, Д.Бортнянського, братів Лизогубів, Тимофія Безуглого.
Невідомі сторінки української музики XVII—XVIII сторіч завдяки пошукам таких сподвижників, як А.Шреєр-Ткаченко, Н.Герасимова-Персидська, М.Степаненко, поступово відкриваються сучасному українському слухачу. Так, зараз продовжується редакційна робота над творами Е.Білоградської, Т.Шпаковського. Хотілося б, щоб усі ці матеріали, а також платівки із записаною музикою XVII—XVIII сторіч були переписані на компакт-диск. Це було б гідне поповнення «фонотеки» української музики.
Універсальність обдарувань Михайла Степаненка була закладена ще в далекому дитинстві, коли любов до музики, мистецтва театру поєднувалася зі спрагою читання, пізнання історії. Його батько — Борис Васильович (відомий український артист балету, народний артист України) і мама — Марія Савеліївна (артистка театру імені Івана Франка) створили в родині творчу атмосферу. Мама мріяла, щоб син став музикантом, вона відвела його 1949 року в музичну школу-десятилітку в клас З.Ліхтман. Михайло Борисович з вдячністю згадує своїх талановитих педагогів, особливо Л.Калішевську, ученицю К.Ігумнова, в якої він закінчував школу. А потім консерваторія, два факультети: фортепіанний (клас легендарних В.Нільсена і В.Топиліна) і композиції (клас А.Штогаренка і Б.Лятошинського). Ці роки навчання у великих Майстрів Михайло Борисович завжди згадує з теплом. Саме вони виховували в ньому вірність у служінні музиці.
На творчій спадщині Михайла Степаненка дуже відбилася його діяльність концертуючого піаніста і викладацька діяльність у Національній музичній академії на кафедрі спеціального фортепіано (яку він очолює з 1996 року). У його творах для фортепіано найяскравіше розкрилося його композиторське обдарування. У «Сонаті-баладі», «Ескізах», «Образах», циклі сонатин — використовується багатющий арсенал виразних засобів фортепіанної гри, особливостей фактури, технічних прийомів. Його твори ввійшли до репертуару сучасних піаністів. Особливе місце в його творчості посідає педагогічний репертуар для дітей. На авторському концерті у Національній філармонії прикрасою програми був виступ учнів 2-го класу КССМШ ім. М.В.Лисенка Поліни Сасько і Романа Лопатинського (клас педагога І.Баринової) з п’єсами для фортепіано в чотири руки Михайла Степаненка.
Увесь широкий діапазон його творчості був показаний на цьому концерті. Звучали «Романтична симфонія» (диригент В.Блінов), фортепіанний цикл «Образи» (у виконанні Ю.Кота), Соната-балада пам’яті Ференца Ліста (у виконанні А.Кащенка), обробки українських народних пісень, романси у виконанні Л.Давимуки, Ф.Мустафаєва, В.Буймістера, М.Липинської.
Родзинкою концерту було виконання Концерту для фортепіанно з оркестром ре мажор Дмитра Бортнянського (солістка — учениця 4-го класу КССМШ Ольга Волкова). Концерт було знайдено, реставровано, оркестровано Михайлом Степаненком. У цій ювелірній роботі проявилися його риси дослідника, музикознавця, композитора, завдяки цьому твір Д.Бортнянського почула сучасна слухацька аудиторія в багатьох країнах світу.
Михайло Степаненко продовжує величезну роботу з повернення втрачених цінностей української музики минулих століть. Він фанатично працює в українських архівах і за кордоном. Степаненко говорить, що пошук, дослідження, реставрація, виконання, запис, видання музичних творів минулого стало сенсом його життя. Завдяки «розкопкам» Михайла Борисовича з глибини сторіч до нас доходять нові, невідомі сторінки багатющої скарбниці української музичної культури. Разом з ними і вся сучасна музика України, збагачена глибокими історичними джерелами, звучить об’ємніше, величніше.