Майже місяць на головному концертному майданчику країни — у палаці «Україна» — веселився і радів «увесь народ». Головна ялинка країни регулярно збирала під своїми гірляндами більш ніж вдячну аудиторію — не лише зі столиці, а й із найвіддаленіших регіонів. Виставу назвали «Чарівний дарунок Діда Мороза», режисерували шоу Ігор Шуб і Віолетта Мозгова.
Тривала вистава сорок п’ять хвилин. Як шкільний урок. За цей час, на думку авторів, навіть найменші глядачі не втомляться й не занудьгують. Шоу мало вийти динамічним і легким для сприйняття. І з цією метою зі сцени було скинуто майже весь класичний «баласт». Передусім ігри, конкурси та інші масові витівки було перенесено у фойє. Там дітей розважали майже годину до початку вистави. І все було б гаразд, ось тільки батькам не позаздриш. Адже, крім традиційних цукерково-плюшевих подарунків, щокроку дитину вабило ціле море принад — блискучі перуки, противні дуділки, повітряні кульки у вигляді величезних молотків… Очі розбігалися. Мами й бабусі перебували на межі істерики від нескінченних «Купи!!!» і поспішали сховатися від лискучо-деренчливої навали у залі. А там із двох великих екранів — реклама шоколадних батончиків… Що поробиш, спонсори «за так» не працюють. Спасибі ще, що на сцені не витанцьовувала яка-небудь квочка з логотипом відомої птахофабрики…
Позбулися автори сценарію і традиційних казкових персонажів (Бармалея, Буратіно, Червоної Шапочки, Івасика-Телесика з Бабою Ягою, Кота в чоботях та іншої живності). Не було, на щастя, і новомодних телепузиків із покемонами. Дійові особи — від рокерів до колядників — з’являлися на сцені несподівано…
Ще одним «обтяжливим» чинником було визнано класичні сюжетні колізії. У результаті за бортом опинилися боротьба Добра і Зла та, відповідно, всілякі темні сили. У казці-2006 нікого й нічого не викрадають, не виношують підступних планів щодо захоплення світу і зриву свята. Інтрига закручується навколо Мобільного Хлопчика-Телефончика, якого Дід Мороз вирішив подарувати головним героям — неслухняному брату і слухняній сестрі (замість традиційного хлопчика-зайчика). З обов’язковою умовою не натискати на кнопки до його появи. Кнопочки, звісно, було натиснуто. І закрутилася-завертілася подорож казковими світами. З країни квітів дітлахи потрапляють у палац Аладдіна, а звідти джин переносить їх до нью-йоркських хмарочосів і банди байкерів, проводирка яких — Королева високої енергії — заряджає дітям мобільника. Наступним пунктом подорожі стає передріздвяна Диканька. Козаки-запорожці цього разу нікого не рятують, їх тільки дуже дивує сучасне вбрання дітей, що не вразило навіть чарівників Стародавнього Сходу. І ось нарешті натиснуто «правильну» кнопку — й мандрівники знову опиняються у палаці, де в оточенні веселих собачок з’являються перед ними Дід Мороз зі Снігуронькою (не на допомогу, а так, повеселитися разом з усіма).
Чудеса сипалися лавиною. З нізвідки виникали цілі гірлянди квітів, зникали у магічній скрині східні дівчата, гнучкі грації літали в повітрі, посипаючи глядачів сріблястим снігом, а сценою з ревом проносилися мотоцикли, на яких крутили сальто вправні байкери, байкерші та байкеренята. Видовищу не бракувало якісних і цікавих спецефектів: були задіяні лазери й відеоінсталяції, піротехніка й мильні бульки, піна й дим… Артисти, навіть найменші, працювали на совість. Сцену постійно атакували орди танцюристів, ілюзіоністів, акробатів і дресированих тварин, примудряючись при цьому не лише не заважати, а й доповнювати одне одного.
Діти, здається, лишилися задоволені. На запитання, що сподобалося найбільше, відповідали «Все!». Такого сприйняття шоу, можливо, й прагнули творці. Тому й імен учасників, особливо відомих і заслужених, в афіші не зазначали. Не хотіли, щоб перегляд вистави перетворився на вишукування окремих облич. Щоправда, особливою зірковістю цьогорічний склад артистів і не відзначався…
Та проблема полягала зовсім не в цьому, а в браку часу. Артисти вперше вийшли на сцену… за два дні до прем’єри (!). Хоча, власне, підготовку до заходу такого масштабу слід було б розпочати ще у вересні-жовтні.
Спочатку зазвичай створюється сценарій, він обростає концертними номерами. Тут вийшло навпаки: постановники оцінили, які номери можуть показати, скомпонували їх тематично і… поєднали певною сюжетною лінією. Експеримент цікавий. Та в результаті «скорозшивання» зі швів подекуди стирчали й не зовсім акуратні нитки.
Тому збірна солянка вийшла з пісень. Не створені спеціально для шоу, вони здавалися недоречними і не дуже зрозумілими, особливо малюкам.
Пристрасний танець живота східних танцюристок, сексуально-агресивна леді-байкер викликали дике захоплення… у дівчаток. Ну і хто тепер на казковому балу-маскараді, та й у житті, схоче бути ніжною Дюймовочкою, скромною Попелюшкою, тендітною Сніжинкою?
В Аладдіновому Багдаді несподівано опинилися піраміда Хеопса, давньоєгипетські рельєфи й китайська чарівна скринька з драконом. Невже світ арабських казок сам по собі недостатньо багатогранний, і треба було неодмінно розбавляти його іншими екзотичними домішками, аби мало не здалося? Від такого «всього Сходу в одному флаконі» у дитячих головах — культурна каша.
А тьоті, затягнутій у чорну шкіру, ніколи не стати королевою байкерів. Такий уже закон у їхній суворій спільноті: жінка на мотоциклі — не байкер, хоч би як класно вона водила… А втім, це ж казка! У ній трапляється все…
Ось тільки чи вийшла казка? Захоплююча оповідь, у якій дитина не лише роздивляється яскраві картинки, а й співпереживає головним героям, тривожиться й радіє разом із ними? Головним героям вистави співчувати не дуже вже й виходить: складною, небезпечною їхню казкову подорож навряд чи назвеш, а коли трапиться якась дрібна неприємність, на допомогу відразу приходять дорослі. Пустощі винагороджуються, нічого доброго і благородного герої не роблять — та, в принципі, й узагалі нічого не роблять. Як і маленький глядач, який не працює душею у спектаклі, а просто сидить і споживає веселе шоу, особливо не замислюючись. І коли у фіналі Дід Мороз благодушно запитує у хлопчини-неслуха, чи зрозумів той, що старших треба слухатися, висновок напрошується один: не треба їх слухатися ніколи! Тоді є шанс дізнатися багато цікавого й захоплюючого…
Автори сценарію вирішили відмовитися від повчань та моралізування. Але хороша казка тим і чудова, що і розважає, і вчить, хоча відкрито не повчає. Вчить розрізняти добро і зло, любити й ненавидіти. Виховує тонкий смак і глибину почуттів.
Ігор Шуб, режисер-постановник «Чарівного дарунку Діда Мороза»:
— Казкою дітей нині зацікавити важче, ніж реальністю. Нові казки мають складатися сучасною мовою. І з цим важко посперечатися. У казках нового часу мають з’являтися і «свіжі» герої, і сучасні «примочки». Водночас найкращі казки — завжди поза часом, а наліт давнини надає їм особливої чарівності…