UA / RU
Підтримати ZN.ua

МИСТЕЦТВО І ПУСТЕЛЯ

А ви пробували написати етюд олійними фарбами, коли термометр навіть під парасолею та панамою страждає «гарячкою»?..

Автор: Олег Смаль

А ви пробували написати етюд олійними фарбами, коли термометр навіть під парасолею та панамою страждає «гарячкою»? Такі чіткі в помірному кліматі мазки перетворюються в спекотній атмосфері
в краплі різнобарвного поту і стікають по полотну в пісок єгипетської пустелі...

Проект Ольги Петрової «Сорок градусів у затінку» поєднав у собі екстремальні умови створення живопису з презентацією її книги «Мистецтвознавчі рефлексії».

Як говорив якось музикант Андрій Макаревич: «Зараз модно кидатись на амбразури, бо відомо, що кулемета там немає». На тлі тріумфу самореклами сучасного неординарного мистецтва можна забути той факт, що ще кілька десятиліть тому будь-яка спроба підняти андерграундних творців на світ божий ставала приводом для остракізму та цілком реальних оргвисновків. Тому багатолітня праця Ольги Петрової з художниками, які, хто свідомо, а хто примусово варили свою модернову кашу в сутінках підвалів, викликає лише повагу. Хоча, можливо, ці діти богеми й не завжди вдячні. Багато з них й по цей день не побачили б виставкових залів та не з’явились би на глянцевих сторінках, якби мистецтвознавець не витягла їх за скуйовджені бороди із сутінок на сонце. Вдалішого оточення для книги, що аналізує здобутки та поразки українського мистецтва за останні три десятиліття, ніж власний живопис Ольги Петрової, не знайти. Орієнтальні мотиви сприймаються досить символічно — бурхливі хвилі життєдайного моря і поряд обпечена гарячим вітром земля. Не дуже тактовно підганяти творчість під якісь аналогії, але в мене вернісаж «Сорок градусів у затінку» викликав асоціації з р-р-еволюційним експресіонізмом початку ХХ ст. Геть закони гармонії, геть буржуазний академізм, не економте фарби, не бійтесь кольору, хай живе інфрачервоний ультрафіолет! Навіть перерахування назв робіт сприймається, мов довідник із спектрального аналізу: «Рожевий пісок», «Зелений метелик», «Біла стіна саду», «Червоний дах»… Страшенно хотілося поділитися враженнями від виставки з іншими відвідувачами культурно-мистецького центру при НаУКМА, але охоронець, що довго шукав ключі від зали, виправдовуючись сказав, що я єдина людина, котра суботнього дня вирішила поспілкуватись з прекрасним. Я, мабуть, помилився, коли сказав про успіхи реклами…

Мистецтво і пустеля. Що перемагає?