Доля колекції Кенігса, що виставлялася в Музеї ім. Варвари і Богдана Ханенків, викликала бурхливе обговорення в українському суспільстві. Наші читачі мали змогу ознайомитися з критикою на адресу українських чиновників, які вирішили долю колекції «під килимом». Та більше обговорювалося інше — чи має право уряд Голландії забрати цю колекцію в України. За роз’ясненням позиції голландського уряду ми звернулися до посла Королівства Нідерландів в Україні Монік Франк.
Із колекції Франца Кенігса. Німецька школа, XVI ст. «Зв’язаний чоловік, що лежить на землі» |
— Відповідно до яких законів голландська сторона наполягає на поверненні колекції Кенігса?
— Нідерланди дотримуються точки зору, що міждержавні питання щодо відшкодування й реституції регулюються принципами та інструментами міжнародного права, причому в даному випадку позиція держави Нідерланди значною мірою грунтується на «Міжсоюзницькій декларації проти актів позбавлення власності, здійснених на територіях, окупованих ворогом, чи які знаходяться під його контролем», що була підписана 5 січня 1943 р. у Лондоні, зокрема, урядом СРСР (до складу якого на той момент входила Україна) і урядом Королівства Нідерландів. Міжсоюзницька декларація супроводжується пояснювальною запискою, в якій акцентується увага на тому, що дана Декларація закладає фундамент для повоєнного врегулювання питань, пов’язаних із реституцією культурних цінностей країнам, що зазнали німецької окупації. У ході Бреттонвудської конференції, що відбулася в липні 1944 р., було прийнято резолюцію, яка вкотре однозначно підтвердила цілі Декларації 1943 року. Важлива роль Декларації для всієї проблематики реституції була підтверджена на Паризькій конференції з питань репарації, що проходила з 9 листопада по 21 грудня 1945 року.
Окрім цього, договорами неодноразово обумовлювалося, що культурні цінності не можна вважати воєнними трофеями. Візьміть, наприклад, Правила ведення війни на суші від 1907 р. і Договір ЮНЕСКО від 1954 р. У даному контексті ці документи також мають відношення до справи.
Керуючись вищевказаними правовими основами, держава Нідерланди здійснила повернення тисяч творів мистецтва, які були переміщені в роки війни на територію нацистської Німеччини.
На додаток до міжнародних норм на території Нідерландів діють установлені законом норми, що детальніше визначають цивільно-правові аспекти правових відносин, що виникли під час окупації в ході Другої світової війни. Відповідно до цих норм вивіз культурних цінностей із території окупованих Нідерландів на ворожу територію був незаконним, держава Нідерланди могла й може реалізувати свої права власності щодо цих цінностей.
— Відповідно до документів спільних засідань російських і голландських експертів, колекцію було продано Німеччині ван Бейнінгеном, проте на відкритті виставки в Києві прем’єр-міністр Голландії сказав, що її було вкрадено. Як ви це прокоментуєте?
— Колекцію було вкрадено не зовсім із Нідерландів, але обікрали саме Нідерланди. В інтерв’ю, яке прем’єр-міністр Нідерландів дав «Дзеркалу тижня» перед самим вильотом з України, він заявив, що малюнки були taken out (вивезені) німцями. Це вірно, пан Ван Бейнінген продав малюнки Німеччині. Проте було цілком очевидно, що Гітлер хоче придбати ці малюнки у власність за будь-яку ціну. Передача прав (у будь-якій формі — навіть якщо й без примусу), таким чином, була неминучою, на підставі чого не можна стверджувати, що зусібіч це була добровільна угода. Крім цього, відповідно до чинних у період окупації правових актів, виданих урядом Нідерландів у вигнанні, угода з Німеччиною чи громадянином Німеччини була незаконною та анулювалася, а вивіз власності з окупованої території Нідерландів оголошувався протизаконним.
— Чи знаходилася колекція в приватній власності на момент продажу?
— На момент угоди з повіреним Гітлера колекція перебувала в приватній власності пана Ван Бейнінгена. До того, як зайшла мова про цю — по суті примусову — угоду, пан Ван Бейнінген мав намір подарувати колекцію роттердамському Музею Бойманс Ван Бейнінген. Проте відповідно до нідерландського права і встановлених норм, колекція згодом перейшла у власність держави Нідерланди, оскільки під час окупації протизаконно опинилася в руках ворога й була вивезена. Тобто відповідно до встановлених в Нідерландах норм, держава Нідерланди може реалізувати свої права власності щодо цих предметів. Перший власник чи його спадкоємець може згодом за певних умов заявити про свої права стосовно держави Нідерланди з допомогою подання клопотання про відновлення прав.
— Якщо колекцію було продано й вона перебувала у власності Німеччини, коли потрапила до рук радянських військ, вона підпадає під визначення компенсації за понесений у ході війни збиток. Чому Голландія в цьому випадку вважає за можливе вимагати безоплатного повернення колекції?
— Договорами, сторонами яких є як Нідерланди, так і Радянський Союз (його правонаступники), неодноразово обумовлювалося, що культурні цінності в жодному разі не можуть розглядатися як компенсації за понесений у минулому збиток і що держави мають зробити все можливе для повернення цих цінностей. Із різноманітних документів виявляється, що захист культурної спадщини у воєнний час може розглядатися як узвичаєний принцип міжнародного права, внаслідок чого вважається, що держави починають доцільні дії та що дії, що належать до повернення культурних цінностей, регулюються нормами міжнародного публічного права. Повертаючи колекцію, Україна підписалася під цим принципом.
Факт повернення малюнків у Нідерланди викликає безмежну радість у країні. Нідерланди також переконані в тому, що Україна так само постраждала під час Другої світової війни й зазнала дуже великих втрат, зокрема, в культурній сфері. Поруч із постійним двостороннім співробітництвом, що вже існує між нашими країнами в цій сфері, Нідерланди готові зробити все від них залежне для того, щоб допомогти Україні в поверненні зниклих українських культурних цінностей. Водночас вивчаються можливості тіснішого співробітництва між музеями Нідерландів та України. Ці зусилля відбивають рівень інтенсивності двосторонніх відносин, що також виражено в нідерландсько-українській спільній програмі дій на 2004—2006 рр., підписаній 19 квітня ц.р. у Києві.
— Якою була процедура ухвалення рішення щодо повернення колекції?
— У ході переговорів із компетентними органами Росії з приводу робіт із колекції Кенігса, що знаходилися в Москві, у другій половині 90-х років нідерландська делегація отримала від німецької та російської сторін інформацію, що декілька малюнків із колекції Кенігса знаходяться в Києві. Після цього між Нідерландами й Україною розпочався діалог на цю тему. 1998 р. було створено нідерландсько-українську групу з питань реституції та відшкодування культурних цінностей, переміщених під час чи внаслідок Другої світової війни. Згодом українська сторона провела дослідження на предмет наявності малюнків із колекції Кенігса на території України і, після низки попередніх повідомлень, у середині 2001 р. українські компетентні органи повідомили, що малюнки з колекції Кенігса виявлені в Музеї Богдана та Варвари Ханенків у Києві. Під час зустрічі між прем’єр-міністром Балкененде і вашим Президентом, що відбулася в Нью-Йорку у вересні 2003 р., це стало однією з тем обговорення.
— Чи обговорювалися правові аспекти повернення з українськими фахівцями?
— Правові аспекти становлять важливу частину переговорів. Як уже зазначалося вище, міжнародні правові інструменти є основою для врегулювання спірних питань про відшкодування між державами. Даний правовий аспект широко обговорювався в рамках вищезгаданої робочої групи й грунтовно вивчався українською стороною. 19 квітня ц.р. ваш Президент заявив, що український уряд розглянув правові аспекти повернення колекції і прийняв рішення про її повернення, що було б неможливо за наявності сумнівів щодо правової підстави цього повернення.
— Чи можливий компроміс у вигляді обміну колекції Кенігса на твори мистецтва, що були переміщені під час Другої світової війни з території України й у даний момент знаходяться в Голландії? Зокрема, чи збирається Музей Бойманс у Роттердамі повернути Львову малюнки А.Дюрера?
— He слід було б говорити про це, роблячи акцент на таких поняттях, як «обмін» чи «угода». Кожний окремий випадок має розглядатися з урахуванням його особливостей. У малюнків із колекції Любомирського, на які ви посилаєтеся, і малюнків із колекції Кенігса спільне те, що під час Другої світової війни вони були переміщені нацистами. Проте у багатьох відношеннях це різні випадки. Держава Нідерланди не є власником малюнків із колекції Любомирського. Вони були придбані приватною організацією для міста Роттердама після того, як у 50-х роках, тобто після Другої світової війни, вони були виставлені на продаж самим паном Любомирським. Є й інші чинники, що надзвичайно ускладнюють цей випадок. Через цю причину я, на жаль, не можу говорити про рішення, яке ще не прийняте.