Сцена зі спектаклю |
Понад рік тому Львівський театр опери та балету ім. Соломії Крушельницької оголосив про постановку до свого 100-річного ювілею опери «Мойсей». Про неї говорилося і писалося чимало. Як і про те, що фінансове забезпечення взяв на себе Папа Римський Іоанн Павло II, у такий спосіб вперше в історії Ватикану підтримавши світський проект.
Однак прем’єра все відкладалася. Ходили чутки, що композитору Мирославу Скорику «щось не пишеться», та й не відомо, чи побачимо ми взагалі «Мойсея» на сцені... І от коли закрутилася «карусель» у зв’язку з приїздом в Україну Папи Римського, Львів облетіла звістка: «В оперному планується прем’єра «Мойсея»...
Сценічна постановка опери зайняла рекордно короткий час — усього три тижні, хоча в спектаклі задіяно 240 акторів: солісти, величезний хор, підсилений дитячим хором середньої спеціальної музичної школи ім.С.Крушельницької, повний склад балетної трупи. Залучили навіть справжню стриптизерку (у сцені падіння моральності), котра з’явилася буквально на хвилину-другу і не дуже шокувала публіку.
Та головне в опері — все ж музика, хоч би що казали недоброзичливці Скорика. До такої музики неможливо бути байдужим. Багато хто не очікував, що композитор виплесне мелодію такого розпалу — пронизливо-трагічну і піднесену, яскраву й мелодійну, нерідко з «украпленням» національних єврейських й інших мотивів. Що, власне, і закидають Скорику. Мовляв, композитор, не мудруючи лукаво, йшов найкоротшим шляхом до слухача, обираючи прості мелодійно-ритмічні обороти і використовуючи загальновідомі прийоми компонування, що впізнаються за три кроки. Проте більшість музикантів і музикознавців з ентузіазмом сприйняли нову українську оперу (лібрето за однойменною поемою Івана Франка написав той же Мирослав Скорик у співавторстві зі львівським поетом Богданом Стельмахом).
Сам же композитор в оцінці своєї роботи був скромним і лаконічним: «Для мене це була велика честь. Написати оперу, тим більше з глибокими філософськими ідеями, на біблійній основі, непросто, це дійсно величезна праця. Бо в цілому опера — жанр демократичний, то й музика в ній, попри все, має бути цікава слухачу. Тому потрібно було знайти якесь об’єднуюче зерно, синтезувати все. Стиль твору диктували сюжет і музичні тенденції сьогодення. Адже опера створювалася на початку XXI століття...»
Перша офіційна прем’єра «Мойсея» відбулася 23 червня (потім були ще три прем’єрні дні), але виставу уже до того змогли подивитися (на двох здаваннях — художній раді театру і представникам церков) більше двох тисяч львів’ян. До речі, попри щільний графік візиту, Папа Римський усе ж викроїв хвилинку для зустрічі з колективом Львівського оперного. У ході підготовки «Мойсея» його творці не раз зверталися по консультації до священнослужителів. А режисер-постановник Збігнев Хшановський (Польща) перед сценічною постановкою опери побував на Святій землі, щоб побачити древні міста, перейнятися духом цієї країни і її народу.
— У спектаклі від режисера була потрібна не лише висока фахова майстерність, — говорить директор Львівської опери Тадей Едер, — але, оскільки ми взялися за серйозну релігійну тематику, об’єднуючим джерелом мала стати віра — не абстрактна, а конкретна, послідовна (до речі, на етапі задуму опери на пост режисера-постановника обговорювалися кандидатури Романа Віктюка, Сергія Данченка, Федора Стригуна й інших українських театральних режисерів.
Зрозуміло, що втілити на сцені біблійний сюжет, який стосується лише одного епізоду древньої історії, і так, щоб це було цікаво, яскраво і щоб він сприймався глядачем, не так вже й просто. Режисер-постановник Збігнев Хшановський створював зорові образи, картини, алегорії, які б органічно наповнювали і розкривали зміст і лягали на музику. Проте, на мій суб’єктивний погляд непрофесійного критика, режисерське втілення ідеї та сюжету спектаклю все ж програє музичній основі. Усе, що відбувається на сцені, більш одноманітно, менш емоційно і динамічно, аніж у музиці.
Як і у всіх оперних і балетних спектаклях Львівського театру, у «Мойсеї» ми знову побачили блискучу сценографію, створену чудовими театральними художниками, заслуженими художниками України братами Тадеєм і Михайлом Риндзаками. На величезному заднику — випалена під палючим сонцем пустеля, сипучі піски, камені. І на їхньому тлі виснажені 40-річним блуканням по голій і непривітній землі люди, одягнені в полотняні одежі. Іноді здавалося, що піщано-кам’яні пагорби дійсно рухаються, переміщаються, «пливуть». Міраж, який створюється від сили-силенної однакових постатей на полотні, посилюється «грою зі світлом», іншими ефектами. І це теж образ, може, один із головних, який постійно тримає глядача в атмосфері безвиході, скрути, монотонності й одноманітності життя мандрівників. І лише в самому кінці дійства жовто-коричневе тло пустелі повільно сповзає вниз і міняється іншим. Спочатку з’являється величезне (на всю висоту й ширину задника) синьо-блакитне небо, яке випромінює світло, тепло, а потім, як на верхівці глобуса, у самому споді ми бачимо шматочок Землі обітованої — зеленої, ожилої, відталої від бід і знегод.
Мойсей (його роль виконував Олександр Громиш, заслужений артист України) перевершив усіх. Це справжній Мойсей, кращого у Львові не знайти — такою була одностайна думка і любителів, і професіоналів. Він настільки ввійшов в образ, відчув його, що навіть відмовився від перуки й інших театральних умовностей. Відростив волосся й бороду, щоб усе було природно навіть зовні. Крім того, Громиш — єдиний актор у спектаклі, котрий не має дублерів. Його бас — унікальний. Тому всі чотири прем’єрні дні поспіль він беззмінно виходив на сцену.
— Це справжній акторський подвиг, — сказав Тадей Едер. — Найвищих похвал заслуговують всі актори, особливо солісти: народні артисти України І.Кушплер і С.Степан, заслужені артисти — Н.Свобода, В.Дудар, а також інші виконавці провідних партій — В.Кривко, О.Данильчук, С.Мамчур, О.Лихач, А.Бенюк. З величезною віддачею працювали хор, оркестр, балетна трупа, попри те, що терміни постановки були стислі, а твір досить складний. Однак такі екстремальні умови довели, що потенціал театру досить високий. Нам під силу втілювати такі грандіозні проекти, як цей, що включав у себе не лише підготовку до опери, її створення і постановку, а й випуск аудіокасети з кращих оперних фрагментів (її разом із квитком отримав на прем’єрі кожний глядач), створення відеофільму і випуск компакт-диска, рекламно-інформаційне забезпечення спектаклю, підготовку буклетів, книг і багато іншого. Нині йдеться про організацію гастролей з оперою «Мойсей» у Києві і по Східній Україні, а далі, може, і за кордон, адже це та опера, що зможе гідно представляти оперне мистецтво України на світовому рівні. «Мойсей» — сучасна опера вже нового, третього тисячоліття, причому опера українська, національна. Її творці живуть поруч із нами, нині. А Мирославу Скорику вдалося найголовніше: об’єднати високу музику і високий дух.
…Тим часом нова опера «Мойсей» — не єдина прем’єра театру в нинішньому сезоні. Вже перед самим його закриттям (13—15 липня) львів’яни й гості міста зможуть зануритися у надзвичайний світ музики в опері «Травіата». Поставив її вже добре відомий у Львові й Україні італійський оперний режисер Джузеппе Вішилія.