У стрімкому вирі подій, пов’язаних із виборами президента України, народилося чимало ідей, які могли з’явитися тільки в такі незвичайні дні.
Люди об’єдналися, їм захотілося спілкуватися. І щоб зберегти цей дух єднання, атмосферу Майдану для прийдешніх поколінь, могилянці почали її занотовувати. Назвали акцію «Ми пишемо історію». Записані враження стануть основою унікальної книги новітньої історії, яку вирішили видати у НаУКМА. Невдовзі акція «Ми пишемо історію» дістала несподівану трансформацію. Народилася ідея створення музею.
Завтра кожне свідчення, кожен лист, кожна агітка вже стануть історією. Зрозуміло, все це треба зберегти. Щодня на адресу Національного університету «Києво-Могилянська академія» надходять десятки листів. Пишуть студенти, випускники, батьки, сторонні люди. Це також документи історії. І їх також треба зберегти для нащадків.
У прямому ефірі на «5 каналі» президент Національного університету «Києво-Могилянська академія» В’ячеслав Брюховецький звернувся до глядачів із проханням приносити експонати в новий музей. Його можна буде облаштувати в комплексі так званої «Трапезної» і будинку настоятеля (в останньому поки що розміщені служби лікарні). Тут, власне кажучи, починалася «Києво-Могилянська академія» і, на думку В’ячеслава Степановича, оскільки Петро Могила створював демократичний заклад, такий музей був би логічним завершенням його задумів.
Як називатиметься музей? В’ячеслав Брюховецький вважає так: «Він може називатися і «Музеєм помаранчевої революції», і «Музеєм помаранчевої еволюції» (адже я не вважаю, що це революція), він може називатися «Музеєм української звитяги». Гадаю, сьогодні важливо збирати експонати, а потім гуртом будемо вирішувати щодо назви».
Схоже, ідея створення музею української звитяги сподобалася не тільки могилянцям, а й киянам та численним гостям столиці. Так, Євген Ставицький, спостерігач територіально-виборчої комісії №218 Києва, передав до музею десятки скарг, листів, заяв. Цікава довідка з номерами харківських автобусів, які возили учасників «каруселі». Микола Чернеха, майор міліції у відставці, приніс помаранчеву будівельну каску, на якій виписані назви всіх обласних центрів України, а жителі Львівщини — валянок з Майдану. Після того, як унікальний лист Путіну — на сімдесятиметровому помаранчевому полотні — відмовилися взяти у російському посольстві, пікетувальники вирішили передати цей експонат до Києво-Могилянської академії.
За кілька днів у музеї з’явилися сотні експонатів. Їх можна приносити в 110-ту аудиторію третього корпусу. Надсилайте свої записи на адресу: pressa. ukma. kiev.ua. Читайте на сайті: www.razom.ukma.kiev.ua
Ось один із листів-свідчень доби:
Азбука помаранчевої революції,
або Люди сни розказують
Те, що ми пережили та відчули протягом останнього тижня цьогорічної осені, буває в житті тільки раз — і то далеко не в кожного покоління. Відродження нації, народження нації, нечувана консолідація та солідаризація нації — ці слова сьогодні позбавлені будь-якого пафосу. Навпаки, нав’язливо здається: вони занадто трафаретні для того, щоб уповні описати те, що відчули сотні українців, яким пощастило побувати в Києві в останні дні листопада. Столиця просто потонула в «помаранчевій благодаті», за яку молився Майдан уранці 22 листопада. Ці рядки пишуться, коли ще невідомо напевно, яким чином буде розв’язано політичну кризу в країні, коли збанкрутіла влада вперто бореться за свої капітали, коли щодня по телефону доводиться переконувати стривожених родичів з інших областей: ми переможемо неодмінно. Але я пишу їх з абсолютною, непохитною, нездоланною, неосяжною вірою в нашу остаточну перемогу. Той, хто був на Майдані, твердо знає, що після листопадового київського Майдану в цій країні просто органічно не може бути старорежимної за природою влади. Нація сказала своє «Ні» і своє «Так». Зараз здається, вражень так багато, а слів так мало, і марно намагатися передати все і вповні, тому я вирішила скласти своєрідну азбуку помаранчевої революції, щоб спробувати вловити принаймні найсуттєвіше.
Апельсини. В української революції — помаранчеве серце, запалене жовтогарячим духом. На руці в української революції — помаранчева стрічка. У душі української революції помаранчева надія.
Донецькі. Про спецпотяги з так званими донецькими в народі складено вже легенди. У першу п’ятницю після виборів у Маріїнському парку було встановлено близько тридцяти наметів синьо-білих, де дислокувалися донецькі шахтарі. Я особисто розмовляла з цими людьми, і хотілося б відзначити момент, про який не говорилося в сюжетах та повідомленнях як провладних, так і опозиційних ЗМІ. Це те, які в тих людей руки: я не бачила у своєму житті таких натруджених рук. Було багато ситуацій, коли одного «донецького» оточував натовп помаранчевих і по-доброму, по-людяному, дуже доброзичливо переконував змінити погляди. А ще пригадується, як хлопці й дівчата кричали колоні сп’янілих шахтарів, що проходила вулицею Інститутською, «Ми вас любимо!»
Люди. І в цьому слові велика сила, і в цьому слові цілий Всесвіт. Немає смачніших пиріжків за ті, що приносили до наметового містечка, немає спокійнішого та безпечнішого натовпу за той, що на Майдані. Одна жінка на Майдані розповіла мені почуте від деяких людей. Їм снилося, що вони мали змогу запитати, за кого їм голосувати, в самого Бога, і Всевишній їм відповів: «За Ющенка».
Майдан. Майдан став Меккою українського національного духу, помаранчевим серцем країни, храмом свободи просто неба. На Майдані знайшлося місце для цілої нації.
Намети. Одного разу в українській історії вже були намети. І ось вони знову. Чому? Бо, здається, знову треба відстоювати свою незалежність, бо, здається, знову треба доводити всім, але найперше самим собі: ми дуже сильні. Сніг, нічний мороз, денна сирість — це те, що заважає, але не зупиняє.
Україна. На Майдані мені розповіли про одну «виборчу баталію»: в день виборів, 21 листопада, до виборчої дільниці в селі Козичанці Макарівського району Київської області під’їхав диво-автобус із пасажирами, «озброєними» відкріпними талонами. Кілька козичанців, узявшись за руки, перегородили невідомим гастролерам доступ до дільниці — і ті поїхали з нічим. Отака вона Україна…
Ющенко. Нація отримала лідера, якому довіряє, лідера, який став персоніфікацією віри та надії на краще прийдешнє.
Я. Як і в звичайній азбуці, в азбуці української помаранчевої революції ця літера на останньому місці.
Р. S. Як ця азбука складається? Та ж люди сни розказують…
Жанна БЕЗП’ЯТЧУК, студентка НаУКМА