Сучасна культура перенасичена побутовим містицизмом, який нав’язливо супроводжує життя людини незліченною кількістю псевдопророків і псевдопророцтв, гороскопів і ворожінь. Це свідчить передусім про те, що потреба у містиці є необхідною компонентою і в сучасному, майже вже розчаклованому, світі і слугує певній адаптації людини до його умов. А з другого боку, це нівелює і спрощує значення деяких явищ, зводячи його до рівня семіотичної ілюзії масової культури.
Але існують і зворотні процеси. Виставка художниці Ілони Сільваші «ТАРОделія» — спроба повернути або перевідкрити містичні виміри такого транскультурного явища, як карти Таро. Вже майже сім віків вони відомі в Європі, а нині перетворились на популярний спосіб пізнання долі. Хоча визначити так — це суттєво обмежити гру смислів, яку вони здатні продукувати. Символіка карт, пов’язана з Давньою Грецією, кабалою, астрологією, нумерологією, і можливі коди доступу до вищої реальності та езотеричної мудрості, здавна привертають увагу не лише безпосередніх носіїв цієї культурної традиції, а й високочолих дослідників, так само, як і художників — тут слід згадати Босха і Дюрера. Один з нещодавніх формальних експериментів — відомий роман Мілорада Павича «Остання любов у Константинополі», в якому послідовність розділів так само, як і долі персонажів, залежать від розташування карт.
«ТАРОделія» Ілони Сільваші — інтерпретації відомих шифрів, десять картин — як десять карт із 21 Старших Арканів Таро. Як і карти, вони мають відповідні назви і номери. Деякі з них є диптихами — цим наголошується їх важливість для автора і можливого інтерпретатора. Картини-карти далекі від канонічних карт Таро — як за розмірами, так і за технікою виконання. Це — імпровізації на тему містичної символіки, що прийшла з глибини віків і шарів різних культурних традицій і здатна відкрити людині її долю в усій багатоманітності сенсів. Автор змінює іконографію карт, беручи лише певні елементи, найважливіші в тому чи іншому контексті. Відкриває виставку «Блазень» карта, що символічним чином є одночасно нульовою, центральною і останньою картою Старших Арканів Таро. Вона є одночасно і вступом, і висновком виставки, роздумами над світом земним і позаземним, і втечею від обох, адже блазень-трикстер — постать погранична, що то зникає, то з’являється знову у лабіринтах таємного саду. «Карта №16. Башта» і «Карта № 8. Сила» — найбільш наближені за сюжетикою до карт, тоді як на інших з’являються цілком нестандартні рішення. Змінюються навіть назви — так «Карта № 6. Закохані» перетворилась на «Закоханих, що рятуються від переслідування». Замість статики символічного зображення, в картину привнесена динаміка подієвості, дві фігури, зміщені до лівого нижнього кута диптиха, біле тло і загальне відчуття метафізичної напруги викликають майже кінематографічний драматизм. Адже сучасне життя рухається у шаленому темпі втечі і пошуків, а тому і символіка, що віщує певні його стани, повинна бути відповідною. «Карта №10. Колесо Фортуни» — також авторська переробка сюжету, що відкриває нові шари значення. Червоний колір, фігура, що наосліп шукає дорогу життя, передають тривогу людини перед невблаганною долею, випадком, можливістю і неможливістю вибору, порятунку від небезпеки або приреченістю на неї. «Карта № 19. Сонце (Басейн №1)» та «Карта №18. Місяць (Басейн №2)», «Карта № 1. Маг» та інші карти, обрані художницею із Старших Арканів, демонструють власну художню систему, вироблену з метою найповніше передати відчуття таємниці і можливості її пізнання через містичний вимір. Виробляється власна символіка знаків долі, що через сплески фарби на полотні картин ще більше утаємничують їх образний світ.
Точна інтерпретація карт шифрів Таро невідома. Тому автор і глядачі мають змогу розмірковувати над сенсами, що вони відкривають. Назва «ТАРОделія» — означає, на думку художниці, здатність кожного, хто входить в процес прийняття художньої інтерпретації, заглибитись в світ символів Таро.
Ілона Сільваші не вперше звертається до містичної тематики, але кожен раз це новий її вимір, нове художнє рішення. Містичне є формою існування людини в культурі. В царині художньої думки — це простір експериментів із формою і змістом, що завжди буде супроводжуватись бажанням знайти новий і новий спосіб досягнути інших рівнів буття.