Про сучасну колекцію Музею Богдана і Варвари Ханенків варто говорити скоріше як про острівець краси колись величезного архіпелагу, який дивом зберігся. Тисяча експонатів багатющого зібрання подружжя Ханенків становили основу чи доповнили фонди, наприклад, Російського музею (російські ікони, розшиті тканини тощо), Музею історичних коштовностей (скіфське золото, європейське срібло) тощо. Значна частина експонатів зникла під час Великої Вітчизняної війни. Питання, пов’язані з історією колекції великих меценатів, обговорювалися цього разу на Ханенківських читаннях (Київ), які щорічно проходять наприкінці січня та приурочені до дня народження Богдана Ханенка. Внеском у вивчення зібрання стало й відкриття в музеї виставки «Церковні старожитності з колекції Б. і В.Ханенків», що становлять 45 експонатів XII—XIХ ст., частина з них широкому колу відвідувачів демонструється вперше.
Яке ж було середовище, в якому формувалося та існувало впродовж багатьох століть церковне мистецтво? Основу громадського та особистого життя християнина становить церковне богослужіння. «Храмове дійство як синтез мистецтв» — це назва статті філософа та богослова Павла Флоренського, що вже стала афоризмом. Справді, богослужіння покликане не лише підносити душу того, хто молиться, а й давати йому естетичну насолоду. Все: особлива архітектура храму, символіка його внутрішнього простору, система розписів, декоративні прикраси, одяг священнослужителів, система освітлення, запахи — служило цим цілям. Поглиблювало сприйняття сакрального дійства знання догматичних основ віри й символіки, причому багаторівневої, кожний знак ніс у собі одночасно кілька смислів. «У процесі історичного розвитку церковна служба перетворилася на складну символічну драму, у пишний із «красотами» і «візерунками» «спектакль-містерію» — так характеризує богослужіння культуролог Віктор Бичков. Деякі предмети, «що брали участь» у богослужінні, представлені на виставці: це потир (XV ст.), дароносиця (XVI ст., Італія), кадило (кінець XV ст.), коробочка для ладану зі сценою «Благовіщення» (XIV ст., Італія), лампада «Архангел Михаїл» (XVIII ст.), запрестольний хрест (XIII ст., Італія), а також численні релікварії, в яких зберігалися мощі чи якісь інші священні реліквії.
Найціннішим експонатом є релікварій першої половини XIV ст., що був придбаний Богданом Ханенком 1894 року в Римі. Унікальність цього предмета полягає в його чудовій цілості: на стінках скриньки зображено сцени з життя Христа — «Моління про чашу», «Розп’яття», «Тайна вечеря», а також стигматизація Франциска Ассизського, одного з найрадісніших святих у всій історії християнства. Саме він проповідував Слово Боже птахам і квітам, саме йому перекази приписують слова: «Що ж таке слуги Господа, як не блазні Його, що мають розчулити серця людські й сподвигнути до радості духовної».
Інші релікварії, які ми можемо побачити на виставці, повторюють форму храму, іноді до дрібних подробиць відтворюючи його архітектурні елементи. У такий спосіб укотре підкреслюється віковічний задум про церкву земну, яка є втіленням Церкви небесної.
Одяг архієрея, який служить літургію, символізує славу й красу Господа, а також є конкретною реалізацією літургічної формули «у Христа облачився». Представлений в експозиції церковний одяг — фелони (XVI, XIX ст., Росія); частина єпітрахілі (ймовірно XVI ст.); хрест, на якому вишите генеалогічне дерево Христа (XVI ст.), тощо — вражає майстерністю виконання та мальовничістю орнаменту, миттєво переносячи глядача в райські кущі. Слід зазначити, що символіка одягу в християнстві двоїста. Часом це знак «гріховності», а часом служить позначенням «одягу душі» і «вбрання Духа».
Чудові прикраси храму є знаками величі, слави й краси Бога. Один із найдавніших експонатів виставки — храмова дерев’яна скульптура XIII століття, яка зображує Святого Христофора, покровителя мандрівників, із маленьким Христом на руках. Біля основи пілястра пелікани — персонажі середньовічного бестіарія, символи жертовності. Інші дерев’яні скульптури експозиції — «Святий Миколай Мирлікійський» (XV ст., Італія), «Святий Себастьян» (ймовірно XV ст.), «Свята Анна з дівою Марією і немовлям Христом» (XVI ст., Фландрія), «Мадонна з немовлям Христом» (XVI ст., Німеччина).
Позолота в храмовому дійстві мала сакральне значення і символізувала Божественне Світло, будучи його видимим утіленням, тому чимало ікон, скульптури, предмети церковного посуду прикрашалися позолотою, а в одязі при вишиванні використовувалася золота нитка. З естетикою Божественного Світла також пов’язане мистецтво вітража. В одному з середньовічних трактатів описують релігійний екстаз віруючого при спогляданні коштовних каменів: «принадність багатобарвних каменів відвела мене геть від зовнішніх турбот». Подібне ж благоговіння відчувала середньовічна людина, спостерігаючи гру світла в кольорових шматочках скла, із яких «збирався» образ святого. На виставці можна помилуватися двома фрагментами французьких вітражів XIII століття, що прикрашали храм у Суассоні, — це «Апостол Павло» і «Пророк Ієзекііль». «Сяйво світла» — така цитата з Книги Ієзекііля супроводжує зображення пророка, натякаючи на видіння, якого удостоївся святий: «і от подоба чоловіка, немов вогненна, і від чресл його і нижче — вогонь, і від чресл його і вище — немов сяйво, немов світло полум’я» (8:2).
Лимозька емаль представлена на виставці рідкісними ранніми виробами — це хрест із розп’яттям (XII ст.), блюдо для обмивання та верхівка жезла єпископа (XII — XIII ст.), а також пізнішими пластинами XVI ст., на яких зображено євангельські сюжети — «Покладення в труну» і «Поклоніння волхвів». А живописна робота Барнаба да Модена — сцени з життя Спасителя — дозволить нам уявити вівтар у якійсь маленькій італійській церкві XIV ст.
Організатори виставки назвали експозицію Soli Deo Gloria («Лише во Славу Божу»), адже саме так — S.D.G. — найчастіше підписували майстри свої твори, присвячені Богу, бачачи себе лише виконавцями предвічного задуму Творця.