«Ніщо так сильно не змінює моралі та людських звичаїв, як музика», — ці слова мудрий китаєць Джу Шин сказав іще в VI столітті до Різдва Христового. І з ним погоджуються всі, зокрема й медики, котрі давно довели: гарна музика може навіть вилікувати людину. А ще вона може виховувати суспільство і людину. Врешті-решт, вона здатна сприяти молитовному настрою. Тому не випадково в житті церкви — у богослужінні — музика відіграє чи не найважливішу роль. Адже чарівна мелодія — це певною мірою і проповідь. Греко-католицький священик із Чернівців Валерій Сиротюк, який пише духовні пісні в сучасних ритмах, саме проповідь і вважає найважливішим у своїх творах, які, до речі, зазвучали і з професійної естради.
У 1998 році отець Валерій став першим серед священиків лауреатом Всеукраїнського радіофестивалю «Пісня року» за пісню «О, Всехвальна». А через рік як автор пісні «Киріє елейсон» («Господи, помилуй») отримав першу премію фестивалю «Пісенний вернісаж» та нагороду «Золота Ніка» за поширення духовних творів. Уже тоді отець Валерій зрозумів: сучасному слухачеві можна і треба давати духовну поживу в новій музичній формі, аби він, почувши слово про Бога, відчув необхідність і пізнати Бога. Здається, поява естрадних пісень духовного змісту продиктована самим часом. Інша річ: для нашої східної ментальності вони видаються чимось новим.
— На відміну від західної, де навіть у літургії використовується сучасна музика, — говорить отець Валерій Сиротюк. — Я проти того, аби щось подібне відбувалося і в нас. Проте церква може використовувати сучасну духовну музику — особливо в роботі з молоддю. Адже навернути людей до церкви можна і через естраду. Хоча я не мав такої мети — писати пісні для естради. Але так сталося, що мої твори вийшли на велику сцену і навіть здобули високі нагороди. І саме ті пісенні змагання додали мені впевненості в тому, чим займаюся. Та остаточно зрозумів, що все роблю правильно, коли почув і побачив CD Abba Pater — євангелізаційне навчання святої пам’яті Папи Івана Павла II в концерті відомих рок-музикантів. Це справді треба чути і бачити! Ще кілька років тому я навряд чи наважився б вийти на сцену і заспівати. А сьогодні роблю це спокійно. Навіть більше: бачу в цьому покликання. Звичайно йдеться про духовні концерти, прощі, церковні свята. У мене є багато знайомих, скажімо так, шоуменів, котрі часто запрошують виступити на світських концертах. Але ж я не артист! Я священик. А цим все сказано.
На українську естраду пісні отця Валерія Сиротюка потрапили завдяки відомому дуету з Буковини «Писанка» (заслужені артисти України Оксана Савчук та Іван Кавацюк). Вони принесли пісню «О, Всехвальна», присвячену Діві Марії на Національне радіо. Ніхто не очікував, що її так добре сприймуть українські слухачі, що вона так міцно закріпиться на українському радіо, стане лауреатом радіофестивалю «Пісня року». Негаданий успіх навіть спонукав автора і виконавців зняти на цей твір кліп у французькому Лурді — місті, де колись Богородиця з’явилася маленькій дівчинці Бернадетті. Так сучасна духовна пісня проникла на музичні вершини, а дует «Писанка» зайняв на українській естраді свою — нову — нішу. І, мабуть, не випадково, бо до того часу «Писанка» вже кілька років поспіль успішно проводила в рідних Чернівцях свої традиційні концерти — «Різдво у «Писанки» та «Великдень у «Писанки». Оксані та Іванові дуже добре вдавалося передавати атмосферу цих величних церковних свят, що й підкупило їхнього майбутнього автора — отця Валерія.
Творча біографія сімейного дуету була багата на події і до того часу. Оксана Савчук та Іван Кавацюк познайомилися на першому фестивалі «Червона рута-89», де співачка отримала приз Міністерства культури України за найкраще виконання пісні Володимира Івасюка «Балада про дві скрипки». Оксана — професійна акторка, учениця Ади Роговцевої, ще в студентські роки почала записувати народні пісні. Іван Кавацюк — цимбаліст з діда-прадіда. Уперше заграв на цьому інструменті вже у п’ять років, а коли йому було одинадцять, потрапив у кадр музичного фільму про ансамбль «Смерічка», який у 1975 році знімали в Карпатах естонські журналісти. На початку своєї творчості артисти були суто автентичним колективом — Оксана Савчук співала давні українські пісні під супровід цимбалів. Їхній перший диск «Буковинські і гуцульські пісні» вийшов 1993 року в Москві, а через два роки «Писанка» вже мала піврічні гастролі по Америці та Канаді спільно з ансамблем «Смерічка». Під кінець 90-х дует потроху відійшов від автентики, виконував авторські пісні. Здавалося, виконавці якраз чекали свого теперішнього репертуару — духовного. Заслужена артистка України Оксана Савчук пригадує фестиваль «Пісенний вернісаж-2000» — свій перший успіх із піснею «Киріє елейсон»:
— Тоді журі, мабуть, чи не вперше підійшло до оцінювання нестандартно. Адже духовна пісня була представлена на фестивалі вперше. Тим більше що священик до цього ніколи не брав участі в подібних конкурсах! Я бачила, як пісню сприймали глядачі, як вона запала в душу режисерові «Пісенного вернісажу» покійному Борисові Шарварку, котрий нашою композицією «Киріє елейсон» відкривав кожен конкурсний день.
Для автора і виконавців у той час були важливі не так високі нагороди «Пісенного вернісажу», як проповідь церкви з найбільшої мистецької трибуни нашої держави — Палацу «Україна».
Пісню «Киріє елейсон» присвячено 2000-му ювілею Різдва Христового. Але у своїх творах священик не тільки прославляє Бога, він розповідає про те, чим насправді мусить жити людина. Тематика його пісень — різна. «Крок за кроком» — адресована юнакам і дівчатам, у ній автор закликає їх об’єднатися навколо Христа і принести йому найбільший дар — свої чисті серця. З цією піснею маленька Роксоляна Зінчук з Івано-Франківщини перемогла на першому дитячо-юнацькому конкурсі релігійної пісні «Пісні серця» у Львові, який проводився напередодні візиту в Україну Папи Римського Івана Павла II. А потім Роксоляна потрапила на обкладинки багатьох світових видань: Іван Павло II зворушливо пригорнув її до себе.
— Знаєте, сучасну духовну пісню не можна «загнати» в якісь певні рамки, — каже отець Валерій. — Це не тільки пісні, які розповідають про Бога. Любов до своєї держави, любов до матері, справжня ієрархія життєвих цінностей, чисте взаємне кохання, істинний сенс людського життя... Я пишу про це. Не можу сказати, що роблю щось геніальне, але, гадаю, мої пісні мають право на життя.
Уже більше ніж півроку найкращі твори отця Валерія живуть у його мультимедійному проекті — книжці і диску. А основних виконавців його пісень оцінила і церква. У 2003-му дует «Писанка» отримав найвищу відзнаку Української греко-католицької церкви — медаль «Божої Матері». У своєму вітанні артистам кардинал Любомир Гузар написав: «Прийміть щиру подяку та похвалу за Вашу творчу працю, якою служите Богові та Україні. Наше суспільство потребує українського слова і пісні, справжньої духовної гармонії».