Український джаз «додав звуку»... Недавні джазові акції — виступ вокального секстету ManSound, який дав перший сольний джазовий концерт на сцені палацу «Україна», і фестиваль пам’яті Євгена Дергунова.
Не можна сказати, що українські джазові артисти не піднімалися на сцену «України» раніше... Наприклад, грав тут у тандемі з німецьким гуртом Shiller відомий комбо-оркестр «РадіоБенд» під керівництвом Олександра Фокіна. Але головною приманкою того виступу залишалися німецькі гості. Тепер же протягом великого двогодинного марафону в центрі уваги були суто українські музиканти.
Секстет ManSound добре знають на Заході й у Росії. Не менш популярний він і на батьківщині. Кілька разів на рік колектив дає концерти на київських сценах. Двічі артисти проводили міжнародні фестивалі імені свого керівника — Володимира Михновецького, померлого три роки тому. Під їхні «прапори» ставали акапельні вокальні гурти з Росії, Білорусі, Молдови, Нідерландів, Німеччини, Польщі та України. І завжди концерти проходили з аншлагом і шаленим успіхом — великою є любов українців до співу, а до блискучої вокальної джазової традиції такого рівня — вдвічі.
Знову в «Україні» звучали багато разів перевірені хіти гурту. Програма була старанно продумана, що сприяло правильному, неухильному посиленню її драматургічної напруги. Від хіта до хіта артисти й публіка дедалі більше заводилися. Чудові аранжування, божественні туті, окремі соло кожного і дуети-тріо на фоні акомпанементу товаришів — усе тішило вухо та око. Першою кульмінацією концерту стала пісня «Полечко-поле» про двох убитих молодих козаченьків. Тут слухачі завжди відчувають катарсис. Не дивно — своє, рідне. А взагалі-то хлопці чудово співають пісні різних народів. У концерті пролунали композиції українською, російською, на ідиші, італійською, португальською і, звісно ж, мовою джазу — англійською. Прості популярні шлягери змінялися тонкими художніми опрацюваннями народних мелодій, стандартами-евергринами, немудрі естрадні пісеньки — вишуканими, складними в гармонійному й тональному планах тривалими композиціями. Перед виконанням російської народної пісні «Эй, ухнем» смішно й актуально пролунав постійний слоган російських гастролей хлопців: «Ми вам — джаз, а ви нам — газ».
У ManSound кожен має своє обличчя, харизму. Володимир Трач — ніжний лірик, поетична душа. Юрій Роменський — емоційний і різноликий, він чудовий імпровізатор. Сергій Харченко — спокійно-зосереджений, рівний. Володимир Сухін — мужній. В’ячеслав Рубель — добродушний жартівник. А бас Рубен Толмачов — основа, фундамент вокального шестиголосного хмарочоса, зосереджено-гарячий і послідовно-непередбачуваний. Разом вони — артистичні виконавці, тонкі музиканти, професіонали. За лаштунками — сьомий незамінний член ансамблю — директор і звукорежисер, привітний Дмитро Виговський.
У другому відділенні концерту брав участь спеціально для цього проекту створений із найкращих київських джазових інструменталістів біг-бенд під керівництвом чудового музиканта й аранжувальника Ігоря Стецюка. Слухачами володіла неприхована цікавість: в якій ролі виступить оркестр — самостійно, як доповнення, що розширює жанрові рамки вечора, чи як акомпаніатор? Якщо разом, то чи виправдає себе такий тандем? Виявилося, побоювання були марними. Коли після антракту завіса піднялася, на сцені перебував оркестр, а поряд, праворуч — менсаундівці. Разом вони виконали п’ять композицій з репертуару американського вокального квартету The Singers Unlimited, в 60-х роках розкрученого лейблом Universal, що складався з дівчини та трьох хлопців, які ніколи вживу не виходили на сцену. Вони тільки записували методом накладання багатоголосні композиції. Тому живе шестиголосне виконання їхніх пісень у супроводі найживішого біг-бенда в талановитому, просто блискучому аранжуванні Ігоря Стецюка стало своєрідним ноу-хау з ексклюзивним відтінком. Чи відповідала заявлена претензія професійному рівню претендентів? Так, цілком. Усе прозвучало просто бездоганно. В оркестрі я зауважила чудових київських музикантів — трубачів Валерія Щерицю та Денніса Аду, тромбоніста Олексія Сагітова, саксофоністів Артема Менделенка (альт), Богдана Гуменюка та Дмитра Александрова (тенор), Єгора Бекаревича (баритон), клавішника Іллю Єреська.
Відзначу, що артикуляційна чіткість, просто залізна строгість ритму (при одночасному найвільнішому свінгу) були цементувальною основою і в сольних виступах секстету, і в спільних з оркестром композиціях. Оркестр порадував ідеальною інтонацією, гармонійною культурою, злагодженістю, вишуканістю тембрів, яскравістю виходів солістів.
Наступного вечора в залі київської Школи джазового та естрадного мистецтва (ШДЕМ) пройшов перший концерт VII фестивалю «Зимові джазові зустрічі» пам’яті українського композитора, аранжувальника й піаніста Євгена Дергунова. З ім’ям цього музиканта пов’язана історія становлення та розвитку професіонального джазу в нашій країні. У вечорі взяли участь багато ветеранів нашого джазу. Вони отримали подарунки, грамоти, а диригент біг-бенда київського цирку Марк Рєзницький — міжнародний орден «Жива легенда». Концерт і церемонії тривали п’ять годин. До кінця ряди публіки сильно порідшали. Але найбільш терплячі мали втіху від гри піаністів Сергія Горюновича та Володимира Соляника, тріо Наталі Лебедєвої, Ігоря Закуса та Володимира Зінковського, дуету Дари Навродської — Олександра Корсуна, гурту JT Fresh, бездоганного свінгового вокалу Ірини Рєзницької, молодіжних оркестрів Володимира Пашинського та Миколи Гудими, вокального квінтету Beauty Band, київського філармонічного квартету саксофоністів зі степістом Володимиром Шпудейком. На фестивалі також відбулася презентація спеціального випуску українського журналу «Джаз», присвяченого ветеранам вітчизняного джазу.