В інтерв'ю DT.UA міністр культури України Євген Нищук розповів про майбутню реформу структури Мінкульту; про ставлення до квот та "чорно"-"білих" списків митців. Поділився також творчими планами - у яких нових виставах на нього чекати найближчим часом.
У політичному театрі, яким давненько стало наше життя, не звикати до несподіваних мізансцен та карколомних фабул. Не дивує і повернення на авансцену деяких попередніх суспільно-політичних героїв. Власне, другий захід Євгена Нищука в "культову" будівлю на вул. І.Франка - у статусі міністра культури України - мало кого збентежив. Бо одні цього повернення - чекали, інші - його прогнозували.
Попередній термін його культміністерської діяльності (з 27 лютого по 2 грудня 2014 р.) був періодом важливих заяв, молодої енергетики та відкритості культсоціуму (частина цього соціуму через таку відкритість іноді ладна була лізти міністру майже на голову).
Його теперішній черговий міністерський розгін, який стартував минулого тижня, на мій погляд, більш напружений. Буде більше уваги до кожної заяви, ба навіть до кожного руху лівою рукою. Адже культурна територія за останній час стала ще більш нашпигованою конфліктними мінами, політичними снарядами, а скарбниця Мінкульту (до того ж) напівпорожня.
Отже, на такій території міністрові культури, вочевидь, доведеться частенько згадувати одного зі своїх сценічних героїв - Фігаро з п'єси Бомарше. Аби вправно балансувати - ніби на канаті - між своїми і "чужими", між добрим серцем і державною службою. Полишаючи в дурнях тих, хто дурнем насправді і є, аби врешті-решт виграти і всіх "одружити".
- Євгене Миколайовичу, тема розмови буде відверто заданою - найважливіші кроки Мінкульту, який ви нещодавно очолили, у просуванні реформ, у розбудові сучасного культурного середовища. Отже, перші кроки - хоча б на ІІ півріччя 2016-го?
- Гадаю, важливо максимально реалізувати за цей період стратегічні й законодавці ініціативи. У співпраці з парламентським комітетом з питань культури і духовності. Серед таких ініціатив, наприклад, виведення з-під юрисдикції Держкомтелерадіо проекту "Українська книга". Тобто повернення його в Мінкульт. І не для того, аби "командувати", а для того, щоби створити Український інститут книги. Виключно фахівці в рамках нового інституту мали би визначати: які книги мають першочергово видаватися; які з них мають розповсюджуватись у бібліотеках або за кордоном.
У такому ж напрямі законотворчості - ідея, яку обговорюємо з депутатом Іриною Подоляк. Це намагання позбутися зайвих і давно непотрібних заборон-перепон, які ускладнюють процес переміщення культурних цінностей. Відразу хочу заспокоїти музейне середовище: ніхто нічим не планує "торгувати"! Але треба дати можливість музеям ефективно, без зайвих перешкод, просувати свої твори, свої шедеври на нові виставки, як на теренах України, так і в інші країни. Звісно, дотримуючись чинного законодавства. Але, наголошую, уникаючи зайвих, іноді вигаданих перепон!
Ще один надважливий крок, який є для мене пріоритетним, - це активізація співпраці з європейськими програмами, з європейськими інституціями. Саме європейські культурні фундації останнім часом пропонують дуже багато цінних для нас ініціатив. Отже, годиться поновити контакти. Важливо використовувати їх досвід. Так само важлива співпраця в рамках актуальних спільних культурних проектів.
Можете як завгодно розглядати мій наступний крок і мою ініціативу, але дуже хочу повернутись обличчям до сільських будинків культури, до бібліотек…
- У той бік давно вже ніхто не дивиться. Про них майже всі забули. Мабуть, чекають, коли геть розваляться...
- Отож, моя ідея полягає в тому, щоб люди, котрі претендують на оренду землі в селах, або на фермерство, або на розбудову своїх підприємств, заодно брали шефство над місцевими будинками культури, бібліотеками. А якщо таких культзакладів там немає, то хай би їх створювали або ж перетворювали ангари на сучасні культурні приміщення, на культурні території…
- Цей та інші кроки - важливі. Але, як я розумію, скарбниця Мінкульту не наповнена вщерть? Отже, де шукати джерела фінансування цих і наступних кроків у культурі?
- Попереду - фінансова ревізія в Мінкульті. Згодом буде повний звіт. Але, наскільки мені відомо, скарбниця справді майже порожня. Є інформація, що бюджет Мінкульту майже наполовину перекинутий на "капіталку", тобто на капітальні ремонти в різних закладах культури. І до кінця року, вочевидь, ситуація буде дуже напруженою.
З меценатами в цьому плані - також складно. Бо ж не маємо закону про меценатство. Отож ще один крок - повернення до законодавчої історії з приводу меценатства в Україні.
З іншого боку, ще раз наголошую, є надія на активізацію найближчим часом роботи з європейськими інституціями, з програмою "Креативна Європа". І це дасть змогу отримати гранти на нові проекти, на нові ідеї.
Важливо також долучитися до реалізації ідей, які нещодавно запропонували культурній спільноті і Микола Княжицький, і Наталя Заболотна, і інші. Мова про так званий Фонд культури. Про різні джерела його наповнення. У тому числі з акцизів, з лотерей. Бачення такого фонду в різних креативних сторін - різне. Але переконаний: знайдемо саме ту формулу, яка влаштує всіх.
У майбутньому такий фонд і акумулював би кошти, потрібні українській культурі. Це має бути абсолютний прозорий "акваріум". Тобто все абсолютно відкрито, чесно, ніяких подвійних ходів і стандартів.
- Чи не дублюватиме така ідея "культурного фонду", власне, ідею, пов'язану з Фондом кіно, який, зі свого боку, лобіюють Держкіно та ряд популярних олігархів?
- Про дублювання не може бути й мови. Має бути єдиний Фонд культури, що передбачатиме підрозділи - кіногалузь, сучасне мистецтво, театр…
- У разі юридичного оформлення саме такого фонду, а також погодження його Кабміном і парламентом, чи не лишиться Мінкульт останнім із тих, хто на нього впливатиме й матиме від нього кошти?
- Сподіваюся, що процедура діяльності такого фонду, його формула буде докладно прописана. До речі, ще в листопаді я спілкувався на цю тему і з Володимиром Гройсманом, і з Арсенієм Яценюком, і вони підтримали цю ідею.
Гадаю, її можна оформити вже до нового бюджетного року. І всі юридичні нюанси опрацювати - зокрема й стосовно звітності.
Переконаний, що взаємодія Мінкульту з таким потенційно важливим фондом має бути адекватною. І нам вдасться реалізувати низку прекрасних культурних ініціатив, які пропонує, в тому числі, й недержавний сектор культури.
- Продовжуючи тему важливих кроків на ІІ півріччя 2016-го (власне, це мотив нашої розмови), не можу не запитати про перебіг театральної реформи в Україні. Про дискусії довкола неї. Очевидно, ви читали те, що написали реформатори. І, можливо, маєте з цього приводу власну думку?
- З написаним я ознайомився. І вважаю, що театральна реформа вкрай важлива й давно назріла. Як людина театру, я чудово розумію, що все це активно і жваво обговорюється. Зокрема і з нотами протесту. Передбачаю, що певні протести впадуть і на мою голову, вже як міністра.
Отже, в деяких питаннях театральної реформи я маю бути не тільки "прокурором", а й "адвокатом". Враховуючи соціальні аспекти театральних змін.
Як ви розумієте, ідеться про трудове законодавство, про захист людей театру з боку профспілок. Є закон. Але є також і доля людини. І така людина має право бути захищеною від соціальних негараздів, коли почне працювати "маховик реформи".
Отже, з цього приводу є багато тем для діалогу з Мінсоцполітики, з іншими міністерствами.
Мені, наприклад, кажуть: "Євгене, є ж вимога МВФ - підвести вік артистів балету і цирку до загальнодержавного пенсійного віку…" А ви лишень уявіть, як славно танцюватимуть балерини в 60 років - згідно з такими "вимогами", - наприклад, "Лебедине озеро"! І як у цирку канатоходець у 55 маневруватиме над манежем… Що хочу сказати? Не варто перетворювати серйозні реформи в театрі на капусник. Тому про всі деталі та нюанси подальших реформ - переконаний - поговоримо вже найближчим часом.
- Зазвичай міністр культури України - це вже історична традиція - має бути у щонайтіснішому контакті з Міністром фінансів України. Бо завжди "нема грошей". Чи можете похвалитися суто діловими й людськими контактами з новим міністром фінансів?
- Справді, такий діалог важливий. І я мав дуже добрі стосунки з попереднім міністром фінансів - Олександром Шлапаком. З нинішнім міністром - Олександром Данилюком - я також у добрих стосунках, бо знаю його давно, знаю його ефективну роботу, пов'язану з МВФ, з іншими структурами. Отже, у нас є взаємодія.
І, можливо, саме з ним буду радитися щодо корекції у фінансовому відділі нашого міністерства - задля більшої та тіснішої комунікації.
- Склалася ще одна традиція: провокувати того чи іншого міністра культури запитанням про вагу й потрібність самого такого міністерства. Ви, очевидно, теж постійно чуєте такі вигуки: "Нам не потрібне ніяке Міністерство культури!"
- У цьому плані хочу заявити: реформа Міністерства культури - буде. І вже найближчим часом. Не хочу критикувати якісь попередні історії, у різні часи були і добрі справи, але все часто зводилося лише до технічного перерозподілу міністерством коштів між національними закладами культури. Така "технологія" призвела до певної стагнації.
Тому нині формую стратегію реформування Міністерства культури - як апарату, як органу виконавчої влади.
Звісно, навіть реформоване міністерство ніколи не зможе відмовитися від важливої функції збереження та захисту національних надбань. І, зокрема, у Канаді, як ви знаєте, є департамент історичної спадщини. Паралельно буде створено новий Департамент - з розвитку культурних індустрій, інноваційних процесів та стратегічних досліджень. Це передбачає ефективний менеджмент у культурі. Саме зараз триває шлях консультацій, аби пришвидшити цей процес. Як відомо, є низка громадських організацій, що пропонують не просто слова, а конкретні документи й серйозні напрацювання у цьому напрямі. Отже, з ними тривають консультації.
- Ви зазначили, що одна з традиційних функцій Мінкульту - перерозподіл коштів між національними колективами. Власне, чи не забагато їх, національних? Чи не час провести таку собі "ревізію", визначивши адекватність цього статусу відносно того чи іншого колективу?
- Деякі національні колективи бояться, що я їх ліквідую. Але я проти "ліквідації". Я за те, аби оновився менеджмент того чи іншого національного закладу. Важливий ребрендинг.
Ось вам приклад: виступає сучасний національний грузинський ансамбль Сухішвілі, - і на їхні концерти в Палаці "Україна" неможливо придбати квитки. Тим часом грузинські артисти у захваті від наших виконавців з ансамблю Павла Вірського, які для них прямо боги… Тому, на мій погляд, треба щось робити, аби і ансамбль Вірського, і хор Верьовки, і інші національні колективи звучали гучніше на теренах України саме сьогодні. У час, коли вони нам дуже потрібні.
Можливо (я не наполягаю), таким колективам треба трохи оновлювати свою художню стилістику, варто частіше їздити у фольклорні експедиції, тобто в ті місця, де ще лишилася жива народна музика, автентична пісня. Можливо, цікаво не тільки творчо існувати у форматі суворого радянського "академізму", а частіше прислухатися до голосу життя, до голосу автентики.
- В умовах нинішньої фінансової скрути, як ви вважаєте, національних закладів може ставати більше?
- Це складне запитання. З одного боку, було би непогано підтримати справді талановиті театральні чи музичні колективи, які сьогодні є лідерами. Адже статус національного - це помітний фінансовий бонус. Втім, ви розумієте, що відбувається в часи кризи...
На мій погляд, годиться серйозно розглянути, а потім, можливо, навіть реалізувати ідею статусу "національний" відносно того цікавого й надзвичайно сучасного явища, яким є сьогодні сучасна українська хореографія, наш сучасний танець. У репертуарі Національної опери не завжди знаходиться місце для такого експерименту. Але на культурній мапі України є, до прикладу, чудовий досвід Раду Поклітару, Дениса Матвієнка. І вони чекають підтримки. Їхні проекти збирають переповнені зали. Отже, у такому напрямі варто шукати механізми підтримки сучасних культурних ініціатив, можливо навіть у статусі "національний".
Втім, не завжди конче лобіювати певний статус. Набагато важливіше сьогодні у столиці чи в інших містах реалізувати ідею "вільної сцени". Скажімо, за французькою моделлю. Це мала би бути відкрита сцена. Не просто ангажемент, а територія, яка передбачає прокат, звісно, не бульварних, а цікавих сучасних сценічних актуальних проектів.
Якби вдалось уладнати всі юридичні нюанси, а також знайти меценатів, то такою територією могла би стати Мала опера на Лук'янівці (в столиці). Там близько 300 місць, чудовий простір. І, взагалі, давно назріла ідея нового сучасного театрального залу - в столиці.
- Як продовження цієї теми ще одна гостра проблема, якої не можна оминути, - "чорні" та "білі" списки іноземних митців, а також "квоти" в ефірі, що пересварили багатьох українських музикантів.
- Насправді я проти складання "чорних" і "білих" списків та піару на них. Однозначно. Я за те, аби спільно з відповідними органами напрацювати правильний підхід щодо тих людей, які шкодять Україні, які є пропагандистами, які зазіхають на нашу незалежність. Має існувати жорсткий захист інформаційного, медійного, творчого простору від таких іноземних митців. Але це не повинно переходити в публічну демонстративність, у складання таких собі "списків" з десятків різних людей. Це має бути американська модель, яка чітко визначає "хто" може, а "хто" не може перетинати кордон країни - і з якої причини. Саме тому, що такі окремі люди (а не "списки") є персонами нон-грата. Тобто має бути чіткий, жорсткий і адекватний - індивідуальний - підхід до кожного зокрема. З числа тих, хто справді загрожує нашому суверенітетові, хто зазіхає на нього. Має бути менше "піару" довкола таких списків, а більше серйозної роботи.
Стосовно квот. Я серед тих, хто першим озвучував українською мовою на "1+1" найпопулярніші фільми. Тобто з тих, хто доводив, що якісний український дубляж привертає увагу до мистецтва і російськомовне населення, і представників інших народів, які населяють нашу країну. Тривалий час в Україні саме політики розігрували мовне питання - як карту, як провокативний козир для свого електорату. І таким чином постійно спекулювали… Тому я, як керівник Міністерства культури, бачу свою місію в тому, аби популяризувати державну мову, утверджувати її й водночас об'єднувати суспільство, уникати відверто маніпулятивних, провокативних конфліктів, до яких, на жаль, вдаються окремі політичні гравці… Питання мовних квот у ефірі треба вирішувати - обов'язково: послідовно, еволюційно, без демонстративного галасу, а співпрацею між медіавласниками та органами влади. Переконаний, що поступальний адекватний шлях, а не піар-провокації, буде ефективнішим, кориснішим. І стане тим шляхом, який об'єднає наше суспільство - в любові та шані до рідної української мови.
- Пане Євгене, до вашого теперішнього приходу на посаду міністра було визначено багато важливих культурних проектів, які мав би підтримати Мінкульт вже у другому кварталі. Яка доля цих проектів, серед яких фестивалі, форуми, інші заходи?
- Я не прихильник перекреслювати все хороше і корисне, що було до мене. Якщо проведено цікаву роботу, є важливі напрацювання - то чому я маю це анулювати? Переконаний, що коли вивчу всі відібрані проекти, кращі з них, звісно, будуть підтримані.
- Серед першочергових кроків, про які ми говорили спочатку, надважливий - це оновлення команди. Власне, формування своєї команди. Хто до неї увійде, хто залишиться з попередників?
- На посаду в апарат Мінкульту повертається Тамара Мазур - досвідчений юрист, вона працювала в Кабміні радником. Посаду заступника з питань Європейської інтеграції знову обійме Світлана Фоменко - фахівець високого рівня у сфері міжнародних відносин. Я мав намір повернути в Мінкульт Олесю Островську, пропонував їй посаду, ми зустрічалися. Але в Олесі є свої обставини, які не дозволяють їй сьогодні прийти в Міністерство, тому вона працюватиме у статусі офіційного радника.
Було бажання, аби у статусі заступників працювали сучасні ефективні театральні менеджери, такі, наприклад, як Ростислав Держипільський з Івано-Франківська чи Богдан Струтинський з Театру оперети. Але розумію, що вони наразі роблять важливі речі, на своїх місцях розбудовуючи український культурний простір.
Є низка спеціалістів, прізвища яких обговорюються як кандидатури на посади нового складу Мінкульту. Серед них Анна Бубнова, Аліса Ложкіна, Антон Дробович та інші.
- На цей час у вашому діючому театральному репертуарі - вистави відразу в трьох провідних київських театрах. Чи постраждають репертуари цих театрів від вашої теперішньої державної роботи?
- Гадаю, афіші в різних театрах формуватимуться таким чином, щоб я грав у виставах у час, який не буде "вкрадено" в Мінкульту... Тобто все це не завадить діяльності державного службовця, наприклад, коли вистави йтимуть у суботу або в неділю ввечері. Зараз розпочалася робота над новою виставою "Три товариші" за романом Ремарка (Національний театр імені Івана Франка), де мені запропонували роль Роберта Локампа. На цій ролі я не сам. Отже, репетиції (у певний час) також не завадять моїй роботі в міністерстві.
- Неможливо оминути тему ваших взаємин з В'ячеславом Кириленком, з одного боку - вашим попередником, а з іншого - теперішнім віце-прем'єром з гуманітарних питань.
- Стосунки робочі, ділові. Можливо, ви чули виступ прем'єр-міністра Володимира Гройсмана, який сказав, що особисто стане куратором Міністерства культури і буде активно підтримувати культурну галузь як один із важливих стратегічних напрямів. Також ішлося про те, що наше міністерство буде в тісному взаємозв'язку з Мінсоцполітики, з віце-прем'єром з європейської та євроатлантичної інтеграції Іванною Климпуш-Цинцандзе. Отже, кураторів багато. І слава Богу, що всі хвилюються за українську культуру.