Як склалася доля Миколи Вересня після його відставки з каналу «1+1» залишалося загадкою для глядача. До останнього часу популярний, попри настільки тривалу відсутність, телеведучий повертається до свого глядача з новою програмою і до читачів «ДТ» із міркуваннями про телебачення.
— Чому всі тепер роблять реальні шоу, і чи не перевантажать глядачів цими шоу?
— У принципі, це питання телевізійної моди. Колись була мода на серіали. По-моєму, вона почалася з серіалу «Рабиня Ізаура». Чудово пам’ятаю, як Київ порожнів під час трансляції цього продукту по ТБ. Тому вважаю, що зараз просто модно робити не серіали, а реальні шоу. Як і будь-яка мода, реальні шоу прийшли до нас із Заходу. І в тому їхня головна проблема. Не можна імплантувати західні формати в повному обсязі тут. Так само людина, якій пересадили серце, має витрачати щомісяця гроші, щоб орган прижився в новому організмі. У принципі, західний формат може прижитися, але тільки якщо в ньому буде місцевий колорит. Дуже неприродним видається на екрані наш або російський «мільйонер», якщо тільки його не виконує Дібров. Тобто Дібров своєю особистістю додає у західний формат щось таке, що тут глядабельне. Те саме відбувається скрізь і повсюди. А зараз усі просто рвонули «будувати» реальні шоу. Теж обман глядачів, оскільки показуване не відбувається тут і зараз. Щоб зробити справжнє реальне шоу, потрібно мати багато мільйонів доларів, супутник, передавач сигналу тощо. Тому реальне шоу — це все одно монтаж, але аж ніяк не актори і не підготовлені люди, не студія з апаратною, а навколишня природа. І найважливіше, що не можна зрозуміти, чому ці шоу робляться в інших країнах світу. Для мене завжди дуже важливими були слова Чехова: «Якщо є рушниця, то вона мусить вистрілити», тому я просто не в змозі зрозуміти, чому треба їхати у Вест-Індію або Африку, щоб знімати діалоги якихось людей, без драматизму, без динаміки, без темпоритму тощо. Все це лише приспить глядачів. Я просто знаю рейтинги і розумію, що люди справді дуже часто засинають на таких програмах. Не на всіх реальних шоу, але на деяких точно.
Те, чим я займався (зйомки реального шоу «Козаки-розбійники»), вигідно вирізняється тим, що це український продукт. Десятки, якщо не сотні тисяч людей бачили місця, де відбувалися зйомки. Їм цікаво згадати свої враження від цих місць. І, відповідно, лише десятки або сотні українських громадян були в Індії або в африканських країнах. І найголовніше, що ці «африканські рушниці» не стріляють. У Росії, наприклад, маючи і північ, і тропіки з пустелями та горами, можна було б зробити те ж саме, і це було б упізнаваним для людей та правильнішим з погляду телебачення.
— Які тенденції сучасного телебачення?
— Тенденції досить дивні. Їх можна розглядати у двох площинах: політичній та фінансовій. У політичній площині тенденції відомі всім — каналам погрожують у разі «неправильної» оцінки подій. А фінансова площина в цілому сприятлива. Ринки зростають, принаймні поки що. Політична та фінансова площини постійно заходять у найжорстокіше взаємне протиріччя. Розвиток відбувається, рекламний ринок наповнюється, що свідчить про здоров’я економіки. Адже реклама завжди реагує на зміну ситуації швидше, ніж усе інше, а політика — навпаки, гальмує розвиток ТБ. Що з усього цього вийде — незрозуміло. Але якщо усе йтиме далі в тому ж дусі, то можна говорити, що Україна стане самодостатньою телевізійною країною без допомоги штучних «милиць» — того, що відбувається зараз на ринку. Це завжди доводили провідні канали — «1+1», Новий канал і останнім часом «Інтер». На сьогодні з’явилася реальна можливість самим створювати свій продукт, а не щось спільне, що часто буває невиправдано. Тому тенденція створення вітчизняних продуктів буде очевидна. Чому я неприхильно ставлюся до російського продукту? Тому що, маючи величезні гроші на ринку, вони все одно намагаються закуповувати чужі формати. Креатив не працює: «Є гроші? То давайте закупимо продукт і зробимо точну копію на свій лад». Я розцінюю це передусім як неповагу до себе. А що мені сподобалося на Новому каналі, то це те, що він постійно примудряється робити щось своє. Гадаю, мине рік чи два, і ми всерйоз задумаємося про себе і про свого національного глядача.
Я вважаю, політичний тиск все одно зведеться нанівець, оскільки події останнього часу, включно з виборами, показали, що, маючи навіть два сильних канали — «Інтер» та «1+1», СДПУ(о) посіла останнє місце на виборах. Це цілком очевидно демонструє глядацьку недовіру. Зрештою, це велика криза. Немає довіри — отже, немає реклами. Рекламодавець вкладатиме інвестиції туди, де є довіра. Тому й тенденції такі неясні, туманні і незрозумілі. Але я чомусь вірю в позитив. Усі зараз очікують, що станеться з «1+1». Чотири суди показали, що є сили, які не хочуть бачити на ринку цей менеджерський склад. Я приблизно знаю всіх гравців на цьому ринку і уявляю, чим це може закінчитися. Ну і, цілком очевидно, без Роднянського «1+1» не буде тим каналом, яким він був, що вплине абсолютно на всю схему телеринку і телевиробництва в Україні. Тобто один із найпотужніших гравців «1+1» перебуває в незрозумілому становищі і незрозуміло, чим це закінчиться, оскільки саме зараз відбувається формування рекламних бюджетів на наступний рік. І чи підуть гроші на «підвішений» канал, невідомо. А без керівника це може закінчитися кепсько.
І французи не виграли б таку силу-силенну битв без Наполеона, навіть маючи багато талановитих маршалів. Хоча не виключаю, що пан Роднянський уже не той, що був на початку 90-х, йому просто нецікаво, що відбувається з каналом «1+1».
— Чи остаточно ви зупинили свій вибір на Новому каналі?
— Не можу сказати, на чому я зупинив свій вибір, але, подивившись рейтинги і частку аудиторії Нового каналу, які по Києву наздоганяють провідну двійку й набагато випереджають решту каналів, я зрозумів, що тут досить сильний менеджерський склад, який добре розуміє природу телебачення. Це стильний канал і, таким чином, він добре впізнаваний. Це завжди великий плюс, коли глядач точно знає, що він може побачити саме на цьому каналі і чого він тут не побачить. Мені імпонує те, що тут відбувається, але остаточно сказати, що тут я «кинув якір», не можу. Якесь рішення прийму найближчим часом, але яке — поки що не знаю.
— Чи можливий ще один старт українського телебачення, як це було на межі 90-х років?
— Мені завжди здається, що будь-який бізнес дуже схожий на космос. Існують три ступені: відрив від землі, додаткова швидкість і вихід у безповітряний простір. У середині 90-х був старт. У телебачення було інвестовано великі гроші, великі зусилля і велику енергію — і «ракета» полетіла. Але другий ступінь явно забарахлив. Я багато разів розмовляв із Льошею Роднянським із приводу того, що ТБ потрібен новий старт, але цього старту так і не дочекалися. Зараз, наскільки я знаю, «Інтер» намагається активно шукати нові форми, на ньому стало більше української мови — зміни очевидні. Чим це закінчиться — не знаю, хоча ознаки приємні. Новий канал теж намагається щось змінити. Про «одиниці» я говорити не хочу, оскільки будь-яке моє слово може бути витлумачене як упереджене. Хоча, зізнаюся, я досить часто морщуся, дивлячись на те, що відбувається на «1+1». Все це дуже часто нагадує мені радіоформат «Шансон»: багато слів «сука», багато міліції, яка б’ється з людьми, потім ті ж таки незрозумілі реальні шоу. Загалом, з цього приводу можу трохи побурчати. Але новий старт, якщо не буде нових правил гри на ринку і буде така ж сама політична складова, навряд чи можливий. Хоча найближчим часом, при зміні наповнення ринку і зміні політичної ситуації в Україні, — а вона, очевидно, змінюється — усе можливо.
У принципі телебачення — це дуже соціальний бізнес, воно не може існувати незалежно від глядачів, тобто громадян. Якщо люди стануть багатшими, зможуть купувати багато товарів, то з’явиться ємний рекламний ринок, і тоді перед олігархами, які володіють каналами, постане питання: «Або гроші, або «правильні» тексти». Тому важливо розуміти, що рано чи пізно демократія і ринок мають перемогти. Так, тоді можливий новий старт. Ще, звісно, треба позбутися недовіри до себе, цих усіх слів: «Ми разом із Росією!!! Ми будемо кращими лише разом із росіянами! Нам так зручніше» тощо. Я знаю, як поводяться росіяни, і якість їхньої роботи, і можу сказати, що зберу в Києві телевізійників кращих, ніж у Росії, якщо буде на те воля Божа.
— Від чого залежить якість ТБ?
— Насамперед від бажання. Якщо у вас є багато грошей і техніки, вертольотів і машин, але немає бажання й енергії — нічого не вийде. Я пам’ятаю середину
90-х, коли ми робили «одиниці», як в усіх палали очі! Звичайні люди працювали з палаючими очима, їм навіть грошей не треба було платити. Платили, звісно, але вони ладні були терпіти. А зараз я часто помічаю, що телебачення стає звичайним бюрократичним ходінням на роботу. Звісно, погано, коли цензура або немає грошей, але якщо є бажання, то буде гарний продукт. І це стосується не лише телебачення.
— Які у вас стосунки з колегами з «1+1»? Не жалкуєте з приводу відставки?
— Знаєте, буквально тиждень тому я довідався, що про мене все ще говорять. Говорить Роднянський, говорить Оселедчик, інші люди. Я не знаю, що на це відповісти. Я про них уже не говорю. У мене вже «сторінка» перегорнута, давно займаюся іншими справами, багато різних життів прожив відтоді. Але щоб заспокоїти, скажу одне: якщо вони хочуть почути, що в мене усе кепсько, то я можу сказати: «У мене все кепсько». І навпаки: якщо комусь приємно знати, що в мене усе гаразд, то й мені приємно це сказати. Нехай вони вважають, як хочуть. Однак мені приємно, що про мене пам’ятають. Я про них теж інколи згадую, підтримую контакти з багатьма колишніми колегами. Хоча колишніми їх важко назвати, оскільки професіонали — це завжди професіонали. Не думаю, що зможу повернутися, але ситуація завжди може змінитися. Тож немає нічого неможливого. А те, що зараз відбувається на «1+1», як на мене, не є ознакою абсолютного здоров’я. Хоча й ознакою невиліковної хвороби це назвати складно. Там працюють непогані люди, не всі, звісно, але є. Накопичено колосальний досвід, і я дуже дорожу тим часом, коли там працював, бо я багато чого навчився і багато що зрозумів. Ми іноді з колегами п’ємо горілку. Я навіть знаю, що це викликає в їхнього керівництва негативні емоції, і мені дуже смішно з цього приводу. Дуже гарний був канал. З Україною в мене завжди асоціювалися дві особистості — президент Кравчук, який зумів у найтяжчій боротьбі відірвати Україну від СРСР, і Олександр Роднянський, який зумів довести, що Україна як самостійна держава може виробляти телевізійну продукцію європейського стандарту. Тепер у цьому списку, на жаль, залишилася одна людина, оскільки в мене складається враження, що «1+1» було створено як трамплін для від’їзду в Москву. Виявилося, Україна таки не може створювати телепродукти, але я з цим миритися не згоден і намагатимуся створювати продукти, на яких буде написано made in Ukraine, а не made in USA. Такі продукти здатні створювати на багатьох каналах. Точніше сказати, спільне виробництво можливе з ким завгодно, але саме спільне, а не таке, коли одна українська телекомпанія стає відділенням іншої — російської. Або коли остаточне рішення про спільне виробництво ухвалюють у Москві.