Нещодавно преса багато писала про перші сто днів уряду Кінаха. Але в тому потоці слів журналісти оминули одне з «досягнень» очолюваного ним Кабінету міністрів — ліквідацію мовного сектора у структурі секретаріату цього виконавчого органу. Прикметно, що це сталося по закінченні III Всесвітнього форуму українців і від’їзді більшості делегатів з України, а також після правильних слів, сказаних Л.Кучмою на відкритті форуму. Президент України, зокрема, підкреслив необхідність всебічного розвитку і функціонування державної мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України. «Це наше спільне завдання, — мовив він, — і на сьогодні, і на завтра... Роботу щодо утвердження української мови, розширення сфер її застосування продовжуємо і будемо продовжувати цілеспрямовано та послідовно. В Українській державі повинна і буде панувати українська мова, у цьому ні в кого не має бути сумнівів».
Отака цитата. Мабуть, логічно, що після президентових слів мовний сектор став непотрібним... Це не перше «спростування» Президента урядом, до чого ми ще повернемося.
Цікавою є історія ліквідації згаданого сектора. Щойно новий уряд вбився трохи в колодочки, прем’єр-міністр А.Кінах підписав 20 червня ц.р. постанову Кабінету міністрів «Про внесення змін до структури секретаріату Кабінету міністрів України та структури служби прем’єр-міністра України» — «з метою вдосконалення структури», як зазначено в преамбулі. Суть цього документа звелася:
1) до ліквідації прес-служби Кабінету міністрів, управління інформаційних технологій і трьох управлінь департаменту внутрішньої політики — гуманітарного розвитку, інформаційних ресурсів, зв’язків з Верховною Радою України та громадськістю;
2) до утворення прес-служби прем’єр-міністра України і чотирьох управлінь у департаменті внутрішньої політики — зв’язків з громадськістю, науково-технічного та гуманітарного розвитку, стратегії розвитку інформаційних ресурсів та технологій, забезпечення зв’язків з Верховною Радою України.
Через п’ять днів після ухвалення згаданої постанови державний секретар Кабінету міністрів В.Яцуба видав наказ на виконання постанови, яким затверджено структуру і чисельність «новоутворених» структурних підрозділів. Серед чотирнадцяти «нових» секторів марно шукати сектор мовної і національної політики. Він, мабуть, не вписався у крутий віраж нової урядової команди. Цікаво, що мовну політику передали як доважок в Управління зв’язків з громадськістю у сектор розвитку ЗМІ, інформаційної та мовної політики. Однак там нею не займаються. А про питання національних меншин і діаспори, якими також опікувався ліквідований сектор, забули.
Певне, спохопившись невдовзі і дочекавшись остаточної ліквідації сектора (а вакансії збереглися), «вдосконалювачі структури» секретаріату Кабінету міністрів утворили новий сектор — сектор національностей, депортованих осіб і ветеранів збройних сил в управлінні експертизи та аналізу оборонно-мобілізаційної роботи, діяльності правоохоронних органів і органів юстиції.
Але якщо в структурі виконавчої влади є орган, який опікується національними меншинами і діаспорою, то з мовною політикою склалася парадоксальна ситуація. Є стаття 10 Конституції України, відоме рішення Конституційного суду України, існують інші нормативно-правові акти у цій сфері, але немає офіційної установи, яка б проводила державну мовну політику. На початку 2000 року, у зв’язку, як відомо, з проведенням адміністративної реформи, було ліквідовано Департамент із здійснення мовної політики, який функціонував у структурі Державного комітету національностей та міграції.
Утворення сектора моніторингу мовної і національної політики, який я очолив у середині грудня 2000 року, стало першим, але недостатнім кроком для відновлення статус-кво у цій сфері. Наступним кроком мало бути утворення Державного департаменту мовної політики. І все вже йшло до цього. Навіть вийшов 5 квітня указ Президента України «Про вдосконалення забезпечення реалізації державної мовної політики», згідно з яким ці функції було покладено на Державний комітет інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України. Саме у структурі цього комітету планувалося утворення згаданого департаменту. Проте українській мові вкотре не поталанило: уряд Ющенка не встиг утворити таку структуру, а уряд Кінаха підрубав перші паростки, здається, під корінь. І не важливо, що все це «вдосконалення» здійснював не Анатолій Кирилович, а Володимир Петрович Семиноженко з «однодумцями». Але його підпис стоїть на постанові, яка загальмувала хоч і вкрай повільний, та все ж рух уперед.
На сьогодні президентський указ від 5 квітня не виконується, бо В.Семиноженко забажав покласти функції державної мовної політики на очолюване В.Кременем міністерство. Й аргумент «підхожий» знайшовся. У листі до А.Кінаха віце-прем’єр-міністр написав таке: «...зважаючи на те, що концептуальні та прикладні аспекти цієї проблеми потребують значного наукового опрацювання, а реалізація мовної політики у значній мірі пов’язана із навчальним процесом у закладах освіти, вважали б за доцільне покласти функції із забезпечення реалізації державної мовної політики на Міністерство освіти і науки України». З таким листом А.Кінах звернувся до Л.Кучми.
Отож, на українську мову, яку, до речі, багато хто в різних структурних підрозділах постійно називає державною, боячись надати цій мові національних ознак, насувається, після останнього періоду «шовкової» русифікації, етап значного мовного опрацювання. Чим це окошиться для мови, можна тільки здогадуватися. Але вже тепер не виконуються постанови Кабінету міністрів 1997 і 2000 років, в яких ідеться про комплексні заходи з усебічного розвитку і функціонування української мови, не виконується Державний бюджет України, згідно з яким з цією метою виділено окремим рядком у рубриці Міністерства освіти й науки 25 мільйонів гривень. Очевидно, найближчим часом перестане працювати Науково-експертна рада з питань контролю за дотриманням норм української мови, хоча це вимога урядової постанови 2000 року. Очевидно, у сільські школи підуть тисячі комп’ютерів з російськомовними програмами. І цей сумний перелік можна продовжувати. Тому оптимізм Президента України щодо панування української мови, у будь-якому разі, на мій погляд, передчасний.