Вже протягом тривалого часу Київський міжнародний кінофестиваль «Молодість», який зазвичай проходить у столиці щоостанньої декади жовтня, відчував «брак кисню». Якщо бути точнішим, то фестиваль набрав таких обертів, що постала проблема: як умістити ту кількість фільмів та заходів у «прокрустове ложе» щорічних показів. Приміром, минулої осені, окрім основної конкурсної програми, представленої, як завжди, дебютними стрічками, були влаштовані панорамні покази українських фільмів, програми «Фестиваль фестивалів», «Кохаючи інакше», показані ретроспективи відомого італійського режисера Етторе Скола, українця Івана Пир’єва, фільмів про ВІЛ/СНІД, проведені «круглі столи» за участю кінознавців, культурологів та глядачів, — усіх заходів не перелічити, не кажучи вже про те, що протягом восьми днів фестивалю просто фізично неможливо встигнути побачити найцікавіше. Питання розширення фестивалю просилося саме на порядок денний. Тож дирекція фестивалю не стала зволікати і вже випускає на волю першу ластівку.
«Молодість» проти наркоманії» — так називається перший дочірній кінофестиваль, що відбудеться в Україні з 7 по 25 березня. Важливо зазначити, що цей фестиваль не обмежиться показами в Києві, а проходитиме також в Ялті, Одесі та Донецьку. Південний вектор має своє підґрунтя: саме південь України викликає найбільше занепокоєння щодо рівня і темпів розповсюдження наркоманії. Тож відтепер кіно долучиться до традиційного арсеналу засобів боротьби із цією суспільно небезпечною недугою, яка вражає перш за все молодь, а відтак ставить під загрозу майбутнє нації.
Упорядники програми склали її таким чином, аби уникнути відверто дидактичних ба навіть менторських стрічок. Вони намагаються показати найновіші, а також добре відомі фільми минулих років, де тема наркоманії посідає якщо не головне, то принаймні досить важливе місце. Фільми, які спонукають глядача робити свої висновки з побаченого і відтак обирати свою дорогу в житті. Шляхом копіткої селекції було відібрано дев’ять повнометражних стрічок режисерів зі Словенії, США, Польщі, Росії, України, Угорщини, Фінляндії, Франції та Югославії. Програму доповнює також програма французьких короткометражок.
Фестиваль відкриватиме словенський фільм «Любляна» режисера Ігоря Штерка. Цього митця добре пам’ятають кіносери (шанувальники) «Молодості». Кілька років тому саме у Києві він дебютував своїм фільмом «Експрес, експрес…» і справив незабутнє враження. І от «Любляна» — фільм про життя словенської столичної тусовки — жвавий, динамічний, як і належить молодому кіно. Глядачі голландського Ротердама, де у січні відбулася прем’єра фільму, вже мали можливість оцінити цю стрічку. Бачили її і в Берліні на міжнародному фестивалі, який лишень два тижні тому завершився у німецькій столиці, а тепер стрічка засвітиться на українських екранах — є охочі поговорити про відставання України від європейського кіноконтексту?
Те, що балканський кінематограф після кривавих подій останнього десятиріччя знаходиться на підйомі, засвідчує також режисерський дебют югослава Срджана Ґолубовича «На всі сто». Спорт, злочинність і відголоски балканської війни є тлом, на якому розгортаються події фільму. Ігор, у минулому відомий чемпіон зі стрільби, повертається з братовбивчої війни між Боснією та Хорватією фізично та морально знесиленим. Стрільба тепер викликає у нього стійкі асоціації з війною, тому назад до спорту дороги немає. Залишаються лише наркотики та надії на молодшого брата Сашу, якого він мріє бачити чемпіоном. Але реалії сьогодення у Югославії постійно ставлять юнака перед потребою морального вибору. Чи витримає він ці випробування?
Американець Даррен Афоновски на проблему наркоманії використовує інший ракурс. Героїв стрічки «Реквієм по мрії» — чотирьох друзів-наркоманів зближує те, що всі вони мають заповітні мрії. Ґеррі і Тайрон мріють розбагатіти і більше не залежати від торговців наркотиками. Тому вони… торгують наркотиками. Меріон мріє завжди бути поруч з Ґеррі і в той же час постійно мріє про «вічну дозу», тому вона злягається з багатими потворами. Мати Ґеррі Сара мріє схуднути аби взяти участь у телешоу. Тому вона сідає «на колеса» і поступово божеволіє. В основі цієї картини лежить людська трагедія. Коли хто думає, що мрії окрилюють і допомагають піднятися духом над сірою повсякденністю буття, то Даррен Афоновски доводить, що людина — лише раб своїх мрій.
Очевидно, немає сенсу розповідати про всі фільми фестивалю. Краще їх побачити на власні очі. Всі ці фільми різні, бо представляють не однакові точки зору на одну і ту ж проблему і немає значення, що люди відрізняються кольором шкіри, віросповіданням чи політичним переконанням, багаті вони чи і бідні, інтелектуали чи чорнороби — ніхто не застрахований від небезпеки «сісти на голку чи на колеса». Тому боротися з цим лихом слід усім. Найкраще разом.