UA / RU
Підтримати ZN.ua

Муки музики

Міжнародний конкурс-лабораторія молодої режисури (в жанрі оперети, мюзиклу, опери-буф) відбувся в Київському національному академічному театрі оперети.

Автор: Олег Вергеліс

Міжнародний конкурс-лабораторія молодої режисури (в жанрі оперети, мюзиклу, опери-буф) відбувся в Київському національному академічному театрі оперети.

Цей проект символічно підхопив естафету у Фестивалю молодої української режисури, яким чесно займалася критик Ганна Веселовська. Тепер же Ганна Іванівна та ще кілька її колег увійшли до експертної групи згаданого конкурсу-лабораторії.

В Україні, як відомо, багато "музичних режисерів" не нашкребеш. Тому міжнародний статус конкурсу привернув до нього увагу постановників із Грузії, РФ, інших країн. На жаль, іноземці з різних причин не приїхали в Україну, щоб створити у рамках проекту ескізи музичних спектаклів. Тому як фіналісти за міжнародну спільноту віддувалися всі наші: Максим Булгаков, Юлія Журавкова, В'ячеслав Стасенко, Денис Костирко.

Чотири дні, взявши на абордаж машинерію й "костюмерію" столичної оперети, молодь створювала силуети музичних постановок. Які, за сприятливих пропонованих обставин, можуть прописатися в столичній афіші.

Мені, наприклад, зрозуміло, чому акцент конкурсу - на режисурі музтеатру. У великому світі саме в музичний театр сьогодні і йдуть, поодинці чи масово, активні режисери драматичного театру. Виникла ціла "мафія" режисерів-виробників мюзиклового продукту (зокрема й на пострадянському просторі).

Оперета як музично-театральний жанр актуальністю й новаторством можливо, може поступатися новомодним мюзикловим та іншим трендам. Але саме в опереті і знаходиш особливу чарівливість музичного консерватизму. І вже від легкості режисерської руки, а також від фантазії інтерпретатора багато в чому залежить, наскільки сценодійство сприймається сучасним слухачем-глядачем легко, адекватно, помірно іронічно.

Консерватизм усталеного жанру - не червона ганчірка, щоби згодом якийсь "бик"-експериментатор кидався на неї з диким ревінням. Можливо, саме оперета й передбачає режисерські маневри - особливі, хитрі, лукаві. Тут осучаснення може здійснюватися через розумне вживлення у тканину сценічного (музичного) тексту - нюансів іронічних, знаків актуальних, натяків своєчасних, тонких і елегантних.

Та тут уже, так би мовити, все залежить від творця.

Молодий режисер (він же балетмейстер) Максим Булгаков вибрав для конкурсу одноактний "зингшпіль" В.А. Моцарта "Бастьєн і Бастьєнна". Милу казочку про пастуха та пастушку, яким морочить голови чаклун-шарлатан Колас. Осучаснення вийшло місцями буквальним, часом - наївним і відводило любителя оперети від казки для дорослих до дитячого ранку. Режисерське змагання з музикою Моцарта - в усіх сенсах - безглузде. Вольфганг Амадей так чи інакше покриває слухача собою, тоді як героїв покриває целофан.

Цьому ескізу, як на мій смак, саме й забракло впевненішого, а то й саркастичнішого режисерського аранжування (грати то грати!). Наприклад (тут використовую заборонений прийом і лізу в режисуру), Чаклун міг би стати не вокалістом погорілого театру у фраку на голе тіло, а загадковим типом у сучасному костюмі (депутатом? кандидатом? директором театру? похмурим Воландом?), якому, негідникові, є діло навіть до забав пасторальної закоханої пари. У цих застереженнях - не "строгість" навіть, а, радше, підтримка, оскільки цього молодого режисера вирізняє корисна демонстративна творча стурбованість і така ж жага сценічних метаморфоз і метафор. Несподівана радість - спостерігати не так за Бастьєном і Бастьєнною в целофані, як за тим, як сам режисер спостерігає за героями: захоплено й одержимо, проживаючи і "проспівуючи" різні перипетії.

Розумний режисер Юлія Журавкова виявилася розумною ще й тому, що вибрала для ескізу вдалий матеріал - комічну оперу на одну дію "Телефон, або Кохання втрьох" композитора Джан Карло Менотті. Прем'єра опусу відбулася в Нью-Йорку ще 1947-го.
І сам сюжет чарівний: він кохає її, а вона не може відірватися від телефону, так і минає тлінне життя. Музику хотілося б назвати заразливою й грайливою. Бездоганний розподіл: Люсі - Т.Журавель, Бен - К.Басковський. Артисти-вокалісти відчувають жанр. Разом із концертмейстером З.Володарською вони створюють емоційне тріо, в якому третій повноцінний герой - не дорогий телефон, а неоціненна музика життя.

Суб'єктивне застереження - сценічне оздоблення. Не поганий смак, але марнотна манірність. Хоча на основі історії малу сцену з мінімумом коштів можна "одягти" більш стильно й концептуально.

Юлія Журавкова і Максим Булгаков вибилися в люди - у лідери конкурсу-лабораторії. Зважаючи на все, 2017-го у них будуть повноцінні роботи на столичній сцені. Яка, в контексті розмови про Театр оперети, виявила дива організаторської досконалості: все ритмічно, і все налагоджено. Так би й в усій державі налагоджували-організовували різні процеси - у тому числі й творчі.

Блок ескізів для великої сцени на основі "Жирофлє-Жирофля" Ш.Лекока (режисер В'ячеслав Стасенко) та "Оскара" М.Самойлова (режисер Денис Костирко) - труднощі перекладу. Тобто труднощі режисерського перекладання традиційного музичного матеріалу в більш винахідливі, живі ритми й форми. Для півгодинних фрагментів зроблено чесно, багато виконавців на висоті (вони навіть піднімають своєю майстерністю молоду режисуру). Але якось уже сором'язливо й скромно - без сюрпризу, без свободи польоту і без підступності фантазії. І ще - без бажання розумно й хвацько приборкувати традиційний матеріал на основі ексцентричних фабул.

У кожному разі, перший крок, тобто сам міжнародний конкурс, дуже корисний. Розвиток сюжету - у жовтні на Хрещатику, в центрі Івана Козловського: там розгорнеться новий етап нових змагань.