Напередодні Нового 2010 року, а точніше — в переддень Святого Миколая, Київ було обдаровано багатьма мистецькими аукціонами, виставкою «Імпресіонізм та Україна» в Національному художньому музеї, новаціями в галереях. Проте особливою подією стало перевідкриття «Музею сучасного образотворчого мистецтва України», який шість років працював в орендованому приміщенні, а зовсім нещодавно переїхав у власний дім — за адресою: Глибочицька, 17. Започаткував музейну колекцію двадцять років тому молодий бізнесмен Сергій Цюпко. Саме він є фундатором музею та видавцем змістовного мистецького альманаху європейського рівня Fine Art.
У мріях про модерне музейне середовище було придбано занехаяне складське приміщення, перетворене згодом на триповерховий виставковий простір. Практика трансформування старих вокзалів, елеваторів, ангарів у сучасні функціональні музейні споруди поширилася, починаючи із середини ХХ століття. Отже, київський досвід вписано у світовий контекст. Музей на вулиці Глибочицькій, безумовно, поступається Чиказькому чи Нью-Йоркському музеям, як і Лондонській галереї «Модерн-Тейт», однак дуже близький до аналогів у Кіото та Осаці — особливо, коли йдеться про технічне оснащення. Крім експозицій змінної (на першому поверсі) та постійної колекцій, що становлять ядро зібрання (на двох горішніх рівнях), музей має залу для прес-конференцій та лекцій, бібліотеку, сховища, функціональні службові приміщення. Заплановано створення «Саду каміння».
Своїми першими кроками як колекціонер С.Цюпко завдячує товариським стосункам з маестро Валентином Реуновим — живописцем, майстром натюрморту, неперевершеним знавцем старовини та реставратором унікальних речей XVI—XIX століть. Його майстерня була емоційно-притягальним центром усього Андріївського узвозу 1990-х років. Можна бути впевненим, що саме тут формувався смак того, хто згодом став фундатором Музею сучасного мистецтва. Можливо, саме в якійсь із бесід із В.Реуновим, М.Шевченком, іншими художниками у бізнесмена нової генерації визріла мета продовжити справу великих попередників — Ханенків, Тарнавських і ще багатьох небайдужих.
Сьогодні колекція музею налічує 4500 одиниць зберігання і постійно поповнюється. В 2005 році до комплектування колекції, що набувала масштабів загальнонаціональної, залучили знаних фахівців — мистецтвознавців Аллу Ревенко та Тетяну Грущенко, художника Михайла Шевченка. Передчуття народження нового музею додавало наснаги. Було сформовано експертну раду, засновано часопис Fine Art із фаховим колективом журналістів, перекладачів, редакторів, дизайнерів.
В основу колекції покладено принцип утвердження «категорії прекрасного» у мистецтві — на противагу концепціям прихильників потворного та патологічного в постпостмодернізмі. Останніх в актуальному художньому процесі аж ніяк не бракує.
Вернісаж «Музею сучасного образотворчого мистецтва України» зустрів глядачів, репрезентувавши п’ятсот яскравих індивідуальностей. Але, що важливіше, його експозиція — це не розрізнені твори талановитих митців, а представлення цілісної картини розвитку мистецтва України за сорок років: від 60-х років ХХ століття — до першого десятиліття ХХІ. Цей потужний пласт образотворчості, в його логічній послідовності, досі не було унаочнено в жодному музеї України. Склалася музейна практика докладного експонування класики, включно з авангардом 1910—1920-х років (кому пощастить мати ці твори в експозиції), поряд із фрагментарним показом досвіду 60—90-х років ХХ століття. Здебільшого цей художній пласт або зовсім відсутній у музейних колекціях, або ж урізаний до невпізнання. Музейна колекція, про яку йдеться, заповнює цю лакуну. Що дуже тішить: адже саме мистецтво 60—80-х—початку 90-х років готувало вибух вільної творчості після розпаду СРСР.
Естетична цінність колекції новоствореного музею, так само як і культурний жест його фундатора, — очевидні. У 2009 році, в час жорсткої кризи, коли бізнес ховав «гаманці» за кордоном чи вичікував кращих часів, С.Цюпко втілив програму будівництва музею та розгортання експозиції. А це вже Висока громадянська місія українця.
Погодимося з головним редактором журналу Fine Art Ліною Грибановою: «У нас відкривається музей! — пише вона у слові редактора до святкового випуску. — Цю подію не можна прокоментувати, використовуючи... економічні показники — такі як рентабельність, прибутковість, інвестиційна привабливість тощо. Коментар може бути лише один: мабуть, високе мистецтво того варте. Справжнє мистецтво має величезну силу, яка стає ще більшою тоді, коли людям воно потрібне найбільше, — як зараз... На сьогодні відкриття МСОМУ виглядає не лише як перемога, а й, без перебільшення, — як справжній подвиг».