Тридцятий ювілейний фестиваль «Молодість», що недавно завершився в Києві, залишив багато запитань, навіть для своїх постійних шанувальників. І хто, як не генеральний директор цього форуму Андрій Халпакчі, у змозі відповісти на них.
— Андрію, закінчився фестиваль, залишивши по собі досить двоїсті враження. Що відбувається з фестивалем? Знову економіка винна?
— Ну, по-перше, не так уже погано з економікою в країні, коли подивитися на пріоритети, які відносяться до галузі культури й спорту. Скажімо, київське «Динамо» входить до п’яти найбагатших клубів у Європі та світі. Інша річ, що, як і раніше, немає якихось культурних пріоритетів і розуміння, що це — імідж країни. Фестиваль, який уже вісім років офіційно є міжнародним, одержує державну підтримку лише в рамках Міністерства культури. Воно змогло виділити 200 тис. гривень, що аж ніяк не покриває основний бюджет фестивалю. Від бюджету, потрібного фестивалю, це приблизно 1/10. Підтримка міста — Головного управління культури — становить 15 тис. гривень. Поява на закритті фестивалю прем’єр-міністра України Віктора Андрійовича Ющенка для нас дуже символічна. Це засвідчує певний інтерес до нас і значну авторитетність цього заходу. Мені здається, що так само, як Московський фестиваль, наш київський міжнародний кінофестиваль «Молодість» повинен одержати категорію заходу державного значення та фінансуватися, маючи певну статтю в нашому бюджеті, звісно ж, не на всі 100% — є спонсори, і це нормально, — але повинен усе-таки. Друге — 15 тис. гривень від Головного управління культури аж ніяк не є тією участю міста, для якого цей фестиваль робиться. Ми знаходили спонсорів для безплатного показу в кінотеатрі «Кінопанорама», дуже незначні ціни були в «Зоряному». Все ж кінотеатри — це теж комунальне господарство міста, на яке наш фестиваль працював і забезпечував програму. Ми цілком самостійно за свої гроші, за гроші спонсорів вирішували питання реклами в місті. У минулі роки з’являлися стенди, щити від Борисполя до Будинку кіно, «розтяжки» з інформацією про те, що фестиваль проходить у місті. Це серйозне питання, яке має вирішувати Київрада: фестиваль київський, і місто повинне займатися його організаційними проблемами. Є традиція в усьому світі: фестиваль — обличчя міста. Крім того, у нас існує цілий ряд організацій, які безпосередньо займаються молоддю. Другий рік не бере участі наш комітет у справах молоді та спорту. Те саме, напевно, стосується й Комітету молодіжних організацій, одного із співзасновників фестивалю. Ми все-таки сподіваємося, що ці молодіжні організації візьмуть участь у нашому форумі. Це було б істотно й, напевно, розподілило б організаційні моменти, оскільки не може тільки команда, дирекція розв’язувати всі проблеми. А їх дуже багато. Далі, поки ми є оазисом у кіноіндустрії, кіноситуації в нашій країні. На момент відкриття був лише один повнометражний український фільм, що загалом ненормально для такої держави, як Україна, — «Усім привіт», картина Томашпольського, прем’єра якої відбулася наприкінці зими. За всіх запевнень Міністерства культури, студії Довженка не було підготовлено до конкурсного показу картину «Мийники автомобілів», що порушило наші конкурсні покази.
— Український фільм поставили в конкурс без селекційної комісії?
— Це звична практика багатьох міжнародних кінофестивалів. Так свого часу Канський фестиваль заздалегідь узяв картину Леоса Каракса «Пола Ікс». Режисерові, якого вважали надією французького кінематографу і який відбувся у ньому, місце відвели осібно. Кожен міжнародний кінофестиваль повинен мати свої національні акценти. Нам складніше, ми вибираємо одне з одного. По- різному преса оцінила українську студентську програму. Проте вона здобула призи. Ми одержали факси Берлінського фестивалю та фестивалю «Кінотавр», що запрошують до участі картину Марини Кондратьєвої. Не так уже все погано в нашому студентському кіно.
Продовжуючи тему, нагадаю: сьогодні не існує прокату. Ми просто відмовлялися від одержання деяких позаконкурсних картин, оскільки нам не було де їх показувати. Кінопалац і діючі кінозали, які ми залучили: «Кінопанорама», «Київська Русь» (мала зала, велика зала непридатні для перегляду), кінотеатр «Дружба», «Зоряний». «Київ» був на ремонті, «Україна», «Жовтень» ще не відчинилися. Коли ми робили перші кроки в міжнародному фестивалі, у нашому розпорядженні було 10—15 залів, а сьогодні їх майже немає. Стан кінотеатрів у Києві й в Україні просто гнітючий. Будинок кіно, на жаль, також не пристосований для великих міжнародних показів. Чудова затишна споруда, де ми отримували велику допомогу від Спілки кінематографістів і дирекції Будинку кіно. Але вище голови не стрибнеш, тому що він сьогодні не готовий приймати міжнародний кінофестиваль. Важливим підсумком нашого фестивалю був «круглий стіл» з дистриб’юції. Ми не лише встановили певні зв’язки між постачальниками картин (як з-за кордону, так і місцевими) й кінотеатрами, а й ухвалили рішення на наступному кінофестивалі провести офіційний міжнародний кіноринок. Питання — де його проводити?! У Будинку кіно просто немає приміщень.
— Цього року найцікавіші позаконкурсні фільми не ввійшли у формат показу Будинку кіно. У цьому плані щось робитиметься?
— Потрібно мати кілька фестивальних центрів. Не лише кінотеатрів. Якби в Будинку кіно було 14 залів, як мультиплекси, приміром, на кінофестивалі в Роттердамі, то все можна зосередити. Проте завжди існує вибір. І це цілком природно. У Будинку кіно проводяться основні конкурсні покази. Позаконкурсні розподіляються по інших точках. Не можна сьогодні побудувати фестиваль лише за одним безупинним ланцюжком, щоб зранку до вечора можна було подивитися все. Хтось вибирає для себе класику або новомодне кіно, конкурс або позаконкурсну програму. Це природно.
— Цього року практично не було на фестивалі зірок. Чому?
— Ми вчасно відмовилися від приїзду деяких зірок, з якими вели переговори. Щоб приймати їх, потрібно мати готелі високого рівня. На жаль, фінансові можливості нашого фестивалю не дозволили мати ще 10—12 додаткових номерів у місті, щоб приймати зірок рівня Жерара Депардьє, Беати Тишкевич, з якими були попередні домовленості. Леос Каракс, котрому так сподобалася минулорічна «Молодість», сам собі оплатив номер у готелі «Дніпро», щоб взяти участь у фестивалі. Ми не готові й не можемо проводити такі фестивалі, як Канський або Берлінський, щоб запрошувати зірок масштабу Леонардо Ді Капріо, Тома Круза, Ніколь Кідман і т.д. Це усе коштує дуже великі гроші. І я гадаю, що найближчим часом ми не вводитимемо в наш бюджет такі видатки, як гонорар у 300 тис. доларів Тому Крузу за його прибуття на один день фестивалю — те, що намагався зробити Московський фестиваль. Проте кіно й фестиваль завжди пов’язані з появою яскравих імен. Цього року бюджет був трохи нижчий, ніж торік. Тут нам завжди на допомогу приходять наші партнери і спонсори. Протягом року ми ведемо велику роботу з добору програми, яку готуємо разом з телеканалом «1+1», нашим генеральним партнером. У нас уперше з’явився генеральний спонсор в особі торгової марки LUCKY STRIKE, і для нас це вельми важливо. Сподіваюся, ми з ними співробітничатимемо.
— Андрію, мені здалося, що фестивальна команда розрослася, дуже багато молодих. Але фестиваль такого рівня мають робити професіонали, а виходить, що професіонал один — ти.
— Це не так. Трансформація команди вже триває протягом кількох років, оскільки фестиваль не дає можливості працювати цілий рік. Люди знаходять якусь добре оплачувану роботу й ідуть з фестивалю. Ми фактично змушені робити фестиваль на ентузіазмі. Жодна державна організація не платить нам зарплату. У Москві існує велика організація «Інтерфест», і вся команда, аж до відбіркової комісії, працює на постійній зарплаті.
— У мене склалося враження, що в принципі потрібно переглядати коли не ідеологію, то формат фестивалю. Чи є якісь думки з цього приводу і що ви збираєтеся робити?
— Так, ми вирішили трохи змінити регламент наступного фестивалю. Потрібно зробити так, щоб сам робочий перегляд не був перенасичений, не переповнював би конкурсну програму. Свого часу ми стали чергувати дві конкурсні категорії раз на два роки: дебют анімаційний і дебют документальний. Це не вельми цікаво, бо іноді приходять більш давні фільми. Вирішили скоротити наступного року конкурсні категорії до трьох: залишається студентська категорія та загальний короткий метр, куди ввійдуть дебюти ігрові, неігрові й анімація. І залишається, звісно ж, повнометражна категорія, яку можна певною мірою розширити, оскільки перший повнометражний фільм — це результат роботи молодих зі студентської лави до великого жанру. Ми наполегливо намагаємося реанімувати чудовий студентський фестиваль «Пролог». Тоді б могли перенести студентську категорію з гарною назвою «Пролог» на весну, потім восени показати тільки переможців. Наступного року ювілей видатного актора й кінорежисера Івана Миколайчука, котрий отримав перший приз у своєму житті на «Молодості» за картину «Вавилон-ХХ». Є цікаві речі, пов’язані з історією вітчизняного кіно.