У Кіровограді завершився VI фестиваль камерної і симфонічної музики «Травневі музичні зустрічі», організований Міністерством культури і мистецтв України, обласною держадміністрацією та філармонією.
Щоб усвідомити значення цієї події для «столиці степового краю», як полюбляють іменувати Кіровоград офіційні ЗМІ, досить просто озирнутися на всі боки. Притчею во язицех на всіх, у тому числі і парламентському, рівнях стало протистояння мера та інших членів міськради. Як наслідок — дотепер не ухвалений міський бюджет. Дороги і тротуари немов після бомбардування, безпросвітна темрява на вулицях (економія електроенергії), каналізаційні колодязі, що зяють порожнечею (кришки давно здали на металобрухт). Вода, яку періодично відключають (за борги), у не такому вже далекому минулому унікальні промислові гіганти, що нині «лежать». Інтелігенція, котра перманентно перемістилася з бюджетно-скорочуваних або постійно неоплачуваних робочих місць на численні ринки. А та, яка ще героїчно тримається «на посту», ледь дихає від хронічного безгрошів’я. І на цьому безрадісному тлі — відчуття досконалого благоденства на двох центральних вулицях: нав’язлива реклама величезної кількості банків, ресторанів, кафе й аптек, що переливається неоном. Колись у дореволюційному Єлісаветграді ці вулиці називалися Палацева і Велика Перспективна, сьогодні ж вони все ще носять імена Леніна і Карла Маркса як жива ілюстрація абсурдності і «безперспективності» того, що відбувається. Втім, як і сам Кіровоград, названий колись на честь одіозного комуністичного лідера, який ніколи тут не бував і бронзовий пам’ятник якому і понині височіє на центральній площі. Він грізно вказує перстом на землю: мовляв, рано або пізно всі там будемо. За цей невеселий жарт, сказаний на відкритті монумента в страшному 1937-му, мій далекий родич поплатився життям, залишивши сиротами п’ятьох дітей. Уже і сліду від нього не залишилося, а жарт ще живий і навіть вельми актуальний, тому що, аби вижити, «проста людина» ось уже який рік поспіль «обробляє» міські околиці, гибіючи на так званих дачах та лаючи і лівих, і правих, сумлінно колупає землю, добуваючи хліб насущний.
І от фестиваль академічної музики, який проводиться вже вшосте, саме тоді, коли настав час підсапувати картоплю, що піднялася! Причому кожен концерт — аншлаговий! Очевидно, «культурний голод» у місті також досяг крайньої точки. Зайве нагадувати, що з розвалом Укрконцерту припинилася будь-яка гастрольна діяльність серйозних музикантів. Приїжджають лише «попсовики», та й то здебільшого російські, із «кусючими» цінами на квитки. Так що фестиваль — єдина можливість зустрічі з Музикою. На нинішніх «Травневих зустрічах» ціни, як і в минулі роки, були чисто символічними — 2 грн., що забезпечило найдемократичнішу публіку. Завдяки ж «дитячій філармонії», яка уже 12 років діє поряд із «дорослою», у залі було дуже багато молоді. Її ентузіазм, очі, що горять, і доброзичливість сприяли найвищому підйому, з яким грали всі гості. Цей надзвичайний настрой, абсолютний контакт із залом уже з перших акордів відзначили і високо оцінили всі без винятку музиканти.
Традиційно на відкритті фестивалю виступила улюблениця кіровоградців — землячка, народна артистка України Лідія Забіляста. Нинішнього року їй акомпанував Національний оркестр народних інструментів (художній керівник Віктор Гуцал). Яскраві оркестрові мініатюри українських композиторів чергувалися з романсами й аріями з опер у блискучому виконанні нашої прославленої співачки, кожну появу якої публіка зустрічала справжніми оваціями, а наприкінці довго не хотіла її відпускати.
Завдяки підтримці Міністерства культури (наданій уперше), цього року фестиваль немов знайшов друге дихання і вийшов на нову орбіту. З’явилася можливість запросити кілька нових колективів. Справжнім відкриттям для кіровоградців став Національний ансамбль солістів «Київська камерата» (художній керівник Валерій Матюхін). Уперше відвідали Кіровоград симфонічний оркестр «Ренесанс» (художній керівник Йосип Франц), Міжнародний новий симфонічний оркестр Львова (художній керівник Гунгард Маттес). Національний Одеський симфонічний оркестр (художній керівник Хобарт Ерл) уже не раз бував у Кіровограді і завоював симпатії багатьох меломанів, тому його також зустріли дуже тепло.
Концепція нинішнього фестивалю пропонувала виконавцям і слухачам «повернутися обличчям до класики»: у програмі кожного оркестру були твори А.Вівальді, І.С.Баха, Й.Гайдна, В.Моцарта, Ф.Мендельсона, І.Штрауса. Очевидно, далася взнаки туга за гармонійним, променистим світосприйманням, відсутнім у нашому суєтному житті. Проте не забули і про вітчизняну музику: поряд із геніями минулого звучали Лисенко, Скорик, Станкович, Сильвестров. Розрахунок організаторів виявився правильним: саме на «класиків» народ «хмарою сунув».
До честі музикантів, кожен колектив демонстрував власну манеру гри, особливості трактування. Так, «Київська камерата» скорила зал чудовими солістами: Богдан Галасюк (гобой), Богдана Стельмашенко (флейта), Олег Любченко (скрипка), Дмитро Таванець (фортепіано), Віталій Альфавитський (кларнет) і, звичайно, королева вокалу Людмила Войнаровська справді продемонстрували високий клас виконання. Новий Львівський симфонічний оркестр уразив особливим, «західним» звуком, надзвичайним ансамблем оркестрових груп, їхнім збалансованим звучанням. Друга симфонія Чайковського в їхньому виконанні сприймалася як хрестоматія оркестрових тембрів. Одеський симфонічний осідлав свого улюбленого коника — класичні шлягери, що завжди сприймаються на «ура», — популярні вальси Штрауса, Чайковського, Свиридова. На загальному тлі дещо блідо виглядав оркестр «Ренесанс», проте молодь, яка становить його основу, також вельми старалася. Особливо вдався їм концерт А.Вівальді для гобоя (соліст Микола Кононов), струнного оркестру і чембало (соло Наталія Фоменко).
Приємно, що на загальному високому рівні дуже пристойно виглядали місцеві кіровоградські колективи — камерний оркестр «Єлісавет» (художній керівник Віталій Негребецький) і муніципальний камерний хор (художній керівник Юрій Любович). Останній «обкатав» програму, яку у червні представить у Києві на хоровому фестивалі «Золотоверхий Київ» — невідомі широкій публіці фрагменти Літургії Н.Дилецького, духовні твори Чеснокова, Шведова. Була і прем’єра — молитва «Царю небесний» на канонічні тексти В.Зубицького, подарована композитором кіровоградському хору. У ній автор постає у цілком іншому для себе обличчі — поглибленому, філософсько-зосередженому. Впевнена, що спокушеній київській публіці сподобається своєрідний тембр хору, його багата звукова палітра.
А камерний оркестр, що пережив нелегкі часи через зміну керівника, пішов іншим (і дуже ризикованим) шляхом. Спеціально для фестивалю був підготовлений цикл «Пори року» А.Вівальді. Причому виконання всіх чотирьох концертів (солістка Наталія Карабан) супроводжувалося відеорядом (картини епохи Відродження і пейзажі), віршованими рядками українських поетів (ведуча Наталія Бондаренко), що відображають філософський підтекст циклу (коли зміна пір року асоціюється зі змінами етапів людського життя), і світловими ефектами. Всі додаткові компоненти були підібрані з великим смаком, уплетені в композицію досить делікатно.
Зустріч із рідним містом завжди хвилює. А особливо коли вона посилена музичними враженнями. Так що нинішні «Травневі музичні зустрічі», переконана, залишаться надовго не лише в моїй пам’яті, а й у серцях багатьох моїх земляків, про що свідчать численні захоплені записи в нещодавно заведеній у філармонії пам’ятній «фестивальній книзі відгуків».