У видавництві «Наукова думка» вийшов перший том п’ятитомної ілюстрованої «Історії української культури» — це фундаментальне за змістом і подарункове за якістю видання, більш ніж десятилітня мрія Національної академії наук. Ще наприкінці 80-х — початку 90-х років в Академії наук зародилася ідея створення глобальної праці, присвяченої історії української культури. 1991-го президія академії навіть ухвалила постанову про підготовку «Історії...» до видання. 1993-го відбулася наукова конференція під назвою «Історія української культури» і обговорення плану-проспекту цієї шанованої праці, але втілилася давня мрія української науки тільки тепер. Мабуть, учені дотримувалися принципу «тихше їдеш, далі будеш», і ось нарешті доїхали до першого тому.
Початковий том «Історії...» присвячено культурі давнього населення України і, звісно ж, яблукові розбрату колишніх братніх народів — Київській Русі. Редак-ційну колегію тому очолює П.Толочко (головний редактор усього видання — Б.Патон), і тому розділ, що стосується Київської Русі, на щастя читачів, аж ніяк не відгонить псевдонауковим україноцентризмом. «Історія української культури», принаймні в її початковій фазі, — серйозна наукова праця, далека від політизованих декларацій. Втім, і автори задіяні серйозні: головні співробітники численних інститутів Академії наук — від Інституту літератури імені Шевченка до Інституту українознавства імені Крип’якевича.
Щоправда, в рекламному проспекті проекту державність оголошена вищим утіленням культури, але далі проспекту цей штамп не йде, принаймні не нависає над текстом. Звісно, як казав Оскар Вайльд: «Ніщо не справляє такого сприятливого враження на слухачів, як хороше, цілком затерте загальне місце», але залишмо загальні місця передмовам і рекламним проспектам. Там вони дуже до речі.
Тішить наявність в «Історії...» розділів, присвячених культурі споконвічних ворогів слов’ян взагалі й Київської Русі зокрема — половців, тюрків і печенігів. Кочівники, щоправда, названі «неслов’ян-ськими народами України IV—VIII ст.», але їхня культура висвітлена Л.Гераськовою і Р.Орловою із науковою неупередженістю, що зігріває душу. Окремий параграф присвячено військовій майстерності кочівників, не кажучи вже про релігію, монументальну скульптуру і прикладне мистецтво наших давніх недругів.
Однієї з удач першого тому можна назвати розділ, що стосується античних держав Пів-нічного Причорномор’я. Про культ Аполона в давній Ольвії вже чимало писали в зв’язку з тим, що саме цей бог із золотими кучерями вважався верховним покровителем понтійсько-мілетських переселенців, але міф про загадкову північну країну гіпербореїв, до яких був особливо прихильний Аполон, як і раніше, вабить дослідників. Тому з особливим інтересом читається параграф про релігію і культи Ольвії, Херсонеса та інших пелюсток Елади (автор параграфа — А.Русяєва). Хоча ми далекі від того, щоб ототожнювати з гіпербореями оль-війців або херсонеситів, північ-но-причорноморський культ Аполона ще приховує чимало загадок.
Том другий «Історії...» буде присвячено українській культурі XIII — середини XVII сторіч, третій — другій половині XVII і XVIII ст., четвертий — кінцю XVIII і XIX століттям, п’ятий — недавньому ХХ століттю. Видання цієї фундаментальної праці планують завершити до 2003 року, і сподіватимемося, що, попри черепашачі темпи втілення задуму, решта томів «Історії...» вийде вчасно. Інакше до п’яти запланованих томів доведеться додавати шостий — присвячений ХХІ століттю.