У перших числах квітня киянам належить знову зустрітися із творчістю видатного хореографа сучасності Моріса Бежара: його славетна трупа «Бежар Балет Лозанна» покаже останню на цей час роботу майстра (її прем’єра відбулася на початку лютого) — «Мати Тереза і діти світу». Присвячуючи свою нову виставу католицькій черниці, яка (щонай-рідкісніший факт в історії) за свої милосердні діяння через кілька років по смерті була канонізована Ватиканом, великий філософ танцю, за віро-сповіданням мусульманин і волелюбний космополіт у творчості, Бежар пропонує свій, як завжди, парадоксальний погляд на сучасний світ. Західне християнство, як уже не раз бувало в його балетах, зустрічається тут зі споглядальністю Сходу. Строга, майже аскетична пластика — з орієнтальною музикою, декораціями та костюмами, навіяними буддистськими мотивами. Ця неортодоксальність, разюча сприйнятливість до концерту світової культури — відмітна риса одного із найславетніших сучасних митців. Бежар здається чарівником, який розгадав секрет вічної молодості. У свої 76 років він не лише має завидну, воістину неприборкану енергію, а й не втратив здатності дивуватися життю. Людина різноманітних обдарувань (у його активі понад 100 балетів, п’ять блискуче написаних книг, постановки опер і драматичних спектаклів, кілька телефільмів, сценографічні роботи), він продовжує залишатися новатором у мистецтві.
Народився Моріс Бежар у Марселі 1 січня 1927 року. У семирічному віці втратив матір, і, як скаже сам хореограф, ця смерть, що стала одним із найбільших потрясінь його життя, досі відлунює в його творчості. Виховував хлопчика батько, якому Моріс, вочевидь, багато в чому зобов’язаний своїм світосприйняттям. Професійний філософ, він був дуже захоплений Сходом, і саме від нього майбутній хореограф уперше почув про бодхісатви, танцюючого Шиву та китайську «Книгу перемін». «Мій батько народився в Сенегалі, — розповідає Бежар. — Моя прабаба була негритянкою. Цією африканською лінією кревності я пишаюся ще більше, ніж датою народження. Якби у мене були діти, вони могли б виявитися чорношкірими, адже сила негритянської крові здатна виявлятися через кілька поколінь. Упевнений, що саме африканська кров стала справжньою причиною моєї одержимості танцем». Втім, танцювати Моріс почав досить пізно — у 14 років і вже через три роки дебютував на сцені марсельської опери. Втім, пропорції його тіла були далекі від класичних. За власною атестацією, Бежар був «низькорослим і коротконогим», але неймовірне завзяття та фантастична працездатність допомогли йому «обдурити природу». Перебравшись до Парижа, він почав брати уроки у російських балетних педагогів. Після занять з окремими з них ноги юного Бежара «ставали смугастими, як піжама»: учитель нещадно лупцював вихованця по ногах тростиною за неправильні позиції. Втім, «російські уроки» позначилися сприятливо: Бежар, який здійснив революцію в танці і багато в чому сформував його нинішній стиль, і сьогодні переконаний, що «танець стоїть завдяки балетному станку», класиці. Інша річ, що Бежар, у чому, власне, і полягає його новаторство, привніс у класичний танець пантоміму, спів, драматургію, вуличний фольклор. «Мені довелося створити свій стиль, — стверджує Бежар. — Точніше, моє тіло придумало для мене мій стиль, який спочатку охрестили авангардним. Я нічого не маю проти, але надто вже це дивний термін — авангард. Інколи в нього, як у бачок для сміття, скидають те, чому місце в цирку, місце на смітнику, те, чому взагалі ніде немає ніякого місця».
Як хореограф Бежар дебютував у Швеції, де тоді, на початку 50-х років, танцював у трупі Королівського балету. Примітно, що першою постановкою молодого балетмейстера стали фрагменти «Жар-птиці» нашого земляка Ігоря Стравінського (зазначимо, що на музику цього композитора Бежар згодом написав «Петрушку» з Володимиром Васильєвим і, напевно, один із найкращих своїх балетів — «Весну священну»). Свій відхід у хореографію Бежар пояснює парадоксально: «Напевно, я до кінця вичавив цей лимон — моє тіло дало мені все, що могло дати. Тепер усе просто: я йду в студію, зустрічаюся з танцівниками, яких дуже добре знаю, і намагаюся з їхньою допомогою показати те, що відчуваю. Я працюю з тілами інших. Якщо ці тіла слабшають, нічого не вдієш — доводиться шукати нові».
Справді, танцівник — найголовніша фарба в бежарівській палітрі. У його балетах брали участь практично всі знамениті танцюристи світу — Хорхе Донн, Рудольф Нурієв, Майя Плісецька, Марго Фонтейн, Марсія Хайде. До речі, цю знамениту балерину побачать кияни й у новій виставі Бежара. Партнерами ж легендарної танцівниці будуть молоді артисти «Балету Лозанни». Бежар — молодий, працює з молодими й звертається своєю творчістю до молодих. Йому, хто свого часу поставив перед собою мету — повернути танцеві його початковий ритуальний характер, розкрити в ньому прамову людства, є що сказати. «Перетворивши танець на сенс свого життя, — підкреслює Бежар, — я сприйняв його всерйоз, хоча розумію, що це лише мить у житті іншого. Але доки танець живе як обряд — одночасно і сакральний, і людський, — він виконує свою функцію. Я живу лише для танцю, для того щоб він тривав. Щоб танець був і посідав гідне місце. Яке? Перше. Я так вважаю».