Протягом кількох днів у листопаді-грудні 2005 року мені довелося побувати в Голландії на запрошення Голландської музейної асоціації за гостьовою програмою Культурного фонду Нідерландів. Програма візиту передбачала ознайомлення з музейним менеджментом, організацією роботи музеїв та схемами фінансувань музейної діяльності і проектів.
Музей Нью-Кірк розміщено в костьолі ХІV ст. (освячений в 1408 р.), побудованому в готичному стилі. Протестантська церква, яка змінила католиків у 1566 році, на початку 1960-х років відмовилася від храму на користь держави. Тоді розпочались реставраційні роботи, які тривали до 1980 року. Під час реставрації було збережено інтер’єри, надгробки і надгробні плити, відреставровано вітражі, дерев’яне різьблення та скульптуру. Відреставровано і орган: найбільш популярні тут органні концерти на Різдво та Новий рік. Усі поховання відомих і знатних людей було перенесено, однак надгробки залишились на попередніх, «рідних» місцях. Храм не діючий, використовується виключно під статутні цілі музею Нью-Кірк. Водночас, у ньому відбувалися унікальні загальнодержавні акції: інавгурація королеви Беатрікс, вінчання принца Вільяма Олександра, відзначення срібного ювілею королівської пари та спільний молебень на вшанування пам’яті всіх загиблих під час Другої світової війни. Ці акції не змінювали музейного статусу пам’ятки, юридично оформлювалися шляхом укладання орендних угод з музеєм Нью-Кірк, і музей отримував за це орендну плату від замовника кожного конкретного заходу. Очевидно, спрацьовує ще не засвоєне нами правило — користуватись послугами музею безоплатно не тільки аморально, а і протизаконно.
Нью-Кірк не має постійної експозиції з власної колекції. Один з основних напрямів роботи — організація престижних і відвідуваних виставок з колекцій музеїв інших країн. Виставок з України не було, але можливість виставок з українських музеїв тут вважають дуже привабливим проектом. Передусім директора зацікавила колекція скіфського золота (Музей історичних коштовностей Національного історичного музею України). Кілька років тому в Нью-Кірк успішно експонувалося скіфське золото з Ермітажу Санкт-Петербурга, і вони знають про існування нашої колекції. Для організації цієї та інших виставок до Києва на попередні переговори на початку 2006 року приїжджав директор пан Ернст Він. У Нідерландах уже відбулася виставка картин із Національного художнього музею України, яку відвідало кілька десятків тисяч людей.
Музей Нью-Кірк приймає 350—500 тис. відвідувачів на рік. Як і всі національні музеї, його «приватизовано», тобто передано до Музейної фундації (Нью-Кірк фонд), якій держава делегувала свої функції щодо управління музеєм. Держава продовжує частково фінансувати музей Нью-Кірк, передусім фінансуються потреби реставрації. Інші джерела фінансування — це спонсорські та власні кошти, міжнародні гранти. Спонсори, швидше партнери, ніколи не втручаються в музейну політику, оскільки база спонсорства — довіра. Головний спонсор цього музею на поточні п’ять років — Fortis Bank, який виділяє музею по 450 тис. євро щороку. Банк рекламує музейні виставки. Інші спонсори — комерційні структури (їх може бути кілька) — виділяють музею по 225 тис. євро на рік протягом поточних п’яти років і рекламують приймання і фуршети музею під час виставок, продукцію музею, сувеніри тощо.
«Важливо стояти між суспільством і музеєм» — так говорять спонсори. В цій ситуації директор музею є, швидше, комерційним менеджером, оскільки принципу невтручання в музейну політику дотримуються всі партнери. Цей заклад, як і решта музеїв Нідерландів, зареєстрований як неприбуткова установа і не сплачує податків до бюджету.
Пан Ернст Він є водночас директором іншого національного музею — Ермітажу. Це найвідоміший у країні музей, який славиться саме організацією виставкової діяльності. В Нідерландах багато музеїв, які мають чудові зібрання шедеврів світового рівня, але Ермітаж є незаперечним центром музейно-культурного життя, де переважно демонструються колекції музеїв як Голландії, так і усього світу. Його відвідує понад 1,5 млн. відвідувачів на рік. За масштабами майже квадратна в плані будівля Ермітажу із садом у внутрішньому дворику подібна до споруди київського старого Арсеналу. Юридично-правова форма — національний музей, що управляється спеціальною фундацією (Фонд Ермітаж).
За нідерландською системою всі музеї країни поділяються на три групи за рівнем їх підпорядкованості: І — національні,
ІІ — обласні, ІІІ — муніципальні. Найбільше в країні муніципальних музеїв, їх близько 450. Показовим є музей міста Зволле — Stedelijk Museum.
Зволле — невеличке місто з населенням 110 тисяч, приблизно за 100 кілометрів від Амстердама. Stedelijk Museum розташований у просторій з сучасними інтер’єрами будівлі у центрі старого міста. Це навіть не одна будівля, а дві — до старого будинку, який повністю зберегли, добудували ще один. Директор Stedelijk Museum пан Герман Артц працював за програмою МАТРА у Польщі та Російській Федерації і знайомий з основними принципами роботи, притаманними посткомуністичним країнам, а отже, зміг краще пояснити деякі принципові відмінності музейного управління. У цьому музеї, що має колекцію в 25 тис. одиниць зберігання, працює 17 постійних працівників і 13 найманих (тимчасових). Вартість квитка
4 євро, для учнівської молоді (від 5 до 18 років) — 1євро. 75% відвідувачів — місцеві жителі (з них половина — діти), 25% — туристи. В музеї є спеціальні програми для дітей (музейна педагогіка) і для туристів. Існує Клуб друзів музею. Це, здебільшого, учнівська молодь, яка за своїми індивідуальними навчальними програмами потребує частого безоплатного відвідування закладу, і таке право вони «заробляють», реально працюючи на музей і в інтересах музею. Безоплатно музеї в Голландії відвідують діти до 4 років, члени Клубу друзів музею та члени міжнародних організацій IKOMOS і IKROM. І все! Пільговиків, безоплатних відвідувачів немає.
Цікава історія створення музею в місті Утрехті і те, якими є принципи його взаємодії з державою. Річ у тім, що цей національний музей має дві фундації, а не одну, як решта. Музей Катеринконвент відкрився в 1979 році як національний музей історії християнської культури Нідерландів і розмістився в приміщеннях і будівлях монастиря Святої Катерини. Церква Св. Катерини ХVІ ст., що розташована тут же, є кафедральною церквою Римо-католицького архієпископа Утрехта.
У 1976 році сім юридичних осіб організували Музейну фундацію, яка, виконуючи волю своїх засновників, передала весь комплекс і колекції як новоутворений музей в управління державі. Колекцію музею Катеринконвент зібрано з різних церковно-історичних колекцій, до того ж різних форм власності: Єпархіального музею міста Утрехта, Єпархіального музею Хаарлема (область Нідерландів), музею Старої католицької церкви Утрехта, а також колекцій єпархіальних музеїв Ден Боша і Рьйормонда. Саме ці музеї утворили Музейну фундацію, до якої увійшли ще департамент археології і департамент архітектури, з метою створення єдиної великої музейної колекції і Державного музею Катеринконвент. У 1995 році цей музей став незалежним. З 1 січня 1995 року в рамках програми усамостійнення («приватизації») музеїв Голландії організовано ще одну Музейну фундацію, якій держава в особі міністерства культури передала свої зобов’язання з управління вже Національним музеєм Катеринконвент. Музей не перестав бути державним. Як і раніше, його колекція є об’єктом національного культурного надбання. Музей фінансується державою. Однак нова фундація музею Катеринконвент стала повністю відповідальною перед державою за свій музей.
Більш гнучка форма управління музеєм пожвавила музейну, наукову і екскурсійну роботу. Крім державних субсидій, велике значення для існування музею стали мати кошти від продажу вхідних квитків, від музейних магазинів, кав’ярні, різноманітних музейних заходів. Інколи музей отримує кошти від спонсорів. Клуб друзів музею, який налічує 1500 членів, утворив спеціальну асоціацію, що сприяє науковому (!) опрацюванню видатних творів мистецтва. Велику допомогу музею подає також Рембрандтівська асоціація. (До речі, 400-ліття Рембрандта у нас просто не було помічене навіть у культурних колах).
Досить активну участь бере музей у міжмузейних і міждержавних проектах: це і обмін виставками, і організація своїх тематичних. На жаль, і в цьому плані музеї України відстають, і зовсім не через те, що наші колекції гірші. Світ не знає про художній, мистецький і просто кількісний склад наших колекцій. А перше ознайомлення спеціалістів-музейників з нашими експозиціями, навіть не збірками, справляють легкий шок. Слова одного з провідних голландських спеціалістів-музейників перед вітриною з роботами українського ювеліра І. Раввича після тривалої паузи: «Хто міг подумати, що тут таке є?! Та ще в такій кількості!» — точно характеризують Україну як культурну терра інкогніта Європи. Наша ізольованість від світу — прямий наслідок нашої фінансової несамостійності і бюрократичної залежності. Музейною справою в Україні управляє не міністерство, а сонм дрімучих фінансово-господарських інструкцій і положень, тиск яких щодо кожного музею важить десятки кілограмів звітності щороку до самої тільки податкової інспекції.
Планування роботи голландських муніципальних музеїв здійснюється в два етапи. Перший крок — це складання плану роботи. Цей план — то є дві сторінки тексту, в якому розповідається про мету роботи протягом чотирьох років, висвітлюються напрями (наприклад, робота з громадськістю, дітьми тощо).
Наступний, другий, крок — фінансовий план на рік. Кожного року задекларований і затверджений на чотири роки план роботи музею отримує річне фінансування. Музей звітує тільки раз на рік і тільки муніципалітету та раз на рік проводить аудит. Більше ніяких звітів нікому музей не надає. Керівники наших музеїв можуть уявити, скільки часу вивільнено на статутну роботу. Муніципалітет покриває 90% і більше всіх витрат, доходи музею покривають 6%, спонсори та фонди — 4%. Доходи музею — це вхідна плата, доходи від кав’ярні та музейного магазину. Кав’ярні та музейні магазини є в кожному музеї Нідерландів. У деяких доходи від них чималі й є вагомим внеском до бюджету музею. В Stedelijk Museum це кілька десятків тисяч євро, у Музеї Ван Гога — кілька мільйонів євро, але вони не оподатковуються, оскільки всі музеї зареєстровані як неприбуткові установи.
Ще більш важливим і незвичним для нас є те, що ніхто не перевіряє фінансово-економічної діяльності музеїв, крім аудиту. У музеях Голландії відсутня база для економічних (організованих) злочинів, і вони є поза полем планових і непланових перевірок будь-яких управлінь з боротьби з економічною (організованою) злочинністю.
У 1980-х роках у Голландії було розпочато програму «приватизації» (усамостійнення) музеїв. Ця приватизація не має нічого спільного з тим, що відбувається або може відбутися (не приведи Господи!) у нас, в Україні, оскільки не йдеться про набуття якихось прав, навіть часткових, на музейні колекції, музейні приміщення чи інше майно. Суть приватизації не у привласненні, а в іншому способі управління тим, що залишається в незміненій власності. З 1988 по 1995 рік за програмою Дельта План було передано в управління спеціально утворених фундацій найбільші музейні колекції. Цим фундаціям держава делегувала свої повноваження щодо здійснення музейної роботи.
Таким чином, утвореним фундаціям держава не тільки делегувала свої повноваження, а, насамперед, надала можливість керівництву музею, його директору застосовувати ринкові механізми управління, вільно залучаючи капітал до музейної сфери, і, що головне для держави в особі міністерства, зняла з себе відповідальність за нього персонально, за його призначення. Директора призначає спостережна рада і вже багато років на адресу міністерства не лунає звинувачень щодо кадрової політики або неправильно розподілених коштів.
Порівняймо з нашою сучасною ситуацією: з ухваленням Бюджетного кодексу кошти, зароблені музеєм, спонсорські й інші позабюджетні кошти стали вважатися бюджетними (!) коштами і дістали закодовану назву «спеціальний фонд бюджету». Це зв’язало керівництво наших музеїв (та не тільки музеїв!) по руках у своїй діяльності, внаслідок чого заклади культури втратили гнучкість і стали закостенілими як ніколи. До того ж це дало можливість усім численним контролюючим фіскальним органам (КРУ, податківцям, МВС, Рахунковій палаті, казначейству і багатьом іншим), проводячи перевірки бюджетних коштів, доводити свою потрібність страшилками про злочини в музейній сфері.
Як на мене, очевидно, що ця робота нікому, крім їх виконавців, не потрібна і в цьому, на мій погляд, суть конфлікту між ринковими (демократичними) законами виробництва та суспільного життя, в основі яких прагнення руху, і тоталітарною структурою владної піраміди. Час для змін давно настав. Принаймні в музейній сфері.