Українським партнером міжнародного проекту «Історія, яку ми живемо» стало «Молоде радіо», яке, понад рік ведучи мовлення на сумновідомій частоті 69,68 МГц, минулої весни перейшло у формат онлайн-радіостанції.
Два роки тому Домінік Зоммер був одним із багатьох західних журналістів, які з великим інтересом спостерігали за подіями помаранчевої революції і від щирого серця співчували героям Майдану. Особливо молодим. Дещо пізніше Домінік не став одним із багатьох (як на Заході, так і в самій Україні) зневірених подальшим розвитком ситуації. Можливо, завдяки й тому, що бюрократичний маховик міжнародного проекту, запущений Зоммером гарячими слідами, на повну силу розкрутився відносно недавно.
Опитування, проведене серед учнів однієї з берлінських гімназій на початку 2005 року, показало, що німецькі школярі знають про нашу країну дуже мало. На запитання, де розташована Україна, можна було почути: «в Азії», «в Африці», «у Росії», а з українських політиків згадували, мабуть, тільки про «цю жінку з такою оригінальною зачіскою». І це в той час, коли Україна була в центрі уваги всіх світових ЗМІ. Цикловий проект «Історія, яку ми живемо» мав, за задумом німецького журналіста, змінити цю ситуацію — адже готувати його потрібно було спільними зусиллями молодих німецьких і українських журналістів і присвячувати темам, які хвилюють молодь обох країн. Керівництво RadioJoJo (некомерційної берлінської радіостанції, що веде мовлення на дитячу та молодіжну аудиторію) цією ідеєю зацікавилося, знайшло фінансування (завдяки німецькому фонду «Пам’ять і майбутнє»). Залишилося знайти українського партнера. І в цьому німецьким журналістам допоміг дитячий медіацентр «Голос дитини», що, як виявилося, існує в Києві з 2001 року і який добре знають за кордоном (завдяки перемогам на численних міжнародних конкурсах), та практично не знають у нас.
Тепер, коли підготовлено всі 15 тридцятихвилинних програм і проект було презентовано як у Берліні, так і в Києві, директор «Молодого» Станіслав Шумлянський охоче говорить про проблеми, із якими довелося зіштовхнутися. Створення унікального радіомосту між Києвом і Берліном виявилося геть складнішим завданням, ніж уявляли собі його ініціатори. Насамперед німецька молодь політикою практично не цікавиться, тоді як молоді українці видалися німцям навіть занадто заполітизованими. Попри те, що теми, які хвилюють німецьких і українських підлітків, виявилися спільними, їхнє сприйняття різнилося дуже істотно. Ну і, нарешті, спосіб підготовки і подачі журналістських матеріалів українською та німецькою половинками міжнародної команди теж мав більше відмінностей, ніж збігів.
Проте нині усі ці труднощі позаду, й обидві радіостанції щотижня транслюють одну з підготовлених передач (примітно, що в Німеччині презентація проекту відбулася ще місяць тому). Дружба і романтичні стосунки, навчання і захоплення, враження німецьких школярів, які побували в Україні, і українських — у Німеччині, права людини, доля безпритульних дітей, і, звісно ж, сучасна музика. Навряд чи слід дивуватися тому, що молодь двох країн зусиллями журналістів (і за підтримки Гете-інституту, який забезпечив переклад програм й організував презентації проекту) швидко знайшла спільну мову. Втім, не став несподіванкою і той факт, що з боку українських можновладців жодного інтересу ні до самого проекту, ні до всієї діяльності «Молодого» виявлено не було.