"Zupynka" як новий/старий національний бренд! Можливо, така теза комусь видасться дивною. Насправді ж цю тему супроводжує майже "міфологія". Зокрема, один із відомих німецьких мандрівників поставив собі за мету добитися, аби найгарніші автобусні зупинки України було взято під опіку ЮНЕСКО.
"Я часто подорожую до Ужгорода і відвідав Карпатські пагорби та долини багато разів. Доти я ніколи не думав, що на своєму шляху надибуватиму дуже милі автобусні зупинки. Завдяки їх неймовірній привітності очікування автобуса або відпочинок після походу навколо гірських піків набувають абсолютно нового сенсу для втомленого мандрівника. Традиційні автобусні зупинки, на мій погляд, переважно трапляються за межами міст і, мабуть, були побудовані на початку - в середині ХХ ст. (Насправді трохи пізніше - у 1960–1990 рр. - О.С.) Такі середовища у стилі традиційної народної культури та мистецтва минулої епохи завжди розповідають історію, часто акцентуючи увагу на сімейному житті, довкіллі та соціальних цінностях. Такі чарівні й нематеріальні твори мистецтва можуть бути трохи не в дусі сьогодення, але, як і раніше, торкаються серця".
Так написав у своєму блозі британській мандрівник Алекс Стемп, відомий своїми поїздками на простому, дешевому велосипеді українськими Карпатами. Про що згодом видав ілюстрований довідник.
Так тепло британець відгукнувся про звичайні автобусні зупинки, розкидані вздовж українських доріг.
Та хіба звичайні? Адже, здається, більше ніде, крім теренів колишнього СРСР, не додумалися перетворювати цю суто функціональну річ у витвір архітектурного мистецтва. Часто наївного, часто кітчевого, нерідко - з відповідним ідейним навантаженням.
Але в комплексі маємо справжній окремий жанр, "мистецтво автобусної зупинки"!
Ці здебільшого залізобетонні "малі архітектурні форми" в часи СРСР не зазнали тотальної будівельної стандартизації, висміяної в "Іронії долі". На автобусних зупинках відгранювали свою майстерність майбутні дизайнери (хоча цього слова тоді не вживали), захищаючи на їх оформленні дипломні проекти.
І студенти, і професійні автори з іменами залишили на художніх кам'яних полотнах та мозаїчних панно зображення здобутків радянської влади у вигляді робітників, селян та лісорубів на тлі худоби, сільгосптехніки, агропейзажів тощо.
На українських теренях особливо популярною стала техніка мозаїки - копітка, але з тривалим часовим запасом.
"Мистецтво майстрів мозаїки в Україні охоплює багато шкіл і стилістичні напрями - експресіоністські й натуралістичні, соц-арт і поп. Кожен твір мистецтва унікальний, копіювання залишається долею західних культур… Тепер мета мого життя - я хочу добитися, аби найгарніші автобусні зупинки України було взято під захист ЮНЕСКО", - так написав кілька років тому в своєму електронному щоденнику німецький мандрівник Крістофф Брумме, після чого в газеті Frankfurter Allgemeine Zeitung вийшла друком стаття про мальовничі зупинки України.
А загалом, підбірки найцікавіших Soviet Bus Stop з обов'язковим набором зупинок з України потрапили в низку ілюстрованих альбомів та навіть документальних фільмів, створених у Європі.
Втім, звертати увагу - не означає цінувати. Напіврозвалені, із замазаними малюнками та напівздертими кахлями й мозаїкою, майже завжди з наліпленою рекламою, засмічені, захаращені - такими постає ледь не половина тих незчисленних автобусних зупинок, що становлять густу мережу на сітці сумнозвісних українських доріг.
Хоча не бракує й позитивних прикладів, коли місцеві майстри, часом власним коштом, розвивають традицію художнього розпису і створюють цілі серії трохи наївних шедеврів, які потрапляють потім у захоплені фоторепортажі в соцмережах.
А останні допомагають автобусним зупинкам України набувати популярності. Мандрівники тепер виставляють у фотозвіти не лише церкви, палаци та замки, на які виявилася такою багатою наша країна, а й цікаві зупинки - як оригінальні мітки на своєму шляху.
У соцмережі "Живий Журнал" з 2009 р. існує відповідна українська спільнота "Зупинка" (zupynka.livejournal.com), що налічує близько 180 учасників, чимало поціновувачів цих малих архітектурних форм мешкають у Фейсбуці.
Та, на жаль, справа ніяк не рушить далі - до створення громадських об'єднань, які би взялися за системний порятунок цієї спадщини, яка, не потрапивши поки що, попри мрії вищезгаданого німця, під захист ЮНЕСКО і не маючи жодного іншого охоронного статусу, повільно самознищується.
Хтось може сказати - то й добре. Це ж, мовляв, такий самий прояв "совєтизації", як і тисячі ідолів "Ілліча" та його дрібніших посіпак.
Але з таким більшовицьким підходом точно не погодяться не лише аматори "зупинкової" справи, на кшталт автора статті, а й професіонали.
Слово професору Дрогобицького державного педагогічного університету ім. І.Франка Олені Бистровій: "Мистецтво зовнішньої мозаїки почало активно розвивалося з 60-тих років ХХ ст. Активний розвиток міст спричинив розвиток приміського та міжміського автобусного сполучення.
За задумом, автобусні зупинки мали стати елементами естетичного й ідеологічного впливу на населення. Завдяки стабільному фінансуванню, мозаїчні зображення розроблялись і виконувались на автобусних зупинках та зовнішніх фасадах міських архітектурних споруд упродовж третини століття існування СРСР.
Мозаїка автобусних зупинок - унікальне мистецьке явище, яке давало можливість митцям проявити творчу свободу, протистояти ідеологічній цензурі. Це був своєрідний радянський стрит-арт. Повною мірою це проявилося в мозаїках автозупинок галицького регіону. На зазначеній території майже немає комуністичної символіки, натомість яскраво відображені концепти, символіка та тематика культури Галичини. У зображеннях домінує орнаменталістика, що відтворює традиції вишиванок, різьблення по дереву, мистецтво писанок Львівської, Тернопільської та Івано-Франківської областей.
Представлений широкий ряд рослинних орнаментів, що виконані в різних стилях: бароковому, реалістичному, модерністському.
Надзвичайно цікаві мозаїчні картини з образами галичан у святковому та буденному одязі. Аналіз зображень зупинок, у порівнянні з особливостями місцевості, на якій їх побудовано, дозволяє зробити висновок, що художники враховували специфіку регіону, створюючи змістове наповнення картин".
Це уривок зі статті "Концепти культури Галичини в мистецтві зовнішньої мозаїки", написаної Оленою Олександрівною за результатами обробки зображень сотень автобусних зупинок.
"Вважаю, що необхідно вжити заходів для реставрації та консервації цих творів мистецтва, а також вдаватися до просвітницьких заходів: розповідати населенню, яке щоденно користується зупинками, про високу художню цінність цих зображень, про необхідність збереження цього виду мистецтва, яке, на мою думку, вже ніколи не відновиться", - каже професор Бистрова, і її думку поділяють як сотні "мережевих" цінителів зупинки, так і люди, котрі просто вміють бачити прекрасне в буденному…
У тяжкий час, коли в країну прийшла війна, можна знайти багато символічних сенсів у тому, що ці ж таки зупинки перетворилися на блок-пости. Із зупинок автобусних - на зупинки на шляху ворога. Першою була зупинка "Чонгар" на Херсонщині, що на початку окупації Криму стала імпровізованим прикордонним постом, за який окупанта, оговтавшись від підступного нападу, українці вже не пустили.
Нерідко ці старенькі зупинки, обкладені мішками з землею, з'являються у тривожних телевізійних новинах і навіть у музичних кліпах, - таку на мить бачимо в композиції групи "Ярмак" "Білий Птаха", із бійцями ЗСУ, які під прикриттям прикрашених кахлями бетонних плит ведуть бойові дії. Не менш символічним стало й знищення унікальної автобусної зупинки авторства Елеонори Щеглової, заслуженої художниці Криму, члена Національної спілки художників України, у Масандрі в перший же місяць окупації півострова.
Треба сподіватися, що в країні, де в драматичних умовах зароджується й міцнішає громадянське суспільство, знайдеться критична маса активістів, котрі вийдуть за межі буддійського споглядання рукотворного дива, якому ще точно не пора, за вченням дзену, повертатися в пісок та землю. І настане час, коли українське слово "зупинка" не потребуватиме перекладу іншими мовами, ставши в ряд національних символів, поруч із козаками, борщем та вишиванкою.